Тітушки, ніч у виконкомі та ультиматум владі: історія криворізького Майдану

Це не були приїжджі з інших куточків України — це були самі криворіжці.Вони стояли на криворізькому Майдані, незважаючи на те, що іноді їх було всього 12 осіб. Вони стояли проти холоду, проти страху і навіть проти «тітушок», які намагалися придушити їхню волю. Вони боролися не лише за своє місто, але й за майбутнє всієї країни, відстоюючи європейські цінності та гідність кожного українця.

Про хронологію Революції гідності в Кривому Розі, вимоги криворіжців та про те, як журналістам бажали «не загнутися на роботі», читайте на history.1kr.ua.

Загальний огляд Майдану

Український інститут національної пам’яті зазначає, що Євромайдан, також відомий як Революція Гідності, — масовий громадянський протест, який тривав 94 дні — з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. Його учасники мали незламне прагнення до змін. Вони вийшли на протести, щоб висловити своє обурення відмовою тодішнього президента України Януковича від євроінтеграції та його угоди з Росією, за якою Україна повністю втрачала прямі контакти із Заходом і підпорядковувалась інтересам Кремля.

«Сенс Майдану був один — відстояти гідність кожної людини, адже топтати її не дано нікому», — сказав отець Юрій Ільків для книжки «Майдан від першої особи. Регіональний вимір» за редакцією Тетяни Привалко (далі — «Майдан від першої особи»).

Результатом революції стали повалення режиму Януковича, відновлення курсу на євроінтеграцію та початок реформ.

Початок Майдану в Кривому Розі

«Криворізький Майдан не можна вирвати з контексту подій, як і людей, із яких він складався», — зазначила одна з учасниць криворізького Майдану Ангеліна Верхогляд для «Майдану від першої особи».

У Кривому Розі перші протести пройшли 22 і 23 листопада 2013 року біля міської ради. У новині «Першого Криворізького» за 23 листопада йдеться, що мітингувальники тримали плакати: «Україна в ЄС!», «Зек в Європу не веде, а тільки на нари», «Криворіжці за євроінтеграцію», «Україна і ЄС — сильніші разом!», «Стоп зек», «Ганьба», «Банду геть», «Москва поставила владу України на коліна, але не український народ», «Студенти за євроінтеграцію».

За словами учасниці криворізького Майдану Тетяни Візниці, першим до міськвиконкому вийшов студент Криворізького педагогічного університету Іван Чернов разом із кількома іншими студентами.

Коли він разом з іншими студентами прийшов до міськвиконкому, їх тоді була жменька, то його забрала міліція. У той день, коли, як кажуть, стався теракт біля міськвиконкому, Ваня приніс туди речі, і його забрали. Я теж там була, але мене навіть не запросили, щоб запитати: “А що Ви бачили?”, — згадувала Тетяна Візниця.

Після цього учасниками перших протестів стали близько 200 криворіжців, перед якими виступали громадські діячі, опозиційні політики та місцеві мешканці. Мітингувальники вирішили зібрати підписи, щоб закликати міськраду опротестувати призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС.

29 листопада в Кривому Розі відбулась перша студентська хода на підтримку євроінтеграції. Учасники ходи пройшли від Криворізького педагогічного університету до міської ради.

«У нас суто студентська акція. Сьогодні Всеукраїнський мітинг студентів. Ми стоїмо за своє майбутнє, за майбутнє своєї країни. Ми хочемо туди, тому що в Європі будуть поважати наші права і Конституцію.

Мер міста Юрій Вілкул сказав, що якщо підпишемо асоціацію, то залишимося без стипендії? Це звучить як погроза! По всій Україні виходять студенти і не бояться», — сказав один з учасників акції.

«Загалом криворізький Майдан відрізнявся від київського в першу чергу за чисельністю та хоробрістю. Бувало, що в Кривому Розі біля міськради нас збиралося 7, 9, 12 осіб. Міліції часто було більше, ніж нас. Але нам дуже хотілося змін», — поділилась Ангеліна Верхогляд для «Майдан від першої особи».

