Кого тримали у виправно-трудовому таборі на Соцмісті у Кривому Розі

Кого тримали у виправно-трудовому таборі на Соцмісті у Кривому Розі

Кривий Ріг будували і відбудовували зеки. Кладовищ німців у місті не залишилося. У Кривому Розі була «філія» ГУЛАГу. Перевірка цих та інших міфів про історичне минуле нашого міста - в матеріалах спецпроєкту «Руйнування міфів про Кривбас».

На Соцмісті жила частина німців, яких залучали до відбудови Кривого Рогу після визволення міста в 1944 році. Де ще в Кривому Розі вони розміщувалися, скільки їх було та як їм жилося – про це наша розмова з заступником директора Криворізького історико-краєзнавчого музею, істориком, краєзнавцем і археологом Олександром Мельником.

- У хроніці життя Кривого Рогу, яку ви склали на основі архівних джерел, є такий запис: «В СБТ №2 нараховувалося 935 чоловік і 535 жінок – інтернованих німців, і 300 репатрійованих чоловік. Більшість із них через виснаження не були придатні до фізичної роботи». Ідеться про січень 1946 року. Майже два роки, як Кривий Ріг визволений. Про яких інтернованих і репатрійованих німців ідеться? І як розшифровується абревіатура СБТ?
 

СБТ – це спецбудтрест. Їх у Кривому Розі було два. Спецбудтрест №2 виконував основні обсяги відновлювальних робіт у північній частині нинішнього Кривого Рогу. Загалом до Кривого Рогу інтернованих пригнали багато. У районі Гданцівки був цегляний завод «Красный Октябрь», за окупації там був шталаг 338. Вище від нього по вулиці і праворуч є підйомчик, і там хрест стоїть пам’ятний. Це там померли на роботах, за різними даними, 73-76 інтерновані румунські німці. Як мені розповідали ще на початку 2000-х, на рудник Леніна, у селище Горького, старе Колачевське, привезли відновлювати шахту Орджонікідзе молодих німецьких дівчат. І майже всі вони там померли від виснаження… Це наші тітки брали в руки перфоратор - і хоч ти шо. А Європа приїхала чахла, майже всі вони повимирали.

У них то одягу не було, то взуття, через усе це стабільно третина не могла працювати. То коли бачили, що людина скоро сконає, то її швидко збирали і відправляли вмирати на Німеччину, щоб тут понизити коефіцієнт смертності. Бо ж їх брали не назавжди, і вони статусу військовополонених не мали, це була трудова мобілізація для відновлення господарства. Їх пригнали сюди, і їх бажано було б живцем на батьківщину повернути. Це ж не війна все-таки, не можна підривати престиж держави, комуністи ж дбали про те, щоб Європа і всі бачили, що тут «гуманісти» і «демократи». То багато цих виснажених дівчат відсилали, і яка їхня подальша доля невідомо, я думаю, що близько 50% не вижили, бо на момент відправки звідси вони вже на ногах не стояли. Але сюди багато направлено було і наших людей, хто не пройшов фільтраційні комісії після війни…


- А де і в яких умовах жили ці інтерновані німці, румуни та інші в Кривому Розі?

Я не знаю точно, де вони були розміщені, але їхні табори «підв’язувалися» під залізничні станції. Вони, звісно, не жили на тих станціях у буквальному розумінні. Наскільки я зрозумів, вони були на всіх великих новобудовах усіх шахт по всьому Кривбасу. Оскільки ніби ж німці підірвали це все, вони відновлювали. Табір тут був один, скажімо, десь біля Рокуватої. Але табірні відділення були прямо на великих рудниках – Червоної гвардії, імені Леніна і інших, які піднімалися з руїн. І ці люди, полонені й інтерновані, жили практично на будівельних майданчиках. Їм там виділяли приміщення, охорона, дріт, режим… Ну і полонені ж були підконвойні, керівництво спецбудтресту писало міністерству, що за охорону цих полонених вони платять МДБ (Міністерству державної безпеки), 8 із чимось рублів, за їхніми розцінками, що це нереально дорого, що затратно тримати цих людей, тому що вони дають малий виробіток. Там переважно люди похилого віку були, молодших «товариш» Гітлер «под ружье» поставив свого часу. Чим закінчилася історія, я не знаю, але такі моменти були.

