Тетяна Воронова — унікальна жінка в спогадах криворіжців

Тетяна Воронова — унікальна жінка в спогадах криворіжців

У 1996 році з ініціативи криворожанки Тетяни Воронової в Кривому Розі з’явився пам’ятник Олександру Полю. А вже у 2016 році в місті назвали вулицю на честь цієї жінки — краєзнавиці, журналістки й історикині.

    Тетяна Воронова проводила журналістські та історичні дослідження, які криворіжці можуть вивчати в її книзі «Газета і місто. 70 років разом».
    Коментарі Тетяни Воронової журналісти включали у свої сюжети, її історичними напрацюваннями й досі користуються відомі краєзнавці, а друзі та знайомі до останніх днів зверталися по її поради з різних приводів. Чому ця жінка заслуговує такої поваги, спробуємо зрозуміти зі спогадів її друзів, колег і знайомих.

    Перейменування-2016

    Для громадян України перейменування топонімічних об’єктів у першу чергу йде поруч із явищем декомунізації та відокремленням від комуністичного минулого. І замість тих назв, які існували протягом багатьох років, з’являються імена видатних українців: військових, учених, письменників, громадських діячів.
    Для мешканців Кривого Рогу також важливою залишається пам’ять про тих, хто зробив свій внесок у захист і розвиток міста. Протягом 8 років триває боротьба за перейменування вулиць на честь гідних містян. Серед них — невеликий список вулиць, названих на честь жінок. Про одну з них варто розповісти більше.

    У 2016 році в Металургійному районі вулицю імені радянського державного та партійного діяча Івана Тевосяна в рамках декомунізації депутати перейменували на честь Тетяни Воронової — талановитої журналістки, історикині та краєзнавиці.
    

  Вулиця імені Т. Воронової


    Чому ж Тетяна Воронова гідна вшанування?


    Тетяна Петрівна не народилась на Криворіжжі, проте змогла полюбити цей край усім серцем. У Кривому Розі вона почала працювати з 1957 року: була літературною співробітницею, завідувачкою відділу пропаганди редакції газети «Червоний гірник», перекладачкою, а згодом заступницею відповідального секретаря редакції газети «Червоний гірник».

 

 

 

 Журналістське посвідчення Т. Воронової
    Також Тетяна викладала в Криворізькому державному педагогічному інституті, була асистенткою викладацького складу на кафедрі марксизму-ленінізму, а з червня 1976 року — старшою викладачкою кафедри марксизму-ленінізму КДПІ

    У розмові з журналісткою history.1kr.ua докторка соціологічних наук, викладачка КДПУ Алла Лобанова згадувала про знайомство з Тетяною Вороновою:
    «Десь наприкінці 1990-х років ми з нею зустрілися в редакції газети “Червоний гірник”. Мене цікавило її історичне надбання, ми почали спілкуватися, і вона навіть запрошувала мене до себе в гості. Я читала її публікації й потім, зважаючи на її історичну геніальність, на глибинність історіографічного аналізу, зрозуміла, що такої її книги, особистісної, немає. Я звернулася до Тетяни Петрівни і сказала, що готова зробити все, щоб зібрати її найкращі публікації з “Червоного гірника” і зробити окрему книжку. Вона сказала, що мені це не вдасться, але я все ж таки запропонувала спробувати. Я сказала, щоб вона обрала ті публікації, які їй найбільше подобаються. Тетяна Петрівна залишила закладки в книзі “Газета і місто”, також в редакції “Червоного гірника” додали ті статті, яких у книзі не було. Після тривалої роботи вийшла закінчена збірка праць Воронової, які вона вважала найбільш історично значущими для Криворіжжя.
    Цікавим моментом було створення назви книги. Я запропонувала “Криворіжжя — неповторний край”, а Тетяна Петрівна сказала: “Треба поміняти місцями: Край неповторний — Криворіжжя”. І воно якось зазвучало. У неї виникла творча ідея як у письменниці, журналістки, і одразу заграла ця назва. Для письменниці ця книга була як наукове дитя
».

    Воронова підписала зі словами вдячності один з екземплярів книжки для Алли Лобанової. Цікаво, що вона написала: «Ваша подопечная авторица, 2008 года, мая 31 дня». Тоді фемінітиви не були популярними серед українців, але Тетяна Петрівна їх уже використовувала. Із цього приводу Алла Лобанова зазначила: «Вона якось мислила перспективними категоріями. Вона хоч і спілкувалася російською, проте настільки відчувала український дух і українську ідентичність, що для нас це може бути дивно».