Хід подій після жорстокого розгону майданівців у Києві

Грудень 2013

1 грудня кілька сотень криворіжців, громадських діячів і представників політичних сил зібрались біля стін міської ради на протест проти жорстокого розгону беркутівцями мітингарів у Києві 30 листопада 2013 року.

«Беркут» — спеціальний підрозділ міліції у 1992–2014 роках, який забезпечував громадську безпеку, боровся з організованою злочинністю й тероризмом, а також звільняв заручників.

Тоді учасники акції пройшлися ходою від міської ради до 95 кварталу. Мирні протести проти влади проходили й наступні три дні — з 2 по 4 грудня, на них збиралось близько 300 криворіжців.

Окрім того, сотні мешканців Кривого Рогу їхали на Євромайдан до Києва.

«Наша донька — студентка Політехнічного університету. 1 грудня ми з чоловіком приїхали до Києва завчасно і зайшли за донькою в гуртожиток. Вона збирається… І тут ми чуємо, як за вікном наростає гул. Ми швидко до вікна — бачимо, наближається величезна колона молоді. І коли вони порівнялися з Політехом, то стали кричати: “Політех, виходь!” Ми швидко дозбирались, але цю колону не змогли наздогнати», — згадує Тетяна Візниця для «Майдану від першої особи».

Активісти заявляли, що їхніми вимогами є:

• покарання винних у побитті мирних громадян 30 листопада та 1 грудня;
• кримінальна справа проти міністра внутрішніх справ Захарченка;
• відставка уряду Азарова;
• дострокові парламентські та президентські вибори;
• звільнення всіх політв’язнів.

Йосип Кремінь для «Майдану від першої особи» згадував, що коли він утретє був у Києві на Майдані, то беркутівців було близько 500 по всьому периметру Будинку профспілок: один за одним по п’ятеро в колоні.

Також, окрім протестів, були організовані й автопробіги на підтримку Євромайдану. У Кривому Розі деякі з них відбулись 14 та 28 грудня 2013 року, у них узяли участь близько сотні водіїв. Автомобілі з прапорами України та Європейського Союзу їздили проспектами Металургів і Миру, вулицями Мелешкіна (після деколонізації — Володимира Великого), Лермонтова та Волгоградською (після декомунізації — проспект Центральний та вулиця Вільної Ічкерії відповідно). Автівки їхали й з Інгулецького аж до Тернівського району міста, із гучномовців у них лунало: «Кривий Ріг, вставай!».

«Коли ми зайшли попити кави [у Тернах], до мене звернулася продавщиця і питає: “Ви з Заходу до нас приїхали?”, ми усміхнулися, і я чисто російською сказала: “Нет. Мы из Кривого Рога”. “Та Ви що? — каже продавщиця. — Ми тут нічого не знаємо. Нам всі розказують, що западники приїхали”. Люди раділи — виходили, махали, діточок виносили, були вдячні, що ми приїхали до них і донесли повітря Майдану», — цитата Ангеліни Верхогляд із «Майдану від першої особи».

Січень 2014

13 січня криворізькі активісти обрали раду Майдану, до якої увійшли понад 40 осіб: місцеві політики, представники громадських організацій підприємців, патріотичних сил, ветеранських організацій, опозиційних політичних сил міста. Окрім того, мітингувальники написали звернення до міського голови Юрія Вілкула з проханням демонтувати пам’ятники Леніну, «оскільки це штовхає деяких криворіжців на вандалізм». Однак у результаті криворіжці самі повалили пам’ятник Леніну під час одного з автопробігів під організацією Антона Кравченка та Ангеліни Верхогляд.

«Мене найбільше дивує, коли кажуть: “Це наша історія”. Я при цьому завжди питаю: “Звідки ви взяли, що це наша історія? Це те саме, якби в Німеччині залишили пам’ятник Гітлеру”. Відповіді ніхто ніколи не дає. Це фраза, за якою нічого не стоїть», — розповіла Ангеліна Верхогляд для «Майдану від першої особи».

Читайте також: «Потрібні баланс і відкритість»: експерти про міський простір Кривого Рогу і перейменування.

