Дитячий криворізький фольклор: в які ігри грали маленькі криворіжці та які колисанки слухали на ніч

Фольклор — одна з найцінніших історичних памʼяток будь-якого народу. Саме крізь нього відображається менталітет пращурів, з нього ми дізнаємося про побут, розваги та забобони й тільки він сповна розкриває нам таємниці життя-буття народу. До усної народної творчості відносимо перекази, прислівʼя й приказки, загадки та казки, обряди, а ще суспільно-побутові, календарно-обрядові та родинно-побутові пісні тощо. 

Через землі Криворіжжя пройшло багато народів, згодом тут бували козаки та проїжджали чумаки, а вже за декілька століть почалася промислова доба місцевості. Тому й недивно, що у жителів зʼявлялися різні оповідки, які, передаючись з вуст у вуста, ставали надбанням громадськості. Однак прикрість у тому, що фольклор на те й усна творчість — ніхто, крім дослідників, не сушив голову записуванням та збереженням цього пласту культури для вивчення нащадками. Отже, до нас дійшла лише дрібка цієї криворізької спадщини, дбайливо зібрана поціновувачами. Наразі найвичерпнішою збіркою цього скарбу є ґрунтовна робота двох місцевих краєзнавців — Олександра Мельника та Олександра Степаненка — «Історичний фольклор Криворіжжя».  Легенди про походження назви міста відомі чи не кожному, а от чи знаєте ви, чим бавилися діти та як пранкували товаришів в минулому? Про дитячий фольклор читайте далі.

Ігри

Цурки

Діти, які грають у цурки, готують для цього інвентар. Кожному гравцю потрібна ломака-бита. Вистругувалась така ломака у вигляді меча. Далі виготовлялася сама цурка. Вона була чотирикутною в розрізі та завдовжки 10-12 сантиметрів. Обидва кінці цурки загострювалися, як олівці, а на чотирьох її боках робили позначки. На першому вирізали одну риску, на другому — дві, на третьому — три й на четвертому — чотири.

Правила гри були прості: гравці по черзі били битами по цурці, намагаючись вдарити по самому гострячку, від цього удару цурка підлітала догори, перекручувалась у повітрі й падала додолу. На тій стороні, яка лежала догори, були риски, той, хто вибив чотири риски, і був переможцем, а тому мав право першим почати наступну гру.

Хто швидше

Ця гра чимось нагадує звичне нам перетягування каната

Для цієї забавки діти брали мотузку довжиною 3-5 метрів та дві гладенькі, добре обстругані палички (1,5-2 сантиметри товщиною). Мотузка складалася навпіл, щоб визначити її середину. Потім рівно по середині привʼязувалася якась кольорова ганчірка, а кінчики мотузки привʼязували до паличок.

Грали в цю гру по двоє. Діти ставали один проти одного, держачи в обох руках кінці палички так, щоб мотузка була добре натягнута. По команді починалася сама гра, тоді діти починали швидко намотувати мотузку кожен на свою паличку, натягуючи її та підходячи один до одного. Вигравав той, хто першим намотував на свою паличку кольорову ганчірку, тобто середину мотузки. Той, хто програв, вибував, і до гри вступав новий гравець, і так аж поки не залишався всього один переможець.

Блудки

Один із гравців клав фарбоване яйце на землю й відміряв від нього пʼять кроків. Інший ставав на це місце із завʼязаними очима. Тричі повернувшись на одній нозі, робив пʼять кроків уперед і розвʼязував очі. Якщо він міг дістати з цього місця яйце, то й отримував його.

Жорно

«Жорно» чи «Крутилка» — це традиційна зимова гра на Криворіжжі. В ополонку на ставку чи річці вставляли кілок, коли той умерзав, на нього нанизували колесо від брички. До шпиць колеса прикріпляли довгу жердину, на її другий кінець привʼязували легенькі деревʼяні санчата.

Одні учасники гри крутили колесо, а інші каталися на санчатах. Санчата рухалися по колу з великою швидкістю, що й приносило насолоду гравцям.

Ковзани

За записами Марії Степаненко 1950-х років, у далекі часи козаки пересувались по льоду наших річок узимку на ковзанах. Робилися ковзани таким чином: з дерева вистругували чотирикутну паличку завтовшки приблизно 3-4 сантиметри, а довжиною, як чобіт. Та частина, яка називалася "носик" чи "носок", робилася закругленою, щоб не зачіпати за нерівності на льоду. Далі в паличку забивали чотири гвіздки й мотузками привʼязували до чобота. І на таких ковзанах ковзали по льоду. Звичайно, для дітей ковзання по замерзлій річці було веселою грою та розвагою. Часто дітлахи на таких ковзанах бігали наввипередки. Так що, можливо, і хокей, і фігурне катання беруть свій початок від козацьких ковзанів.

