Пошук краси в дрібницях: мозаїки Кривого Рогу

Гігантськими мозаїчними панно митці намагались не лише внести естетику в міський простір, а й посилити пропаганду ідей соціалізму. Мистецтво монументалістики — колективне надбання, яке не може бути обмежене власністю окремих осіб, воно належить усім і водночас нікому конкретно. У Кривому Розі мозаїки творили Георгій Хрієнко, Тамара Чорна, Георгій Бахмутов, Григорій Синиця та інші митці.

Зміна власників або навіть найменші втручання часто призводять до руйнування цих творів. Також наявність ідеологічних компонентів в окремих роботах підриває довіру до всього жанру монументалістики, ускладнюючи його виживання.

Найбільш поширена причина зникнення мозаїк — побутова недбалість, коли роботи зникають після ремонтів або реконструкцій. Вони ніяк не захищені, вони не перебувають на балансах комунальних установ. У цьому особисто переконалася авторка тексту, коли подала заяви до виконавчих комітетів усіх районів міста, і лише у двох із семи — Центрально-Міському та Криворізькому — на балансі було декілька робіт. Насправді ж у кожному районі можна нарахувати набагато більше мозаїк.

Документ-відповідь з виконкому Криворізької міської ради на заяву авторки

Документ-відповідь з виконкому Центрально-Міської ради на заяву авторки

Є два типи збірки мозаїки: пряма, за якої елементи відразу прикріплюються до заґрунтованої основи, і зворотна, за якої малюнок у дзеркальному відображенні з укладених лицьовою стороною вниз деталей збирається на тканині або картоні, а потім переноситься на підкладку. Дослідниця архітектури і монументального мистецтва XX століття Ельміра Еттінгер у коментарі для history.1kr.ua розповіла, що з 1957 року архітектура України перейшла від складних класичних форм і засобів виразності до більш примітивних функціональних форм, що витікали із сучасних способів будівництва.
У період панування так званого сталінського ампіру (власне монументального стилю) фасади декорували класичними елементами: колонами, карнизами, порталами і ліпниною. Коли ж перейшли до модернізму з його строгими і чистими формами, то найбільш вдалим способом прикрасити будівлі були монументальні твори: мозаїки, розписи, барельєфи, кованки зовні чи всередині.
У бюджеті на будівництво будь-якої споруди виділяли обов’язкові 2% на монументальне оздоблення, — каже пані Еттінгер. — Це гарантувало художникам наявність роботи. Тоді всі мозаїки мали включати (хоча б у деталях) пропагандистські символи.

Ельміра Еттінгер (фото з особистого архіву Ельміри)

Наприкінці 1960-х архітектори спільно з художниками випрацювали принцип «синтезу архітектури і мистецтва». Монументальні твори стали частиною архітектурних і навіть ансамблевих композицій, були методом позначення профілю того чи іншого закладу.
Тож мозаїки використовували ось чому:

• вони найкраще поєднувались із модерністською архітектурою;
• їх було легко використовувати для наочної агітації;
• вони були хорошим способом заробітку для українських художників.

Варто зазначити, що мозаїки активно використовували з 1950-х по 1990-ті роки й поза СРСР. На школах, садках, поштах, закладах культури, наприклад, Німеччини можна побачити мозаїки, барельєфи, кованки. Причому не сплутати і відрізнити їх від наших можна лише за окремими рисами, зрозумілими спеціалістам.

Хто творив криворізькі мозаїки

Георгій Григорович Хрієнко (01.12.1928–27.12.2000) закінчив Львівський інститут прикладного мистецтва за спеціальністю «монументальне мистецтво». Для редакції history.1kr.ua дочка Георгія Ніна Хрієнко розповіла: Георгій приїхав у 1954 році в Кривий Ріг і вступив на роботу до Криворізької художньої майстерні Художнього фонду Української Радянської Соціалістичної Республіки. З 1965 по 1971 роки був головним художником міста.

Георгій Хрієнко (з особистого архіву дочки Георгія — Ніни Хрієнко)

У творчому доробку художника сграфіто (настінні зображення), розписи та мозаїки. Серед мозаїк слід звернути увагу на роботи в приміщенні Державного цирку: 8 композицій, у яких представлені різні діячі циркового мистецтва — гімнасти, дресирувальники, клоуни, жонглери й танцюристи. Роботи виконані на замовлення міста в 1968–1969 роках у стилі соціалістичного реалізму і притаманній монументальному мистецтву умовності та гротескності.

Роботи художника вирізняються підкресленими елементами української атрибутики в орнаментах, заповненні тла робіт колосками, квітами. У роботі Георгій Хрієнко використовував різноколірні смальти (кольорове, непрозоре скло), глазуровану плитку та натуральні камені, добирав кольори таким чином, щоб від композицій проливалося сяяння, враховував денне та електричне освітлення. У викладених смальтами композиціях напрям руху кладки додає динаміки та образності.
У 1965 році Георгій виконав мозаїку в міському палаці дитячої та юнацької творчості «Горицвіт». Тематична композиція присвячена творчості дітей у позашкіллі — хореографічному мистецтву і балету. Мозаїка виконана смальтами світлих тонів, і це додає простору палацу.