«Диктаторські закони»

16 січня 2014 року Верховна Рада України з грубим порушенням регламенту й законодавчої процедури ухвалила пакет законів, які в народі прозвали «диктаторськими законами».

Фактично їх ухвалили для того, щоб придушити Майдан.

Тож 22 січня на кільці 95 кварталу зібралося близько 100 учасників криворізького Євромайдану з гаслом «Кривбас, вставай! Україно, ми з тобою!» Окрім того, деякі учасники акції прийшли в масках і касках на знак протесту проти ухвалених «диктаторських законів». Тоді мітингувальники провели мирну ходу проспектом Металургів у бік редакції однієї з місцевих газет.

«Тут люди, ті, що працюють на заводах, які бояться або байдужі, почали потрішечки виходити і висловлюватись. Я не кажу, що ми такі прямо мужні — звісно, нам було страшно. Майдан у моєму розумінні — це коли порушується якась рівновага. І ми висловлювали своє незадоволення тими діями влади, які були зроблені на той час», — висловилась Ангеліна Верхогляд для «Майдану від першої особи».

«Тітушки» вперше побили криворізьких євромайданівців

26 січня в Кривому Розі відбулись перші побиття учасників Майдану, це зробили «тітушки», які зібрались біля офісу Дзержинської районної організації «Партії регіонів» із бейсбольними битами та дерев’яними щитами.

«Тітушки» — це група найманих владою Януковича людей, зазвичай із кримінального середовища, їх використовували для застосування сили та участі в бійках. Вони перешкоджали опозиційним активістам, підпалювали машини, залякували, били та розганяли мирні протести.

У той час на мітингу біля міськвиконкому, на вході якого стояли міліція і внутрішні війська з повним екіпіруванням, зібралось близько 1 000 криворіжців. Вони провели мітинг і бесіду з міліцією, крім того, до протестувальників вийшли представники міської влади.

В один момент радикальні учасники акції в масках без зброї побігли до «тітушок», які, своєю чергою, напали з битами на активістів. Під час бійки було чути стрілянину. Мітингувальникам довелося відступити.

«Це спланована провокація влади. Ми не повинні допустити кровопролиття. Це провокація, щоб можна було затримати активістів», — говорив один з активістів старшого віку.

Детальніше перегляньте у відео Першого Криворізького

У «Майдані від першої особи» знаходимо коментар журналіста Володимира Стецюка:

«Був і Антимайдан. На жаль, Кривий Ріг долучився до Антимайдану: автобусами і вагонами посилали людей і “тітушок” на Київ, і ми їх бачили там. І тут, на місці, депутати виступали з заявами: “Не дадим власть в городе бандеровцам!” Питання не в бандерівцях, а в тому, що роками під вивіскою демократії твориться свавілля та несправедливість».

Більше дивіться у відео

Зранку 29 січня в Кривому Розі біля міської ради зібралось 400 антимайданівців і 50 євромайданівців. Основними гаслами прихильників влади були: «Пенсії — пенсіонерам!», «Ми за стабільне місто!», «Ми за мир і порядок!», «Вимагаємо заробітну плату вчасно і в повному обсязі!».

Ближче до 11 години дня опозиція завершила свій мітинг, а кількість тих, хто підтримував владу, збільшилась до 1 000. Перед ними виступали члени громадських організацій та учасники бойових дій в Афганістані, які закликали криворіжців до миру та стабільності.

У результаті присутні антимайданівці вирішили створити загони цивільної безпеки для допомоги органам правопорядку:

«Екстремісти, які вчинили погроми в столиці та західних областях країни, вирішили влаштувати подібне свавілля і в нашому рідному місті. У неділю, з битами і камінням, вони спробували вчинити погроми в центрі міста. У понеділок екстремісти, озброєні смолоскипами та пляшками із запальною сумішшю, спробували підпалити будівлі та автомобілі, в яких перебували люди. За участь у погромах відморозки, що стоять за їхньою спиною, платять гроші.

Вони направляють до Кривбасу бойовиків, які їдуть заробляти на підпалах і погромах, на нашій із вами крові та крові наших дітей. Цьому немає іншої назви крім як терор і фашизм! Ми не допустимо такого в нашому рідному місті! Місті, заснованому славними козаками і відвойованому у фашистів нашими батьками і дідами. Ми повинні допомогти органам правопорядку захистити наше місто! Ми віримо в торжество здорового глузду і Закону в нашому рідному місті».