Інтерновані німці жили і на Соцмісті. «Криворіжсталь» у 1944-1945 роках іще не дуже відновлювалася, вони в 1948 десь почали відбудову. Колись у Дніпропетровському архіві я читав спогади людей, які писали, що умови, у яких вони жили, не відповідали ніяким вимогам. Не було білизни, не вистачало ліжок, на підлозі спали, матраци не всі мали і так далі. Те, що німці привезли з Німеччини, зносилося. Їм було обіцяно спецодяг, а ніхто нічого не дав. А вони свій одяг і все, що можна було, ще на початку пообмінювали на продовольство, щоб просто вижити. Обманули також і спецбудтрести, не дали обіцяного, бо спецівку не видавали і нашому народу. Але нашим людям легше було вижити: щось десь зварганив, украв-обміняв, чуні якісь знайшов – і пішов. А німцям не було де взяти.

Колись прийшло звернення німецького товариства, яке просило надати допомогу в установленні місць захоронення інтернованих. Я починав це робити. Приїхали представники з Німеччини, їх повезли туди, де стоїть хрест, про який я згадував… Але ж він поставлений просто людиною, приватною особою, яка там жила… Ми потім з’ясували, як у нас раніше вчиняли з німецькими похованнями: заганяли бульдозер і зрівнювали з землею. І як я розумію, коли це все повипливало, то почали думати, а що ж ми покажемо. Німецьких кладовищ майже не залишилося, тільки одне є на коксохімі. Тоді ми їздили з пастором Олегом Фішером на кладовище на Фрунзе, на Дубки, неподалік від Верабово, на той околодок. Там люди нам показували, куди були перепоховані рештки, це кладовище залишилося буквально поміж відвалами… Одне слово, цю програму згорнули.


 

- Це ми з вами говорили поки тільки про німців. А були ж іще радянські люди, яких репресували…
 

Так, були, але вони сиділи в наших, так би мовити, зонах. Вони були тут теж, на Соцмісті, я знаю, була така зона… Десь я навіть читав спогади одного з в’язнів. Він писав, що крім усілякої пропаганди прислали з Пітера дуже цікаві дореволюційні видання. Він був із інтелігенції, потрапив туди і писав, що навіть не повірив, що такі унікальні видання, певною мірою навіть антирадянські були заслані загальною масою сюди в табір для виховної роботи.
Важко писати на тему, яка не розкручена. Нема бази даних. Точніше, вона віртуально десь є, але ж її потрібно витягнути, а на це потрібний час і гроші, щоб по крихтах вишукувати. Можливо, ця інформація є в архіві Міністерства внутрішніх справ або СБУ…

От, скажімо, націоналістичне підпілля, яким я займаюся в контексті руху опору, - це теж мертва зона, тому що в нас розкручене радянське підпілля. Але воно таке проблемне з усіх боків, там не докопаєшся, де ж таки та правда?! А тут просто багато молодих людей, які стали симпатиками або членами ОУН, яких судили за те, що, наприклад, носив значок-тризубець… Поліцаям давали 10 років за зраду Батьківщини, а ОУНівцям - від 15 до 25 «ліпили»… Або давали по 15 років за участь у самодіяльності, у якійсь класичній українській п’єсі, наприклад, «Степовий гість» Бориса Грінченка. Правда, у 1948 році їм усіх «скостили» і по 10 років залишили. Можливо, вже й там зрозуміли безглуздість такої жорстокості.

Наша історія – це філія пекла на землі. Я маю на увазі не Кривий Ріг, а всю Україну. Бо які в нас часи були? Погані і зовсім погані. От зараз ніби спокійніше, але хтозна, як цей час буде оцінюватися майбутніми істориками.

 

Якщо ви знаєте більше про місця, де в Кривому Розі за радянського часу утримували полонених та інтернованих громадян інших держав, а також репресованих громадян СРСР, пишіть у коментарях.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Вхідна арка до парку на Соцмісті

Соцмісто. Стела Героїв у однойменному парку

Кривий Ріг в окупації, осінь 1941року

Німці оглядають завод "Криворіжсталь"

Будівля колишнього військомату на вулиці Глінки

Відео на тему

Нікопольсько-Криворізька операція, 4 серія: Визволення

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Від Новинки до Соцміста

Німецька хроніка під час Другої світової війни

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Соцмісто | Випуск 2 СТАРІ ФОТО

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Парк імені Богдана Хмельницького СТАРІ ФОТО І КІНОХРОНІКА

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Парк Веселі Терни і садиба Харіна

У Кривому Розі є один занедбаний парк, дерева якого потроху вирубують місцеві мешканці для опалення.

Отаман Блакитний: повстанський рух, зв'язок з Криворіжжям і загибель

100 років тому розпочалися масові виступи селянства проти більшовиків на Криворіжжі. Повстання отамана Костянтина Пестушка охопило повіти Катеринославської та Херсонської губерній.

Адміністративний устав міста у XIX столітті

Територіальне розташування Кривого Рогу у Херсонському повіті Херсонської губернії передбачало підлеглість усіх місцевих структур відповідним губернським і повітовим адміністративним органам.