Безбожне Криворіжжя: як більшовики намагались забрати в містян віру

Безбожне Криворіжжя: як більшовики намагались забрати в містян віру

Комуністи будували атеїстичну державу на крові. Більшість церковних служителів репресували, церкви закривали й руйнували. На Великдень палили «опудала» священників, дітей було бажано не називати «церковними» іменами, тож імен Віра, Надія, Любов і Софія майже не було, натомість на «червоних хрестинах» дівчата отримували імена Даздраперма («Да здравствует Первое мая!»), Ізаіда («Иди за Ильичём, детка»). У 1934 році в Кривому Розі офіційно не залишилось церков — їх знесли, закрили або перетворили на навчальні заклади.

Як усе почалось


Після остаточного закріплення радянської влади 2 лютого 1918 року затвердили «Декрет про відділення церкви від держави і школи від церкви». Він давав людям право вибору: сповідувати будь-яку релігію або взагалі не сповідувати ніякої. Декрет скасовував усі обмеження, пов’язані з віросповіданням, релігію оголосили особистою справою кожного. У декреті наголошувалось, що держава не буде насаджувати атеїстичні погляди громадянам. Але скоро все змінилося.
На VIII з’їзді радянської комуністичної партії в новій програмі проголосили курс на «звільнення трудящих мас від релігійних забобонів і на початок широкої антирелігійної кампанії». Уряд проголосив, що всі церкви передаються в безплатне користування громадянам, а майно релігійних громад стає надбанням народу.

Іконостас Вознесенської церкви, 1916 рік. З книги Олександра Мельника, Сергія Балабанова «Історична енциклопедія Криворіжжя»

Вознесенська церква (1904-1934). Фото 1912 року. Джерело Криворізька старовина


Хто займався насадженням атеїзму


Завдяки збірці документів і матеріалів «Комунізм проти православ’я» краєзнавця Олександра Мельника відомо, що антирелігійна робота була покладена на відділи агітації та пропаганди. Вони мали втілювати в життя курс на «випрямлення і вирівнювання поглядів пролетаріату на релігію». Перш за все це передбачало пропагандистську роботу. Але пропаганди «наукового погляду на речі» було недостатньо, і в липні 1921 року до Криворізького повіту надіслали циркуляр із переліком напрямів антирелігійної роботи, що охоплювали всі сфери життя людей. Пізніше, у липні 1921 року, створили комісію з антирелігійної пропаганди, що діяла в Катеринославі (нині — Дніпро) і на Криворіжжі.


Як «забороняли» закриття церков і якою була доля священників


Більшовики розпочали роботу з обліку і нагляду релігійних громад, вивчення тенденцій релігійного руху. Спершу вони заборонили конфіскацію церковних будівель і церковної атрибутики. Відбирали приміщення лише в разі, якщо для школи, дитсадка, клубу, або медичного закладу не було іншого місця. Так, колгосп «Красная Заря» Криворізького району вирішив розташувати в будинку священника дитячий притулок, а ієрея (офіційна назва пресвітера) Скварчевського виселили разом із сім’єю як «нетрудовий елемент». Виселення неугодних владі священнослужителів, зокрема й за територію України, було розповсюдженою практикою. Часто священнослужителі не витримували тиску влади і репресій, багато з них зрікались свого сану: тільки в 1925–1930 роках у Криворізькому окрузі від сану відмовились 30 священнослужителів. «Зреченців» влада працевлаштовувала.
Потім влада видала циркуляри про використання при найменшій можливості церковних будівель для розміщення шкіл, лікарень, дитячих будинків, складів і хлівів. Часто під номінальним «будівництвом» і використанням будівлі церков просто нищили. Наприклад, першим закрили храм святого Олександра Невського на станції Довгинцеве.

Церква Олександра Невського на станції Довгинцеве. 1902 рік. З книги Олександра Мельника, Сергія Балабанова «Історична енциклопедія Криворіжжя»

Священника Григорія Ниценка ще з 1905 року більшовики намагались зобразити «контрреволюціонером», коли на своїх проповідях він засуджував їхні радикальні методи. У 1922 році Ниценка арештували, а через рік стратили. Зачинену церкву перетворили в клуб і бібліотеку, майно передали місцевому драмколективу під реквізит для вистав.