Лютий 2014

У випуску 3 частини 2 «Майдан від першої особи» зазначено, що 10 лютого 2014 року батьки студентів Криворізького державного педагогічного університету оприлюднили лист про тиск на їхніх дітей за участь у Євромайдані.

Докторка філософських наук, учасниця Майдану в Кривому Розі та одна з інтерв’юерок його очевидців Тетяна Цимбал у коментарі для history.1kr.ua розповіла, що студентам забороняли брати участь у будь-яких акціях під страхом відрахування з університету:

«У грудні 2013 — лютому 2014 року студенти Криворізького педагогічного університету під час великої перерви виходили на ґанок та співали гімн, — каже Тетяна Привалко. — Але тодішній проректор з виховної роботи викликав поліцію і діти писали пояснювальні, що означає їхня акція».

17 лютого криворіжці пікетували телерадіокомпанію «Рудана» з вимогою об’єктивно висвітлювати події.

Адже проти Євромайдану була більшість тодішнього колективу телеканалу. Під час активних протестів майданівців вони не висвітлювали цих подій узагалі, не фільмували мітингів та акцій. Коли ж невеличка частина журналістського колективу запропонувала хоча б знімати кадри для архіву, то тодішня директорка комунального підприємства Ірина Некрасова відмовилась. Натомість у пікові дні Революції знімали сюжети на підтримку Антимайдану. Про це згадує тодішня редакторка телебачення Софія Скиба, яка працювала у відділі авторських програм.

Ольга Хвостова, учасниця Майдану, писала, що меседж від неї та її колег Андрія Власенка й Софії Скиби «Давайте дотримуватися норм журналістської етики» працівники «Рудани» не почули. Однак Ольгу здивувало й те, що 25 лютого 2014 року було 15 протестувальників, і більшість із них були задоволені тим, як «Рудана» висвітлювала події:

«Проблема не в нас, а зовні», — лейтмотив виступів.

Також Ольга розповідала, що директорка «Рудани» їм бажала «не загнутися на роботі».

Проведення першої хвилини мовчання в Кривому Розі

19 лютого близько 12:00 на 95 квартал вийшли майже сто людей під прапорами Європейського Союзу, Української повстанської армії, України та Кривого Рогу. Згодом утворилися дві групи: одні стоять під прапорами, інші — озброєні битами і ховають обличчя під масками.

Перш ніж вийти на мітинг, група людей із битами зібралася в одному з дворів, де їм видали бити, держаки від лопат, маски і каски, а також пов’язали кожному на передпліччі стрічку в кольорах прапору Кривого Рогу. У новині «Першого Криворізького» з посиланням на свідків ідеться, що у дворах перебувало близько 200 осіб.

Увечері того ж дня приблизно 600 криворіжців зібрались на ще один мітинг, який уперше розпочався хвилиною мовчання на знак ушанування пам’яті розстріляних беркутівцями учасників Майдану в Києві.

«Я дуже добре пам’ятаю, як згори, з-за годинника, беркутівці розстрілювали людей. Як на сафарі. Люди падали, по бруківці текла кров… І коли приносили хлопців, ти старався допомогти. Ти бачив, як прямо з людини тече кров, і ця кров була на твоїх руках», — цитата отця Юрія Ільківа про київські події для «Майдану від першої особи».

Криворіжці висунули вимоги до міської влади

21 лютого криворіжці висунули свої вимоги до міської влади, зокрема:

• у терміновому порядку оголосити нейтралітет і відмовитися від підтримки злочинних дій режиму;
• припинити в місті діяльність груп «тітушок», що ставлять під загрозу мир і спокій у Кривому Розі та в Україні загалом;
• заборонити використання муніципальної гвардії в політичних акціях і незаконне озброєння активістів.

У разі невиконання вимог активісти залишають за собою право сформувати загони цивільної оборони.

