Історія єврейської землеробської колонії Інгулець поблизу Кривого Рогу

Роман Шляхтич

Як і чому з’явилась колонія Інгулець

Історія єврейського заселення Криворіжжя бере свій початок ще з ХІХ століття. Протягом 1807 – 1809 років в південному та південно-західному напрямку від Кривого Рогу утворились перші єврейські колонії: Інгулець, Велика Сейдеменуха та Бобровий Кут. Ці колонії стали початком єврейської колонізації Криворіжжя. Вони були утворені внаслідок практичної реалізації ідеї залучення євреїв до сільськогосподарської діяльності. Ці ідеї розробляли ще в кінці XVIII ст. польський юрист Т. Чацкий, литовський губернатор І. Фрізель, єврейський громадський діяч Нота Ноткін. Загалом, проєкти цих діячів передбачали залучення євреїв до роботи на землі. Пропонувалось, виділити їм земельні наділи в новоприєднаних землях на півдні України.

Ці проєкти знайшли свій відгук в оточенні імператора Російської імперії, і вже в 1802 році Олександр І створює «Комітет по благоустрою євреїв», який розробляє відповідне положення. Згідно з ним, євреї могли переселятись на державні землі в межах Смуги осілості. Географічно, до Смуги осілості входило і Криворіжжя.

Водночас для допомоги євреям у веденні сільського господарства, у регіон переселяли німців, які створювали свої поселення поруч з єврейськими, а, інколи й оселялись з євреями в одних колоніях. Саме німці назвали групу єврейських поселень навколо Кривого Рогу – Юденплан, тобто єврейський проєкт. Слід відзначити, що в регіоні також були й українські селяни, які так само повинні були допомагати євреям опановувати сільське господарство. Отже, вже з ХІХ століття в сільській місцевості Криворіжжя мешкали і українські, і німецькі, і єврейські селяни. Вони жили поруч, але в той час і нарізно, оскільки мали різні релігії, різну культуру та різне уявлення про життя, а вибудувати в таких умовах тісні взаємовідносини було доволі складно. 

Так протягом XIX століття навколо Кривого Рогу — спочатку містечка, а потім, із середини XIX століття й початку промислового видобутку руди залізорудного центру — утворилось декілька єврейських колоній. Інгулець була однією з найбільших. У 1812 році в колонії вже мешкало 90 родин, а за переписом 1897 року населення колонії Інгулець складало 2781 мешканця, з них – 2696 євреїв.

Читайте також: «Місце початку й кінця»: історія найстарішого єврейського цвинтаря на Криворіжжі

Чим займалось місцеве населення

Сільськогосподарська діяльність, землеробство, зокрема виноградарство. У кожного поселенця на початку XIX століття був свій виноградник. У колонії Інгулець діяв млин. У Кривому Розі від початку XIX до початку XX століття місцеві мешканці віддавали перевагу борошну, змеленому саме на цьому млині. Ринки, які створювались у великих єврейських поселеннях, приваблювали й не євреїв: там продавались такі товари, яких не було в українських поселеннях поблизу. Українські ж селяни привозили на ринки ту продукцію, яка цікавила єврейських колоністів: кур, яйця, рибу. Із 1920–1930-х років місцеві українці згадували, що в єврейських колоніях були магазини, де можна було придбати дефіцитні для радянського часу товари. 

Про те, як організовувались господарства в єврейських поселеннях і про основні заняття їхніх мешканців можна дізнатись зі «Звіту про стан сільського господарства у колонії Інгулець». Цей документ датований 1926 роком, він фіксує не лише економічне становище мешканців колонії, а також і їх стратегії виживання та збагачення. Всього в колонії нараховувалось 468 господарств, з них лише 123 займались виключно сільським господарством (40 були середняцькі та 83 бідняцькі). 21 господарство обробляло землю, але мали й інший дохід з промислів та торгівлі. 210 родин віддавали свою землю в оренду, більшість з них (130) змушені були її віддавати, адже не мали необхідного інвентарю та людей, які б обробляли землю. А 80 родин мали все необхідне для обробітку землі, але здавали її в оренду, а самі займались миловарінням, виготовленням шапок тощо.
Також у колонії фіксувалось 225 бідняцьких господарств, мешканці яких фактично знаходились за межею бідності. Фактично половина господарств була на межі бідності і їхні мешканці змушені були виживати, займаючись, як правило, дрібною торгівлею, наймаючись на роботу до більш заможних господарств, працюючи візниками, двірниками тощо. 