Газета «Червоний гірник», 21 грудня 1929 року
Варварським було закриття церкви в селі Мусіївка Криворізького району. Місцеві мешканці писали владі листи з проханням не закривати церкву. З одного з листів відомо, що більшовики зібрали підписи мешканців сіл, рудників поблизу, які начебто підтримували закриття храму. Місцеві описували закриття церкви так: «Прийшли недобрі люди із ломами так сокирами, і давай громити нашу святиню, поламали і потрощили геть все чисто». Хрест скинули з храму, а на його місце встановили радянський прапор. «Люди наші до того залякані Соловками, бояться й слово сказать про церкву, щоб їх не займали». Після цього в будівлі відкрили клуб.


Як більшовики використовували голодомор у своїх інтересах


Український інститут національної пам’яті повідомляє: масштабний за кількістю своїх жертв голод 1921–1923 років в Україні, окрім природних чинників і розвалу господарства після семи років виснажливих воєнних дій, мав і соціальні причини, зумовлені владною більшовицькою політикою «викачування» хліба із села.
Голодомор 1921–1923 років більшовики використали й задля боротьби з церквою. Завдяки книзі Тетяни Войтовицької та Адольфа Топи «Святині рідного краю. Тернівські церкви» відомо, що «на користь голодуючих» із церков забирали золото, срібло та дорогоцінні предмети. Якщо коштовностей не було, священникам дозволялось замість необхідного для богослужінь реманенту віддавати гроші. Більшу частину награбованого відправляли до Москви. Наприкінці червня 1922 року з Катеринославської губернії вивезли 153 пуди (2 448 кілограмів) срібла та 124 золотники (1 золотник — це 4,266 грама золота). Частину зі скарбів, які мали історичну цінність, у 1926 році передали до Нікопольського музею.


Більшовики попереджають: «Церковний дзвін небезпечний для здоров’я»


У 1929 році розпочалась кампанія зі зняття та переплавки дзвонів. У газетах писали, що звук дзвонів начебто заважав трудящим відпочивати після важкого робочого дня, а гроші, отримані з переплавки, підуть на розвиток культурного відпочинку.

Насправді ж більшовики боялися церковних дзвонів, адже таким чином у церкві могли скликати народ для захисту храму. У роки антибільшовицьких повстань 1920–1921 років на Криворіжжі людей скликали так для підняття бунту або для оповіщення про прибуття повстанських загонів. Тож скоро всі дзвони переплавили.

Зняття колоколів з церкви в Божедарівському районі Криворіжжя. 13 листопада 1930 рік. З книги Тетяни Войтовицької та Адольфа Топи «Святині рідного краю. Тернівські церкви».


Що пропагували комуністи


Розпочата пропагандистська кампанія мала на меті зниження впливу релігії на людей і їх подальше залучення до боротьби з церквою. До агітаційної роботи намагались залучити тих, хто мав освіту, але охочих не було. Тому комуністи готували спеціальні кадри. У програму перепідготовки шкільних учителів включили антирелігійний цикл. Викладачів різних рівнів змушували долучатись до антицерковної боротьби. Основні зусилля були спрямовані на селян, оскільки їх вважали найбільш релігійними. При сільрадах створювались наукові гуртки з агрономічним напрямом. Селянам пояснювали природні явища з наукового погляду, до того ж викладали теорію походження людини, віри в Бога та історію християнства.
Однією з форм пропагандистської роботи були антирелігійні диспути. У них брали участь представники духівництва та агітатори. Нерідко останні були не підготовлені, не знали Святого Письма, історії церкви та релігії, на відміну від служителів церкви. Тому часто такі заходи, навпаки, підсилювали віру в людях і були малоефективними.
У 1926 році в Кривому Розі з’явився осередок «Спілки безбожників України». Відділки організації почали стрімко розповсюджуватись по всьому місту і вести все ту ж агітаційну роботу. Усіх комсомольців, членів партії змушували вступати до спілки, проте звичайний люд, інтелігенція, молодь не бажали доєднуватись до цієї організації. Подібні гуртки створювались навіть у школах і мали назву «Юні безбожники». Діяли вони з метою посилення впливу на батьків та родичів через дітей.


Як релігійні свята замінювали радянськими


Комуністична влада взялась за перейменування вулиць, назви яких мали релігійний характер. Зникла вулиця Різдвянобогородська (сучасна Українська), історична Миколаївська (де розташовувалась однойменна церква) стала Леніна (після декомунізації — Свято-Миколаївська), Церковну перейменували на Калініченка (після декомунізації повернули історичну назву).