Криворізькі євромайданівці зайшли до сесійної зали виконкому

24 лютого 2014 року криворізькі учасники мітингу разом із секретарем міської ради Сергієм Маляренком та Самообороною Майдану зайшли до сесійної зали виконкому.

Тоді міськраді вручили вимоги: перша — відставка міського голови, друга — розпуск міської ради, яка на 80% складалася з депутатів від «Партії регіонів» і комуністів. Після цього відбулося засідання Ради криворізького Майдану.

Також, за словами журналіста Володимира Стецюка для «Майдану від першої особи», у цей час у міській раді не було продуктивної роботи: ніхто не давав висловити хоч якусь притомну думку, ніхто нікого не сприймав. У цей момент і приїхала «Рудана», зняла цю картинку й показала людям: «Ось такого Майдану, ось такої влади ви хочете?». Це була відверта спроба дискредитувати Майдан.

Близько 100 активістів вирішили залишитись у виконкомі на ніч. Вони організували декілька мобільних кухонь і медпункт, а також встановили маленький телевізор, де транслювався «5 канал», на якому цілодобово висвітлювали події з Майдану. Будівлю ж виконкому все так само охороняла Самооборона Євромайдану.

Мітингувальники чекали, поки голова міста вийде до них

Підтримати активістів прийшли й інші люди, які поділяли їхні ідеї, принесли їм трохи їжі, чаю, цукерки, скотч — те, що було потрібно, що було під рукою, що могло допомогти в досягненні спільної мети. Були й люди, які відповідали за їжу та гарячі напої, щоб мітингувальники почувалися комфортно вночі.

Один з учасників зазначив, що якщо в майбутньому будуть відкриті сесії, то це може зменшити неправомірні дії міської влади.

25 лютого зранку криворізькі майданівці оприлюднили офіційну заяву до криворізьких депутатів Дніпропетровської обласної ради:

Офіційна заява

до депутатів Дніпропетровської обласної ради, обраних від Кривого Рогу, від 24 лютого 2014 р.

Нам стало відомо, що депутати обласної ради від Кривого Рогу ухиляються від виконання законних вимог обласної громади про складення повноважень та вихід з «Партії регіонів», цинічно прикриваючись нібито нагальною потребою їх присутності у Кривому Розі у зв’язку з нібито існуючими заворушеннями. При цьому вони не пояснюють громаді, в чому конкретно полягає ця необхідність.

Ми, представники Криворізького майдану та місцевої громади, наполягаємо на негайному виконанні вказаними депутатами законних вимог обласної громади щодо складення їх повноважень та виходу зі злочинної партії.

Ми стверджуємо, що жодних порушень громадського порядку тут немає, а відтак, причин для термінового приїзду у Кривий Ріг не існує.

У цей непростий для країни і для нашого краю час ми вимагаємо від депутатів обласної ради — представників Кривого Рогу, виконання своїх безпосередніх обов’язків щодо присутності на сесії обласної ради та втілення волі народу щодо виходу з «Партії регіонів» та складання своїх депутатських повноважень.

Криворізький Майдан

27 лютого в Кривому Розі пройшов загальноміський мітинг під гаслом «Захистимо місто від погромів і свавілля». Мітингувальники закликали криворіжців не піддаватися на провокації політичних терористів.

Вшанування пам’яті учасників Майдану

Майдан багато значив для українців і криворіжців зокрема. Його події закарбувались у пам’яті мешканців надовго. Тож активісти вирішили в пам’ять про боротьбу, незламність, свободу та її ціну створити в Кривому Розі Народну Стелу на 95 кварталі та мурал Небесної Сотні. 20 лютого щорічно проводять панахиди та заходи в закладах освіти, біля меморіалів та Народної Стели, вшановуючи пам’ять загиблих.

У 2014 році група активістів з організації «Кривий Ріг проти режиму та диктатури» на одному з народних віче ініціювала ідею про створення муралу пам’яті Небесної Сотні. Збір коштів відкрив Володимир Фоміцький, який на той момент був учасником Криворізької асоціації учасників бойових дій. На зібрані від небайдужих людей гроші закупили фарбу, їжу, а криворізькі ультраси (уболівальники футбольної команди «Кривбас») із «Братії» почали художні роботи. До допомоги долучилися й звичайні криворіжці та міські політичні діячі й організації.