Але частина населення колоній в роки НЕПу намагалась заробляти гроші в різний спосіб і використовували для цього багато легальних можливостей. Одні працювали на землі й розвивали свої господарства, інші – здавали землю в оренду й отримували додатковий прибуток до своїх основних занять. А були й такі, які займались виключно торгівлею. Скажімо, в колонії Інгулець на 1926 рік торгівців було 77, більшість з яких займались дрібною торгівлею й продавали свою продукцію на місцевому ринку, а 19 осіб були власниками магазинів та лавок.

Культура та релігія

Культура та релігія були невіддільною частиною життя єврейських громад. Саме шляхом збереження власних релігійних норм, а також через плекання освіти та мови єврейські спільноти в Європі, а пізніше в Російській імперії зуміли зберегти власну ідентичність. Більшість мешканців навколо не розуміли єврейських обрядів, мови та способу їх життя. А нерозуміння часто викликало ворожість до представників єврейських громад. 

Ортодоксальний юдаїзм, який сповідувався рабинами, найбільше заважав євреям інтегруватись у місцеві умови життя. Багато з них дотримувались шабату: тобто із заходом сонця у п'ятницю і до заходу сонця в суботу не мали працювати. Але ж худоба і врожай чекати не можуть. Також були суворі закони кашруту, особливо щодо свійської худоби, яку не можна було вживати у їжу та вирощувати. Коли в ХІХ ст. почали створювати єврейських аграрних колоній на Півдні України, багатьом віруючим євреям було дуже важко пристосуватись до сільськогосподарського циклу, особливо, якщо вони дотримувались норм шабату, кашруту та інших релігійних заборон. 

Тому більшість рабинів, як і лідерів хасидизму, були або проти переселення євреїв до сільськогосподарських поселень, або не звертали увагу на цю проблему. Єдиним з релігійних лідерів хто висловив свою підтримку єврейським переселенцям, був Менаше бен-Йосиф Іліер. Він розмірковував над тим, що торгівля не здатна прокормити всіх євреїв, тому бажано, щоб євреї долучались до землеробства. Правда, його робота була невдовзі заборонена і вилучена з обігу.

Але, все ж таки, юдаїзм був важливою частиною життя для багатьох євреїв, особливо у ХІХ ст. Не виключенням були й перші поселенці на півночі Херсонської губернії. В перших єврейських поселеннях обов’язковою була наявність або молитовного будинку або синагоги. За єврейською традицією в колоніях на 30 будинків мав бути один молитовний будинок, а на 80 будинків — вже синагога. Тому, перший молитовний будинок в колонії Інгулець збудували в 1813 році. А на початку ХХ століття в колонії Інгулець було вже три молитовні будинки, одна синагога, а також школа, у якій навчались 123 дитини.

Єврейська громада Криворіжжя не залишилася осторонь і важливих суспільних явищ і процесів того часу. Одна з відомих подій, яка стала символом російського державного антисемітизму початку ХХ століття, була справа Бейліса.На початку ХХ століття антисемітизм у Російській Імперії досяг найбільшого розквіту. Одним з виявів цього була справа Бейліса. Суть в тому, що київського єврея Бейліса звинуватили у ритуальному вбивстві хлопця, хоча справжні вбивці були знайдені через декілька днів. Справа набула суспільного розголосу і декілька років тривав процес. В 1911 році 813 рабинів російської імперії підписали лист-протест проти цієї справи. Серед підписантів були і рабини з Криворіжжя, наприклад, Ш. Шнєєрсон з колонії Інгулець.

Період німецької окупації

14 серпня 1941 року німці увійшли на територію Кривого Рогу і протягом місяця захопили населені пункти навколо міста. Постала проблема евакуації населення колонії Інгулець. Місцевих мешканців було понад 3000. Чому більшість із них залишились? Серед літніх євреїв, які бачили німців під час Першої світової війни, побутувала думка, що німці — це культурна нація, яка врятує народ від більшовизму, а євреям не завдадуть ніякої шкоди. Цей погляд єврейського населення на німців був зумовлений також політикою стосовно Німеччини, яка розпочалась із 1939 року після укладання пакту Молотова — Ріббентропа й зближення Радянського Союзу з Німеччиною: німців зображали друзями СРСР, з інформпростору зникли згадки про злочини, які чинили німці на території Польщі.