Церква Миколая Чудотворця в селі Рахманівка. Фото 6 липня 1936 рік. Джерело Криворізька старовина

Більшовики намагалися скасувати або замінити релігійні свята. У 1922–1923 роках були спроби перенести недільний вихідний, який вважався релігійним святом, проте зробити цього так і не вдалось. «Антипасхальні» та «антиріздвяні» карнавали проводились на Великдень і Різдво. Ці заходи зводились до пропаганди: мовляв, релігійні свята створені для відволікання трудящих від боротьби за свої права. Проте в 1922 році «антипасхальний карнавал» набрав більших обертів. Молодь і комсомольці організували факельну процесію центральними вулицями міста. Несучи опудала священників різних конфесій і навіть Бога, вони вийшли на Миколаївську вулицю з піснею (мова оригіналу):
«Не надо нам монахов
Не надо нам попов
Мы на небо залезем
Разгоним всех богов
».       


«Не треба нам монахів,
Не треба нам попів.
На небо ми заліземо,
Розженем всіх богів
»
Перед церквою вони спалили опудала. Це викликало велике обурення, і такі заходи більше не проводились.

Під заборону на святкування підпали вінчання й хрещення. Останні намагались замінити «червоними хрестинами». Дітей називали Владленами (скор. «Владімір Лєнін»), Тракторами, Електрофікаціями, Революціями, Даздрапермами (скор. «Да здравствует Первое мая!»). Але, як не старались більшовики, цей «обряд» не набув суттєвого поширення, імена не прижились.
Попри всі старання комуністів кількість вірян зростала. Станом на 1 січня 1925 року (оновлено: джерело збірник матеріалів Олександра Мельника "Комунізм проти православ'я") частка вірян зросла з 38% до 81%, але вони були позбавлені можливості відкрито сповідувати свою релігію. У 1934 році в Криворізькому районі залишилось кілька храмів, але в самому Кривому Розі їх не було взагалі. Усі були або зачинені, або зруйновані. У деяких із приміщень церков працювали школи, медпункти, дитсадки або навіть просто склади. Багатьох священнослужителів репресували чи позбавили можливості проповідувати. (Джерело: Выписка из квартального отчёта про работу админотделения Катеринославского губернского исполкома про количество религиозных общин на Криворожье в 1925 и 1926 годах, — Криворізький історико-краєзнавчий музей). 

Газета «Червоний гірник», 12 січня 1930 року

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Оновлено 03.06.2024

Матеріал написано у межах проєкту, який покликаний підтримати ініціативу молодих авторів та авторок вивчати історію Кривого Рогу та його околиць. Редакція закликає читачів та читачок приєднуватись до обговорення викладених у матеріалах відомостей та доповнювати їх, щоб разом відновлювати історичні факти, які були недостатньо оприявнені до сьогодні.

Дякуємо читачам і читачкам, що своїми зауваженнями допомагаєте досліджувати історію міста. Долучайтесь до обговорення теми у коментарях. У матеріал додано джерело статистики щодо кількості вірян у Кривому Розі в 1927 році. 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Церква Олександра Невського

Рудник ім. Дзержинського, 1924 рік

Криворізький лікар-гінеколог Петро Візирський

Храм у Миколаївці

Криворіжець Іван Улянович Павлов з дружиною-татаркою

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Деякі деталі боїв за Кривий Ріг: як і коли насправді визволили місто

До річниці визволення Кривого Рогу від нацистських загарбників 1kr.ua підготувала матеріал про Нікопольсько-Криворізьку наступальну операцію на основі матеріалів книги криворізького історика й краєзнавця Олександра Мельника

Історія вулиці Каунаська (Синагогальна) у Кривому Розі

Вулиця Каунаська (колишня Синагогальна) першу назву отримала від Хоральної синагоги та молитовного будинку «Хевро-Мішнаїс». Вважалася центром єврейського життя міста.

Що відомо про єврейські кладовища на Криворіжжі

Єврейська громада починає осідати на Криворіжжі на початку XIX століття. Перші євреї приїхали на Криворіжжя з Могильовської губернії Російської імперії й прибули на місце, де формувалася колонія Інгулець у 1807 році.