Як жили євреї на Криворіжжі: довідка

Джерело: «Енциклопедія Криворіжжя у двох томах», т. 1, Кривий Ріг, 2004, автор і керівник проєкту В. П. Бухтіяров, науковий керівник В. Г. Балакін

Єврейська колонізація краю розпочалась після ліквідації Запорізької Січі та переходу її земель до складу Новоросійської губернії на підставі указу російської імператриці Катерини ІІ від 1764 року.

Читайте також: «Місце початку й кінця»: історія найстарішого єврейського цвинтаря на Криворіжжі

Універсалом 1785 року за євреями визнано однакові права з християнами тієї ж суспільної категорії. Перше масове переселення здійснене в 1807 році, коли близько 200 переселенців із Могилівської губернії заснували колонію Інгулець на території сучасного Широківського району (нині селище Інгулець).

Колонізацію припинено 1810 і відновлено 1822 року. У кінці XIX століття в межах Криворізької волості було три колонії: Інгулець, Нововитебськ, Новожитомир. В Інгульці станом на 1896 рік проживали 2 458 осіб і було 300 дворів; у Нововитебську — 827 осіб; у Новожитомирі — 235.

Читайте також: Історія єврейської землеробської колонії Інгулець поблизу Кривого Рогу

На початку ХХ століття в межах нинішнього Широківського району виникли поселення Лекерт, Трудолюбівка, Калинівка, Най Лебен (Нове Життя).

У першій половині XIX століття (до 1859 року) у Кривому Розі, який з 1775 по 1828 мав статус воєнної слободи, а з 1829 по 1859 — воєнного поселення, євреїв на постійному проживанні не було — це заборонялося чинним на той час законодавством. Перші поселенці зʼявились у 1861 році, коли Кривий Ріг став містечком.

Першу синагогу (молитовний будинок) відкрили в 1863 році. У 1882 році, після першого єврейського погрому, Кривий Ріг включили до переліку населених пунктів, куди новим євреям-переселенцям заборонили поселятися, відповідно до «тимчасових правил», які були скасовані 1903 року. У 1896 в Кривому Розі діяли молитовний будинок, три приватних школи, де навчались 50 хлопчиків і 20 дівчаток. Кількість єврейського населення в Кривому Розі досягала тисячі восьмисот осіб (підрахунки автора), у Криворізькій волості — двох тисяч шестисот вісімдесяти двох. У листопаді 1899 року відкрили Головну (Хоральну) синагогу на 500 осіб.

Наприкінці XIX століття в межах сучасного Криворіжжя, яке тоді належало до Катеринославської та Херсонської губерній, проживали близько двох з половиною тисяч осіб. Із них торгівлею займалися 41,3%, кустарно-ремісничим промислом — 33,0%, сільським господарством — 7,2%, державною службою і громадською діяльністю — 4,8%, приватною діяльністю — 6,0%. 50% чоловіків і 27% жінок були грамотними, що перевищувало середній показник по Кривому Рогу (40% і 20% відповідно).

На початку ХХ століття найбільший потік переселенців ішов із Черкаського повіту Київської губернії та з Херсонської губернії. Станом на 1910 рік діяли 6 загальних єврейських училищ, суботня школа. Із-поміж двадцяти пʼяти тисяч населення містечка євреїв було близько пʼяти тисяч, ще 500 проживали в Рудничному районі і близько 500 — у Веселих Тернах.

На початку ХХ століття серед євреїв зʼявилося чимало купців, банкірів, рудопромисловців, вищої інтелігенції, які орієнтувались на поступову асиміляцію в російській спільноті. Інші євреї були орієнтовані на розвиток власного національного руху (сіонізму) та піднесення національної культури. Єврейський пролетаріат, збідніла інтелігенція, напівінтелігенція поповнювали ряди революціонерів. 1903 року вони створили першу в Кривому Розі революційну соціал-демократичну організацію.