«Ми хотіли створити в Кривому Розі простір, який кожного дня буде показувати нашим мешканцям ціну подій, яку допустила наша держава під час Революції гідності», — сказав в інтерв’ю «Першому Криворізькому» міський активіст Антон Кравченко.

Також, за словами Антона, у 2014 роцi противників муралу було багато: «Були навіть проросійські групи молодиків, які декілька разів псували мурал, з вірою, що це їхня помста “за беркут”». Тоді міська влада склала адмінпротокол і призначила штраф за створення муралу, а місцеве самоврядування на запит суспільства не реагувало.

За 10 років мурал багато разів реставрувався, востаннє — у четвертому кварталі 2022 року. У цей час було декілька інцидентів із перехожими, які обзивали загиблих на Майдані «злочинцями, через яких почалось “вот ето всьо”». Але в порівнянні з 2014 роком, як зазначає активіст, багато пішоходів схвалювали відновлення муралу, а автомобілісти часто сигналили клаксоном.

«Молоді хлопці з Криворізького осередку громадської організації “Центурія” взяли на себе фізичну роботу, військові, волонтери і підприємці допомагали їм транспортом та інструментом», — розповів Антон.

За цей час активісти відбили стару штукатурку, повісили сітку та зробили нову, а весною 2023 року вирівняли поверхню. Цими роботами керував волонтер-інструктор із тактичної медицини Павло Панченко. Улітку ж 2023 року криворізька художниця й активістка Анастасія Щербак написала мурал на прохання Володимира Фоміцького з Криворізької асоціації учасників бойових дій та учасників АТО.

Читайте також: Криворізькі стіни — як полотна: інтерв’ю з художницею, яка створює мурали.

«Труднощів як таких не було, якщо не брати до уваги, що був виконаний шалений об’єм роботи, починаючи від штукатурки та викладення каміння хлопцями-волонтерами, і завершуючи нанесенням зображення», — поділилась Анастасія в коментарі «Першому Криворізькому».

Реставрація зайняла приблизно місяць: до двох тижнів — штукатурні роботи, близько 12–14 днів — живопис. Наразі активісти планують засипати землю, посадити рослини, повісити дашок і зробити більші отвори для стоку води. Пізніше, якщо буде належний ресурс, ще хочуть встановити освітлення та відеонагляд.

Спогади інтерв’юєрки збірки «Майдан від першої особи. Регіональний вимір» Тетяни Цимбал

Тетяна Цимбал — докторка філософських наук, викладачка Криворізького національного університету, учасниця криворізького Майдану та одна з інтерв’юерок його очевидців. До неї звернулися фахівчині з Інституту національної пам’яті Тетяна Привалко і Тетяна Ковтунович, щоб вона допомогла з організацією регіонального етапу збору матеріалів усних історій для фіксування подій Революції гідності.

«Вони звернулись до мене, і я була просто щаслива, тому що на той час я не знала, чим я можу допомогти, як я можу допомогти, коли мій син на фронті», — прокоментувала Тетяна Цимбал.

Шукати свідків було легко — Тетяна й сама була учасницею Майдану, тож мала контакти інших. Збір інтерв’ю розпочався весною 2015 року та продовжувався до 2016 року. У зборі допомагала й державна телерадіокомпанія «Криворіжжя». Тетяна зазначає, що хтось погоджувався давати інтерв’ю та тішився публікації, а хтось не погоджувався через втрату віри або страх:

«Я дуже добре пам’ятаю Леоніда Багашвілі. Він уже такий літній пан, був учасником криворізького Майдану. Ми до нього звернулися, і він відмовився, тому що розчарувався на той час, він не бачив змін».

Інтерв’юєри — Тетяна Цимбал, Лариса Лехан, Юрій Візниця, Віра Микольченко, Любов Скиба, Юлія Сіроштан, Денис Войтович — зібрали понад 65 історій.

Тетяна каже: місцева влада або інші «незгодні» укладати «Майдан від першої особи» не заважали. Але й муніципальний телеканал «Рудана» «не підсвічував» цього процесу.