    Підписана Вороновою книга для А. Лобанової

    Про журналістку тепло згадують працівники «Червоного гірника». Одна з працівниць редакції розповідає для history.1kr.ua:
    «Перетнулися ми з нею всього один раз у телефонному режимі. Моє враження від розмови було — з одного боку, глибокої інтелігентності, глибокої вдумливості, принциповості, а з іншого боку, вміння слухати і чути. Це була людина, яка досягла значних успіхів у журналістиці і краєзнавстві. До того ж вона була дуже уважна до думок інших людей».
    Відомий журналіст, письменник і краєзнавець Володимир Бухтіяров сказав, що у своїй діяльності він часто користується роботами Воронової. З цього можна зрозуміти, що жінка мала неабиякий вплив на інтелектуальне коло Кривого Рогу. «Краєзнавець від Бога», — так описав Бухтіяров Тетяну Воронову.

    Наскільки важливою була для Воронової робота в редакції, можна судити зі слів очевидців. За згадками колишнього редактора газети «Червоний гірник» Євгена Чубенка, Тетяна Петрівна навіть відзначала свій день народження в день виходу першого номера газети.

    Зворушливими спогадами в розмові з «Першим Криворізьким» поділилася Наталя Ішкевич (у дівоцтві Шевлякова), яка була однією зі студенток Тетяни Петрівни:
    «Тетяна Петрівна викладала у нас “Історію комуністичної партії Радянського Союзу”, але окрім цієї програми, вона завжди намагалася залучати нас до вивчення історії взагалі. Щоб бути хоч трішки підготовленими до її занять, студенти нашої групи купували різні газети, дивилися програму “Час” та додатково вивчали матеріал.
    Одна з наших студенток мала проблеми з орфографією. Тетяна Петрівна разом з нею залишалася після занять у читальному залі бібліотеки університету і допомагала писати диктанти, щоб підтягнути її орфографічну грамотність. Також Тетяна Петрівна ходила в кінотеатр зі своїми студентами.
    Коли відкрився новий гуртожиток і ми групою влаштували новосілля, то запросили Тетяну Петрівну, і вона не погордувала прийти до нас на маленьке свято.
    Теплі стосунки з нею у мене продовжувалися і після закінчення інституту. Я приїжджала до неї зі своїм чоловіком і маленькою донькою, ми часто зустрічали свята разом. Так я познайомилася з її онуком, донькою та друзями. Тоді багатьох людей Тетяна Петрівна ввела в моє життя, зокрема познайомила мене з дружиною письменника Івана Кошицького Олександрою Іллівною.
    Саме Воронова посприяла тому, щоб вийшла моя перша публікація в “Червоному гірнику”… Це я запам’ятала.
Тетяна Петрівна дуже переймалася тим, як живемо ми, її колишні студенти. Вона листувалася з нами, навіть коли переїхала до доньки у Воронеж, завжди вітала нас зі святами листівками
».

 

  