Напередодні Першої світової війни головним видом діяльності євреїв Криворіжжя була торгівля в усьому її різноманітті — починаючи від дрібного розносу на базарах і закінчуючи великою оптовою. У цій сфері було задіяно близько половини єврейської людності Кривбасу. На 2 місці була позико-ощадна і банківська діяльність, де працювали близько 9%, у медицині були задіяні близько 7%, у гірничому секторі та власному бізнесі — 4%. Достатньо велика кількість євреїв брала активну участь у громадському житті.

Під час Української національної революції (1917–1920) вони не мали спільного фронту. Крім комуністичного руху, євреї належали до опозиції або так були налаштовані. У січні 1918 року громада переважно підтримала закон УЦР про національно-персональну автономію меншостей — найбільш прогресивний у тодішній Європі. На той час діяли такі політичні партії, як «Бунд», «Поалей Ціон», Єврейська робітнича партія, Єврейський національно-демократичний союз. Але всі осередки були нечисленними і не перевищували загалом по партіях тридцяти — п'ятдесяти членів. Більшість громадськості підтримувала збереження Російської імперії, а значна частина інтелігенції та робітництва пішла за більшовиками заради керівних посад у місцевих органах влади. Упродовж 1918–1920 років на Криворіжжі відбулось кілька погромів із боку денікінців та українських повстанських загонів. Своєю чергою, більшовики також фізично нищили багатих єврейських капіталістів і торговців. У 1923 році в Кривому Розі з дев'ятнадцяти тисяч сорока семи осіб населення євреї становили З 948 і були другою після українців (12 050) національністю — 20,7% від населення.

У Криворізькому окрузі на цей час проживали 5 тисяч євреїв. Політика коренізації, яка почала здійснюватися з 1923 року, сприяла відродженню традиційної єврейської культури. При окрвиконкомі для вирішення питань розбудови на засадах самоуправління створили Бюро національних меншин, а в його складі — єврейську секцію наросвіти, єврейську національну школу. Кількість шкіл згодом в окрузі збільшили до 6. Одночасно були ліквідовані (до 1922) всі єврейські партії та громадські організації, зокрема «Маккабі», яка проводила роботу з переселення до Палестини. У вересні 1925 року створено єврейську судову камеру і товариство медико-санітарної допомоги (КЄМСО).

Погіршення загального стану більшості єврейської людності в період непу породило проблему працевлаштування, яку вирішували шляхом переселення на землю для ведення сільського господарства. Із 1925 року почав діяти окружний комітет із працевлаштування трудящих євреїв.

Слід підкреслити, що Криворіжжя стало головним місцем єврейської сільськогосподарської колонізації в Україні. Але станом на 1926 рік для переселенців побудували лише 4% житлових будинків. На червень того ж року до Криворізького округу переселено 1,5 тисячі сімей, яким надано 15 тисяч десятків землі. Наркомзем відвів ще 28 тисяч десятків для 3 тисяч сімей. Станом на 1 жовтня 1927 року для переселенців відмежовано 56 331 гектар землі. Планувалося, що на них осядуть не менше ніж 5,5 тисяч сімей. Незважаючи на недоліки цього волюнтаристського експерименту, він на деякий час знизив соціальну напруженість у багатьох регіонах України.

Іншим напрямом відновлення кустарно-ремісничого виробництва стало кооперування євреїв шляхом обʼєднання в промсоюзи і кустарсоюзи. Частка кустарів у середовищі єврейського населення міста на 1926 рік становила 21%. Податкові пільги та зрівняння в правах із робітниками сприяли підйому кустарних промислів в окрузі.

Коли в 1930 році неп було згорнуто остаточно, більшість кустарів залишилася працювати в промартілях і місцевих промислових кооперативах. На 1 січня 1927 року у двох єврейських школах Кривого Рогу отримували освіту сімсот двоє дітей, а всього по округу — 2 730. Більшість єврейських дітей навчалась у кооперативно-промисловій профшколі, яку організували в технікумі 1926 року, а 1930 — реорганізували в промислово-кооперативний технікум. У 1930 році було відкрито Зеленівський єврейський зоотехнікум імені Кагановича.

У 1931 році було закрито другу з трьох чинних у Кривому Розі синагогу — Хевро-Мішнаїс.