Ще одна робота є в парку «Театральному», на стіні палацу дитячої та юнацької творчості Центрально-міського району. За словами доньки майстра, умовна назва роботи — «Піонерія». Художник знайшов виразне рішення у фігурах дітей і символах, із яких складена композиція — олімпійській чаші та вогняних протуберанцях, які підкреслюють ідеї лідерства, активності, досягнень, прагнень молоді. Робота виконана в співпраці з криворізьким художником Петром Федоровичем Ситником у 1976 році. У мозаїці, крім смальти, автори використали й інші натуральні матеріали з криворізьких кар’єрів — граніт і кремінь, що виділяє її серед інших робіт художника.

Серед інших робіт, виконаних у техніці мозаїки, слід виокремити композицію в приміщенні станції «Червона», викладену керамічною плиткою в 1980-х роках під назвою «Широка страна моя родная». Зараз частина елементів панно закрита тимчасовими торгівельними спорудами.

Ще одна майстриня мозаїки — Тамара Чорна, яка приїхала в Кривий Ріг із Харкова в 1979 році та працювала тут.

Тамара Чорна (з особистого архіву Тамари)

На прохання history.1kr.ua Тамара розповіла, що разом із Георгієм Хрієнком у 1986 році вона зробила велику мозаїку на кінотеатрі «Зірка», який відкрили на житловому масиві Південного гірничо-збагачувального комбінату в другій половині XX століття. Цей кінотеатр був доволі популярним культурним закладом у мешканців мікрорайону. У XXI столітті його перетворили на черговий торговий центр.
Георгій був автором ескізу мозаїки та вчителем Тамари. Мозаїку робили від спілки художників. Смальту для неї спеціально відбирали вручну і привозили з Луганської області, потім виплавляли і кололи смальтоколом. У 1988 році мозаїку демонтували — вона почала обсипатися через те, що клей був міцніший за камінь, на якому її клали.

Ескіз мозаїки на кінотеатрі «Зірка» (з особистого архіву Ніни Хрієнко)

Перший раз я з Георгієм робила мозаїку прямою кладкою, — каже Тамара. — Тобто ми сиділи на будівельних лісах і за хорошої погоди клали камінчик за камінчиком. Георгій завжди чітко дотримувався техніки.

У 2019 році Тамару запросили працювати художнім керівником у Свято-Покровському жіночому монастирі української православної церкви за адресою: вулиця Едуарда Фукса, 68-А. Того ж року вона зробила на фасаді мозаїки «Архангел Гавриїл» і «Мати Божа Покрова» за технікою зворотної кладки. Роботи монтували фрагментами, тому що їх робили в майстерні, і вже потім перевозили на місце монтажу. Також Тамара працювала в монастирі над іконостасом і зовнішнім декором. Через хворобу вона тепер працює вдома — пише ікони.

Мисткиня поділилася деталями роботи: “Процес дуже важкий. Камінчик розміром сантиметр на сантиметр, це як бісер. І таким камінчиком треба було викласти все. Я робила і переробляла кілька разів. Тому що якщо трошки не вгадаєш, не в ту сторону покладеш камінчик, одразу змінюється картинка».

Не менш важливим монументалістом-мозаїком для Кривого Рогу є Георгій Бахмутов (18.04.1914–01.11.2012). Він жив у Києві, але працював і в Кривому Розі: робив плакати, виконував станковий і монументальний живопис.

Георгій 23 роки поспіль приїжджав до Кривого Рогу і прикрашав фасади будівель своїми роботами. У 2001 році нагороджений відзнакою Заслуженого художника України.

У 1971 році ця стела у сквері мала такий вигляд:

Енциклопедія сучасної України
Зі статті в газеті «Червоний гірник» ми дізналися, що Георгій у 60-х роках виграв республіканський конкурс на художнє оформлення палацу культури Центрального гірничо-збагачувального комбінату, коли його тільки будували. Так майстер і познайомився з Кривим Рогом.

«Роботи чекало багато. Потрібно було впорядкувати інтер’єр фоє, залу та оформити палац ззовні. Для кращої акустики я застосував скловолокно. За моїм проєктом виготовили і люстру. Потім я приступив до опорядження фасаду. Тема мозаїчних панно — мистецтво і спорт. Старався, щоб вони органічно вплелися в архітектуру будівлі та прикрасили її», — розповів Георгій для газети «Червоний гірник».

Сергій Іванов-Костецький, кандидат архітектури, розповів, чому зараз у деяких містах активно відстоюють мозаїку.

«Спершу мозаїка вважалась пережитком радянщини, особливо коли в ній були зірки, її масово збивали. А нині мозаїку зберігають, зокрема розвинені міста. Люди вважають, що плюндрувати і знищувати мистецтво, яким би воно не було, — це зле. Примітивне мистецтво — також мистецтво. Кам’яна баба — це також витвір, нехай і примітивний скіфський. Важливо прийняти все, що було в історії, ставитись до нього з повагою», — вважає Сергій.

29 листопада 2023 року Міністерство культури та інформаційної політики України презентувало Інформаційно-комунікаційну систему обліку нерухомих об’єктів культурної спадщини України «Державний реєстр нерухомих пам’яток України» — єПам’ятка. Ця система сприятиме формуванню єдиного масиву даних про всі об’єкти культурної спадщини України, зокрема й ті, що зараз перебувають на тимчасово окупованих територіях.

«Запуск єПамʼятки впорядкує процес охорони культурних памʼяток в Україні та зробить його прозорим. Доступ до інформації стане більш зрозумілим, простим і відкритим», — зазначив тимчасовий виконувач обов’язків міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв.

Також на нашому сайті є стаття про Григорія Синицю — криворізького майстра флоромозаїки.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.