 Листівка і телеграма Тетяни Воронової Наталі Ішкевич


    Ревна історикиня

   Воронова із самого дитинства мала цікавість до історії. Напевно, цьому посприяв її батько. З розповіді Наталі Ішкевич, Тетяна Петрівна згадувала: «Я пам’ятаю, він веде мене за руку і тримає в руці журнал… Уже згодом я зрозуміла, що цей журнал був схожий на “Історичний вісник”».
    Згодом Воронова навчалася на історичному факультеті Харківського державного педагогічного інституту імені М. Горького.
    Її історичні напрацювання відкрили інформацію про життя та діяльність Олександра Поля. Особливо важливим виявилося листування О. Поля з Міністерством державного майна Росії, яке розшукала Тетяна Петрівна. Вона оприлюднила інформацію з листів у статті «Листування О. М. Поля з Міністерством державного майна Росії»:
    «Фотокопії звернень О. М. Поля в Міністерство державного майна Росії, що належали до середини 70-х років позаминулого століття, які я маю в своєму розпорядженні, зроблені в Державному історичному архіві Російської Федерації в Санкт-Петербурзі (фото 37). Це низка документів об’ємом у 26 рукописних аркушів.
    Листування, попри його стислість, дозволяє зробити кілька основоположних висновків щодо патріотичного прагнення видатного сина українського народу бачити багатим і могутнім Кривбас.
    О. М. Поль переконливо, залучаючи дані вчених Фрейбурзької академії (“Всеєвропейської академії гірничих наук”, як називали її на той час), покладаючись на висновки петербурзьких учених, уральських практиків (гірничих інженерів бр. Носових), обстоює доводи про невичерпаність і високу якість покладів криворізьких залізних руд, на яких базуватиметься майбутнє акціонерне гірничо-металургійне товариство. Кошти, яких він просить на це в міністерстві, мали б окупитись найближчим часом.
    Хто ж був тим адресатом Поля, який замість того, щоб підхопити вкрай вигідну для імперії ініціативу катеринославського поміщика і промисловця, обмежився направленням у Кривий Ріг чергової комісії, тобто поховав справу за першим розрядом?
    Ним виявився автор ганебного циркуляру, яким українська мова оголошувалась неіснуючою, відомий українофоб, майбутній граф Петро Валуєв. Ми можемо тільки гадати про справжні причини відмови в допомозі патріотичним починанням О. М. Поля. Чи не відіграло тут роль українофобство Валуєва? Чи не виступив він своєрідним лобі уральських виробників руди і металу, яких, безперечно, непокоїли такі наполегливі спроби заснувати потужний промисловий район на півдні імперії з набагато дешевшою, ніж їхня, рудою та металом?
    Але факт залишається фактом: листи О. М. Поля чиновники гірничого департаменту Міністерства державного майна поклали під сукно. Поклали, хоч пропозиції, викладені в них, красномовно доводили, що “залізні руди Кривого Рогу можуть (попри все) відновити втрачене імперією колишнє значення на металургійних ринках Європи”. Саме такі твердження наводив у цих листах видатний організатор гірничої промисловості в Придніпров’ї Олександр Миколайович Поль».
    Зараз завдяки праці історикині ми можемо побачити зусилля Олександра Поля в спробах розвинути гірничу промисловість на Криворіжжі, а також дізнатися правду про ганебні вчинки тодішньої влади.


Повага та пам’ять

    Воронову не просто поважали — її любили. Вона була і наставницею, і другом, із яким можна поговорити про все. Судячи з листів, з нею ділилися переживаннями і радилися в побутових питаннях. Тетяна Петрівна не забувала про близьких їй людей, а вони, своєю чергою, не забували про неї.
Поет Григорій Витріщенко (Морозов), який був заборонений в СРСР, присвятив один зі своїх віршів Вороновій.

    Вірш Морозова Вороновій

    У 2000 році визначна краєзнавиця, публіцистка і громадська діячка Криворіжжя Тетяна Воронова була вшанована званням «Почесний громадянин міста Кривого Рогу». На той момент серед усіх вшанованих постатей вона була єдиною жінкою.
    У грудні 2014 року до 90-річчя від дня народження почесної громадянки в місті встановили меморіальну дошку в Металургійному районі на будинку 15 по вулиці Криворіжсталі (до першої хвилі декомунізації у 2015 році — вулиця Орджонікідзе), у якому з 1959 по 2011 рік жила Тетяна Петрівна.

Пам'ятна табличка Т. Вороновій
    Тож перейменування вулиці на честь цієї унікальної жінки — один зі способів висловити повагу до її постаті. Тетяна Воронова гідна того, щоб її сучасники не тільки пам’ятали про неї, а й розповідали молодшим поколінням, ставили за приклад її любов до історії та знання про рідний край, а також любов і уважність до людей.

Оновлено 29.05.2024

Матеріал написано у межах проєкту, який покликаний підтримати ініціативу молодих авторів та авторок вивчати історію Кривого Рогу та його околиць. Редакція закликає читачів та читачок приєднуватись до обговорення викладених у матеріалах відомостей та доповнювати їх, щоб разом відновлювати історичні факти, які були недостатньо оприявнені до сьогодні.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

В обчислювальному центрі "Криворіжсталі"

Автобусна зупинка на КРЕСі

Будинок торгівлі Північного ГЗК

Торгівельний центр на бульварі Вечірній

Кінотеатр імені Т. Г. Шевченка. 1970-й рік.

Відео на тему

До 90-річчя газети "Червоний гірник"

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Найпопулярніші дореволюційні фотографи і фотостудії: старі фото жителів Кривого Рогу

У Кривому Розі до 1917 року було декілька найвідоміших фотографів, фотоательє яких знаходились переважно на території «старого міста»

Голоси минулого: видатні жінки, які формували Кривий Ріг

Кривий Ріг був домом для багатьох видатних людей, яких ми забуваємо або й узагалі не знаємо. Особливо часто в історії несправедливо губляться імена видатних жінок. Саме з ними ми хочемо вас познайомити або, можливо, просто нагадати про них у цій статті.

Карти, бані та борделі: як розважались криворіжці на початку XX століття

У 1900-х та 1910-х роках у Кривому Розі люди розважались хто як міг і в кого на що вистачало грошей.