Віршовий фольклор

Потішки

Вдень у дуплі сидить сова,
Навіть дзьоб не висува,
А вночі вона полює,
Совенят малих годує.
-Мамо, вдень чого сова
Навіть дзьоб не висува?
-Дуже кепсько бачить вдень,
То й сидить, ані телень.
От того ота сова
Навіть дзьоб не висува.

Записано Марією Степаненко, 50-ті роки, Чорногорка

Смішинки

Якби пшоно, якби сіль,
То зварила б я кисіль.
Якби снігу та дощу,
То зварила б я борщу.
Якби трохи простокваші,
Я б зварила горщик каші.

Записано Олександром Степаненком

Мирилка

Миром-миром,
Пироги із сиром,
Варенички в маслі,
Ми дружечки красні.
Поцілуймося!

Записано Марією Степаненко, 50-ті роки, Чорногорка.

Дражнилка

Ти Микита — пика сита.

В Омелька — гарна пелька.

В Івана — свитка драна.

Штанці рвані — у Богдана.

У Марії — довга шия.

В Оксани –- гнилі сани.

Гапка схожа на цапка.

Записано Марією Степаненко, 50-ті роки, Чорногорка.

Колисанки
 

Баю-баюшки, бай-бай!
Ти скоріше засинай,
Любі очі закривай,
У світ ночі поринай.
Спить телятко й каченя,
Ніч прийшла до ґанку,
Не відкриють оченят
Усі тепер до ранку.
Баю-баюшки, баю,
Я дитиночку люблю,
У зеленому гаю
І у полі я присплю.

Оченята закриваються,
Сон твій починається,
Ніч у дім підкрадається,
А колисочка хитається.
Місяць з зірками не сплять,
Стережуть малих дитят,
Хто не буде спати,
Стануть забирати.
Неслухняну дітвору
Закружляють по двору,
Швидко засипай,
Бо прийде Б*(Бабай)

Засни, мала дитиночка.
Коти, коти, котиночко,
Де ж ти йдеш?
По сінечко,
Ой, по сіно,
по солому.
Візьми мене із собою,
І волики пастиму,
Й на віз сіно кластиму...
A-a-a, a-a-a, a-a-a.

Жарти і витівки

Відрізати рукав

Умовляють когось з дітей витягти руку з рукава і просунути його в прочинені двері. Потім придавлюють рукав дверима, наливають у нього води й швидко відчиняють двері — вода виливається з рукава на тіло легковірному.

Перепелиці

Беруть участь троє, один з них не знає, що стає учасником витівки. Той, хто знає жарт, стає рачки й зображує із себе коня. Необізнаного просять сісти верхи на цього коня, завʼязати собі очі й простягнути вперед руки, запевняючи його, що він спіймає перепілку. В той час, коли він простягає руки, йому дають палку, що забруднена або дьогтем, або сажею.

Проводити крізь стіну

Беруть участь троє (один знову не має гадки про жарт)

Невтаємниченого запевняють, що проведуть того крізь стіну. Один з учасників завʼязує йому очі, потім бере за руку і повільно підводить до того місця, де третій за цей час забруднить стіну сажею або дьогтем, і просять торкнутися стіни лобом. Тримають силою деякий час, доки бідося не бруднить свого лоба.

Проходити крізь землю

Схожа на попередню витівка

Той, що знає цю гру, завʼязує собі ноги мотузкою й умовляє кого-небудь взятися за мотузку і міцно її тримати, обіцяючи тому, хто буде тримати мотузку, провести крізь землю. Коли хто-небудь з легковірних береться за мотузку, він швидко перевертається декілька разів, і в того, хто тримає мотузку, скручуються мотузкою руки.

Діставати пʼятака

Кого-небудь садять на землю з підведеними колінами та пропонують дістати з колін пʼятака, кажучи, що останній належатиме йому. Потім під колінами кладеться палка, а її кінці просять тримати серединами зігнутих рук, причому кисті кладуться на коліна і звʼязуються так, щоб вів не міг ними ворухнути. Потім двоє беруть палку з двох кінців, тягнуть довірливого по землі й спускають його з гори.

Якщо ви не зрозуміли, як це, я теж

Наводиться за книгою В. П. Ястребова «Матернады по этнографии Новороссийского края», Одеса, 1891 год.

Для обкладинки редакція використала ілюстративне фото криворізьких дітей на скелях МОДРу в 1971 року.
Джерело: фейсбук-група "Криворізька старовина"

Як вам ця маленька підбірка дитячої народної творчості? Що думаєте про витівки й жарти пращурів?