Які "зеки" відбудовували Кривий Ріг

Cкільки правди в цьому міфі? Розбираємося в другій частині розмови з Віталієм Стецкевичем, доктором історичних наук, професором Криворізького національного університету.

Міф про те, що Кривий Ріг відбудовували після війни і будували нові об’єкти «зеки», або кримінальники, є одним із найбільш живучих і найменш обговорюваних. Це правда, що Кривий Ріг будували і відбудовували зеки?

Німецькі полонені й інтерновані неабияк доклалися до відбудови міста після війни. Будували і цивільні об’єкти, зокрема й на Соцмісті. У місті багато було табірних відділень, де утримували полонених та інтернованих німців, про них докладно пише Олександр Потильчак у книжці «Радянський військовий полон та інтернування в Україні (1939-1954)». Багато було тих, кого виселяли з Західної України, а потім дозволяли з місць поселення – Казахстану, Сибіру, - вертатися в Україну, але не далі Донбасу і Кривбасу. Як вони казали, Дніпро був для них Збручем, на Правобережжя їм було майже зась. Вони «осідали», а точніше, їх поселяли, у промислових містах – у Нікополі, Марганці, Запоріжжі, Кривому Розі...

Криворіжці покоління 50+ розповідають про те, що неподалік Червоної в гуртожитках жили «хіміки» - засуджені, яким пом’якшили покарання і відправили на будівництва. І цих «хіміків» активно залучали до будівельних робіт на великих промислових підприємствах Кривого Рогу. Чи справді це були кримінальники – люди, засуджені за тяжкі злочини?
 

Говорити, що Кривий Ріг будували чи відбудовували зеки – це явне перебільшення. У цьому мене запевнив мій даній знайомий, який усе життя пропрацював у сфері державної безпеки. За його словами, починаючи з 1944-1945 року, мешканців різних областей України (особливо тих, які залишилися під окупацією і бодай якось могли себе «заплямувати») вивозили на так звані поселення. Їм казали: «От вам Донбас, от вам Дніпродзержинськ, от вам Кривий Ріг, і відбудовуйте їх». І вони жили тут як поселенці.

Згодом почалися масові комсомольські будівництва, і на них використовували працю не тільки комсомольців-добровольців. Був і «криміналітет», але не закоренілі бандюги, вбивці, насильники або тим паче крадії в законі («воры в законе»), які взагалі не працювали. Тоді під криміналу статтю елементарно могла потрапити людина (і її називали «зек»), яка, наприклад, запізнилася на роботу (особливо на залізниці, бо була воєнізована).

Така людина могла бути засуджена за чинним у ті часи законодавством. Їх усіх називали «зеки». «Зеками» ставали і розтратники, і самогонщики, і спекулянти. Дрібні крадії, або шпана, як їх називали, серед цього контингенту теж були, - їм краще було поїхати на будівництво, ніж сидіти на зоні. Для цих людей було навіть престижно вирватися на такі комсомольські будівництва. Але це не був криміналітет у точному розумінні цього слова, це були не злочинці-рецидивісти. І поміж тодішніх «зеків» багато було добропорядних людей, «інакодумців», тих, хто потрапив під прес радянської репресивної машини навіть за «наклеп»... Більшість таких сумлінно тут працювали, «ставали на шлях виправлення» і поступово «осідали» в Кривому Розі...

Хто були «поселенці» за національністю? Чи однакова кількість була представників різних народів?
 

Докладно про це в розрізі перших повоєнних років дав професор Олександр Потильчак у статті «Інтерновані іноземці на гірничих підприємствах Кривбасу». А я поділюся з вами власним спогадом із пізнішого часу. Після служби в армії я навчався у Кишинівському університеті. Я дивувався, що в той час, це 60-ті роки ХХ століття, щодня ходив рейсовий автобус Кривий Ріг – Кишинів. Якось у дорозі я розговорився з попутником-молдованином, і він мені відкрив очі. Я його питаю: «А як ви потрапили до Кривого Рогу?»

«Як я потрапив… Мене вивезли в 1944 році». Історія була сумна і парадоксальна. У 1940 році, коли радянські війська визволили Молдову, усе її населення автоматично стало громадянами Радянського Союзу. У 1941 році з німцями прийшли румуни, почалася війна. Румуни кажуть: «Хлопці, ви ж рік тому були нашими, румунськими громадянами!» – і забрали мого попутника в румунську армію. У 1944 році румуни вийшли з війни і перейшли на бік антигітлерівського блоку. Цей молдаванин повертається до себе на Батьківщину – а тут уже радянська влада, яка знову каже: «Ви наш громадянин!». І його «взяли» за те, що він служив у румунській армії! На аргументи, що він не хотів служити, йому відповідали: «Якщо не хотів, треба було в Рух опору йти». І таких, як він, - багато. У Кривому Розі є молдовська громада, ми дуже тепло спілкуємося. Громада велика, їх тут багато позалишалося, - тих, кого колись вивезли. І той мій попутник проходив по такій же категорії «зеків». А який він «зек»? Та ніякий він не «зек»!

Іноді в Кривому Розі можна почути й таке, що криворіжці – нащадки зеків. Зараз ваша розповідь частково і непрямо підтвердила цю тезу, і водночас спростувала її. То чиї ми насправді нащадки? Знаю, що ви як історик досліджуєте проблему демографії, то що можна сказати про корінне населення Кривого Рогу?

Так, я почав займатися проблемою демографії Кривого Рогу. Можу сказати, і про це треба голосно говорити: корінного населення Кривого Рогу, яке тут ще з дідів-прадідів і від ХІХ століття, залишилося дуже мало. Кривий Ріг від 20-х років ХХ століття почав потужно рости за рахунок прийшлого населення в умовах соціалістичної індустріалізації, коли потрібна була величезна кількість робочих рук. І 90% цього прийшлого населення – це люди з українських сіл, із нашої області, з Херсонщини, Миколаївщини, Кіровоградщини й інших навколишніх теренів. Вони правдами-неправдами тікали з села в місто, особливо в добу колективізації, голодомору тощо. Бо тут, наприклад, на роботу в шахту приймали всіх: утік із села, нема довідки – та бери оно лопату, кидай руду, і все.

Ще й продовольчу картку давали. Тут можна було вижити! Та ще й паспорт отримати, чого не було в колгоспному селі, а потім виїхати далі за межі Кривбасу. Тут було вільніше, ніж на селі. Та й рудний басейн потребував величезної кількості робочих рук. А міського ресурсу робочої сили гостро бракувало. От у місто і хлинув широкий потік колишніх селян. Якщо проаналізувати походження сучасного населення нашого міста, то виявляється, що це переважно криворіжці в другому, максимум у третьому поколінні. Я колись опитував своїх студентів, і найчастіше чув: бабуся приїхала з села, а мама вже тут народилася, і я тут народився. І ця особливість притаманна не лише Кривому Рогу, а й усім великим індустріальним містам, які потужно розвивалися у 1920-1930 роках.

Якщо вам є що розповісти про людей, які в різний час від 1940-х до 1980-х перебували в Кривому Розі в статусі «зеків» і були залучені до відбудови та будівництв, - пишіть у коментарях.