«“Рудана” просто вдавала, що нічого не відбувається. Адже криворізька влада була антимайданівцями, які виводили людей на Антимайдан та розганяли євромайданівців».

Інтерв’юери також хотіли записати й учасників Антимайдану та поліцейських, які стояли біля міськвиконкому. Але всі вони відмовились.

Зібрані 65 інтерв’ю є в аудіоваріанті, є декілька відеоінтерв’ю — усе це зберігається в архіві Інституту національної пам’яті та в архіві Східноєвропейських студій у Бремені в Німеччині.

Як створили Народну Стелу

З початком війни у 2014 році та тоді, як почали гинути криворізькі Герої, активісти з різних організацій об’єдналися й вирішили створити Народну Стелу Героїв.

Криворізький активіст Геннадій Шаповалов, зараз голова Металургійної районної у місті ради, вирішив зробити дошку метр на півтора, щоб повісити портрети загиблих на Майдані — про це згадував волонтер громадської організації «Криворізька асоціація учасників бойових дій та учасників АТО» Василь Холод в інтерв’ю «Першому Криворізькому».

Після того ж, як у 2014 році російські терористи збили літак ІЛ-76 у Луганську, мати Іллі Гайдука, який був учасником Євромайдану і загинув у цій катастрофі, принесла його портрет на один із тодішніх мітингів. Відтак криворіжці теж почали приносити фото своїх рідних.

«Буквально день, два, три — туди повісили фото інших криворізьких хлопців, які загинули на цьому літаку», — пояснив волонтер Василь Холод.

За декілька днів Стела вже була зроблена. Однак через деякий час звичайні роздруковані фотографії погоріли — досі не зрозуміло, чи то вандали зробили, чи то свічка впала. Інші ж фото дуже вигоріли на сонці. Необхідно було замовити полікарбонат (антивандальне покриття), оцифрувати та обробити фото, а також знайти усі необхідні дані про загиблих.

«Практично роботи тривали не довше 2–3 днів. Ми закликали підприємців і небайдужих громадян. Кошти не збирались великі — у 10–12 тисяч це обходилось», — розповів Василь Холод.

Через те, що плити з фото були зафіксовані лише цвяхами без гайок, цвяхи прорвали плити, і дошку знесло буревієм, зазначив Василь. Нині ініціативу з переробки Стели взяли на себе інші активісти, зокрема співзасновниця спільноти «Місто Героїв» Катерина Станкевич та Антон Кравченко. Після того, як Стелу зруйнував буревій, активісти відкрили збір на реконструкцію. За три дні надійшло майже 100 тисяч гривень.

«Це колосальна сума, тому ми і вирішили, що розпоряджатися нею мають ті, хто донатив. Ми провели опитування, під час якого криворіжці самі обрали, яким саме має бути меморіал», — розповіла Катерина Станкевич.

Шляхом голосування у фейсбуці з трьох варіантів криворіжці обрали варіант із композитного алюмінію. Сума реконструкції становила близько 100 тисяч.

Наразі важко сказати, коли Стела буде готова, адже робота залежить від підрядників, із якими співпрацюють активісти. «Вони роблять нам великі знижки, але наше замовлення має своє місце в черзі», — зазначила Катерина Станкевич.

Валентина Тютюнник, також активістка Криворізької асоціації учасників бойових дій та учасників АТО, зазначила, що деякі люди приходили і говорили, мовляв, навіщо 95 квартал перетворюють на кладовище, навіщо тут збиратись тощо. Неодноразово і палили, і ламали прапор над Стелою.

«У місті є господар — це народ, а не влада. Ми писали листи в міськвиконком, щоб узаконили Народну Стелу, однак вони були не в захваті. Владу ми вибираємо, і вона повинна слухати, що хоче і що каже народ. І ми вирішили тут — значить, тут. Вони пропонували якісь інші місця, бог знає де, десь у куширях», — доповнили волонтери Валентина та Василь.

Активісти обрали саме 95 квартал для Стели, тому що тут найчастіше проїжджають, вона є центральною в місті. І тут «завжди буде видно наших Героїв».

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.