Була й інша причина відмови євреїв колонії Інгулець евакуюватись. В інтерв’ю тодішні місцеві мешканці говорили, що доволі зловісну роль у цьому відіграв голова Широківської районної ради Потураєв. За однією з версій, він пізно дав команду на евакуацію, а за іншою — і взагалі зупинив її й залишив євреїв збирати врожай.

Під час окупації колонії німці демонстрували своє традиційне ставлення до єврейського населення. Першим етапом стали виявлення й дискримінація місцевих євреїв. У виявленні брали участь і місцеві мешканці. Є кримінальні справи, заведені на колаборантів із колонії Інгулець.

Після того, як німці підрахували кількість єврейського населення, вони змусили його носити пов’язки із зіркою Давида й працювати. Протягом осені 1941 року євреїв цієї та інших колоній поблизу змусили працювати на сільськогосподарських роботах. Німці прийшли на Криворіжжя якраз у той час, коли збирали врожай, і його треба було зберегти. Тому поки євреїв вирішили не вбивати.

Під час німецької окупації знищувались також і культові споруди. У сучасному науковому дискурсі руйнування релігійних споруд, які належать певній етнічній спільноті, вважається проявом культурного геноциду.

Перші вбивства євреїв німцями

Паралельно з цим відбувались і перші вбивства єврейського населення. Німці послуговувались настановами, які їм дали ще перед початком вторгнення: вбивати всіх людей, які для німецької влади є небезпечними. 

Йшлось про комуністів, керівників різного рівня, червоноармійців, нерідко серед них були євреї. Тож наприкінці серпня 1941 року в колонії були вбиті перші понад 40 людей — місцеві комуністи, керівники. Серед них були як чоловіки, так і жінки. Більшість із них, звісно ж, була євреями.

Близько 30 людей, теж керівників різного рівня, вбили у вересні 1941 року. Разом із цим відбувалось знущання над єврейським населенням: фізичне насильство й психологічний тиск. Вони стали групою без прав. Деякі місцеві мешканці теж брали участь у побиттях і пограбуваннях євреїв, згодом вони пояснювали свої дії радянським слідчим тим, що німці дозволили їм це робити.

Як колонія завершила існування

Навесні 1942 року почався заключний етап існування єврейської колонії Інгулець. Близько 300 людей вбили у квітні. Більш детально про обставини цього злочину та його виконавців свідчив начальник районної поліції Д. Нікіфоров. Він згадував, що цей розстріл відбувся у квітні 1942 року в яру на околиці колонії Інгулець. Напередодні розстрілу, за наказом жандармерії, там була викопана яма у 5 метрів завширшки та завдовжки та 4 метри вглиб. На розстріл єврейське населення конвоювали близько 20 поліцаїв. І в той день розстріляли близько 200 осіб. (Хоча свідки цього злочину наполягають, що тоді вбили близько 300 осіб, переважно дітей, жінок, літніх людей).

Це вбивство було пов'язано з формуванням табору примусової праці для євреїв у поселенні Новоселівка. Це поселення сьогодні розташоване вздовж траси Кривий Ріг — Дніпро. Там будували шосе DG-4 — автобан, який німці прокладали з Німеччини через Львів на схід, через Дніпро до міста Сталіно (сучасного Донецька). Досить великий відрізок цього шляху проходив між Кривим Рогом і Дніпром. У селах поблизу — Новоселівці, Широкому, Софіївці — створили табори примусової праці. Переважна більшість тих, хто працював у цих таборах, були євреями. У травні 1942 року близько 300 «працездатних» євреїв з Інгульця відправили в цей табір. Літні люди, діти, деякі жінки, які не могли працювати, для німецької влади були зайвими.

11 червня 1942 року відбувся масовий розстріл німецького населення. За різними даними, у той день загинули близько 1800 місцевих євреїв. На єврейському цвинтарі в Інгульці є братська могила. Там похованц рештки 1940 людей. Після завершення окупації в Інгульці працювали комісії, які виявили щонайменше 4 братські могили. В одній із них було близько 1200 жертв. Відомий краєзнавець Марк Горловський зібрав і опублікував список вбитих у колонії людей — в ньому понад 469 прізвищ. Але за підрахунками радянських слідчих, вбито майже 2 тисячі людей. Немало імен на сьогодні втрачено, тому багато людей залишаються безіменними жертвами Голокосту на Криворіжжі.

Перегляньте інтерв’ю Романа Шляхтича на YouTube-каналі «Першого Криворізького»