Спільники степового вітру

Спільники степового вітру

100 років тому в нерівному бою з чекістськими та військовими підрозділами більшовицької окупаційної армії загинув видатний діяч повстанського визвольного руху отаман Григорій Іванов (Тишанін).

Протягом 1921 року загін отамана Іванова залишався чи не єдиним у Катеринославській губернії повстанським формуванням, яке продовжувало запеклу військово-політичну боротьбу з окупаційним більшовицьким режимом. Раптово з’являючись у тих чи інших місцях Криворізького та сусідніх повітів і так само раптово зникаючи, невловимі месники наводили жах на більшовицьких ставлеників і поплічників, щоразу змушуючи їх шукати потім вітра в полі.

Проти повстанців діяли численні підрозділи регулярної Червоної армії, військ внутрішньої охорони (ВОХР), внутрішньої служби (ВНУС), міліції, різноманітні маневрові, винищувальні та каральні загони ЧК, частини особливого призначення (ЧОП), загони комнезаможів тощо. Але стікаючи кров’ю, втрачаючи побратимів, рідних і близьких і усвідомлюючи свою приреченість, кращі сини поневоленої російським більшовизмом України продовжували нерівну виснажливу боротьбу.

Загін отамана Григорія Іванова. Фото зроблене чекістами під час перемовин щодо умов припинення повстанського спротиву 

Справу полеглого отамана продовжив його брат 

Загін отамана Іванова, який діяв переважно в Криворізькому повіті, з кінця 1920-го й протягом усього 1921 року був найбільшим головним болем очільників Криворізької повітової, Катеринославської губернської і навіть центральної більшовицької влади. Спочатку його очолював Ілля Іванов (Тишанін), а після загибелі отамана на чолі невловимих месників став його молодший брат Григорій.

Дослідник повстанського руху на Криворіжжі Олександр Мельник, якому вдалося зібрати відомості про отаманів краю в державних архівах і відомчому архіві управління СБУ в Дніпропетровській області, зазначає, що обидва брати походили із заможної селянської родини села Миколаївка ІІ (нині Казанківський район Миколаївської області). За словами історика, Ілля, вірогідно, був старшим. Точна дата народження Григорія невідома. Олександр Мельник припускає, що майбутній повстанський ватажок народився десь між 1895-1896 роками. Стосовно його освіти також документальних свідчень немає. Посилаючись на інформацію Якова Соколовського (грудень 1998 р.), брат якого Феодосій Соколовський служив у ЧК, дослідник повстанського руху повідомляє, що Григорій нібито закінчив учительську семінарію у Новому Бузі й деякий час викладав у земській школі. [1].

Перші свідчення про активну участь Іллі Іванова (Тишаніна) в повстанському русі зустрічаються в документах 1918 року. [2] Про те, що Ілля починав збройну боротьбу з більшовизмом у загонах Андрія Гулого-Гуленка та Нестора Махна, знаходимо також у працях відомого дослідника повстанського руху Романа Коваля, який одним із перших звернув увагу на цю визначну постать. [3]

Отаман Ілля Іванов (Тишанін). Малюнок-реконструкція Віталія Македонського

Як повідомляється у радянських джерелах, п’ятого березня 1920 року загони отаманів І. Тишаніна та Р. Федорченка захопили Кривий Ріг. [4] Сьомого березня того ж року Ілля Тишанін разом з отаманом Мелашком захопив Верхньодніпровськ, де розгромив усі радянські установи. [5] А в липні 1920 року Ілля вже командував полком у «Степовій дивізії» Костя Пестушка (Степового-Блакитного) і був «начальником» дивізійної кавалерії. [6]

Однак пізньої осені 1920 року, не підкорившись наказу Степового про демобілізацію дивізії і перехід у підпілля до отримання сигналу про загальноукраїнське повстання, Ілля Іванов зі своїм загоном вирішив продовжити збройну боротьбу з більшовицьким режимом. З того часу повстанський загін отамана Іванова почав діяти самостійно на території Криворізького і суміжних з ним повітів. Як зазначається в документах органів ЧК цього періоду, «банда Іванова» чи не найбільше з усіх існуючих на той час повстанських загонів проявляла себе на ниві опору органам радянської влади в селах повіту й підготовки загального повстання.

Івановці сповідували найбільш прийнятну в умовах відкритого степу тактику ведення партизанської війни невеликими мобільними загонами у 30-70 шабель, які раптово збиралися у тій чи іншій частині повіту, здійснювали напади на радянські установи та органи місцевої влади й так само раптово зникали. В ході кожного такого нападу на сільські ради та військкомати повстанці знищували радянських керівників, комісарів, чекістів та активістів, палили документи про виконання продрозкладки, здачі продподатку та списки мобілізованих до лав Червоної армії. Під час голоду, який вже лютував у селах повіту, і нескінченних мобілізаційних кампаній до лав Червоної армії такі дії івановців для місцевих селян були у прямому сенсі рятівними. Своїми зухвалими нападами на радянські установи повстанці рятували життя тисячам своїх земляків, які опинялися на межі голодної смерті внаслідок примусового вилучення продовольства або мали йти помирати за владу рад у лавах Червоної армії.

Як зазначається у чекістських документах, головною метою івановців було блокування роботи та руйнація радянських органів на місцях і підготовка загального повстання. Агітуючи селян не здавати окупантам грабіжницький продподаток, вони закликали їх зі зброєю в руках захищати свої права. За даними органів ЧК, до складу повстанського загону Іванова входило до 18 чоловік «бывшего кадрового офицерства, в том числе штабофицеры». Не зважаючи на здійснені ГубЧК численні арешти видних діячів повстанського руху, петлюрівська підпільна організація, за свідченням чекістів, продовжувала проявляти «упорную активность в смысле организации восстания». Особливо високу підтримку, як підтверджують чекістські звіти, петлюрівська організація мала саме в Криворізькому повіті. [7]

Згідно з інформаційним зведенням Криворізького повітполітбюро від 5 липня 1921 року, отаман Ілля Іванов (Тишанін) загинув у бою поблизу села Христофорівка. У зведенні також повідомлялося, що залишки повстанського загону в понад 20 шабель і при двох кулеметах очолив молодший брат отамана Григорій Іванов (Тишанін). [8].

Не зважаючи на втрату отамана в особі Іллі Іванова (Тишаніна), фактично до кінця 1921 року більшовики не могли нічого вдіяти і з повстанським загоном, очолюваним його молодшим братом Григорієм. Численні загони КНС і чекістсько-міліцейські спеціальні формування по боротьбі з повстанством вкупі з задіяними підрозділами регулярної армії зазвичай отримували облизня, ловлячи вітра в полі.

Читайте другу частину тут. 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Вокзал у Катеринославі

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Павло Шевченко

Я переконаний, своїм духовним світлом він засвідчив своє безсмертя, – життя його триває й далі в його добрих справах. викладач КДПУ Микола Дудніков про Павла Шевченка

Професор кількох інститутів, ботанік у херсонській "Асканії" Йосип Пачоський

Вулиця Йосипа Пачоського (колишня Аврори) знаходиться у житломасиві Південного Гірничозбагачувального комбінату в Інгулецькому районі Кривого Рогу. Її забудова почалася у 1959 році

Калораж для шахтаря-підземника в 1930-х у Кривому Розі – з історії однієї фабрики-кухні

Уперта боротьба за калораж, тобто калорійність страв. У такій реальності жили криворізькі шахтарі в 1930-ті роки. Згідно з нормами, під час фізичної праці добові енерговитрати робітників складають 3300 – 3900 ккал, і вони мають покриватися збалансованим раціоном. Як було в 1930-х?