Академік Георгій Малахов

Георгій Малахов Кривий Ріг

Григорій Малахов

Вулиця Академіка Малахова знаходиться у Центрально-Міському районі міста, в житломасиві Змичка. Колишня назва вулиці довжиною у 600 метрів —  Стучки.  

Цю вулицю назвали на честь академіка НАН України, почесного члена АГНУ, професора, доктора технічних наук Малахова Георгія Михайловича (1907-2001). Академік Малахов в Україні був відомий найбільше як ініціатор введення скреперної доставки руди. До переваг скреперної доставки відносяться простота пристрою; невисока вартість обладнання; легкість і швидкість перестановки; надійність в роботі і простота ремонту; висока продуктивність при використанні потужного устаткування; успішна робота по доставці руд різного, в тому числі і змішаного гранулометричного складу; суміщення операцій доставки і навантаження. 

Георгій Малахов вперше застосував буріння шпурів із використанням знімальних коронок. Він також почав розробляти систему поверхово-примусових обрушень при видобутку руди. Застосував систему підповерхових штреків. 

Як науковець він підготував 15 докторів наук і 75 кандидатів. Георгій Малахов був автором 27 монографій, 360 публікацій, мав 15 авторських свідоцтв. З 1989 року досліджував проблеми покращення екологічного стану Кривбасу. Лауреат Державної премії СРСР, премії імені Вернадського.


У Кривому Розі його найбільше знають як одного із ректорів гірничорудного інституту (нині - національного університету). 

Пам'ятна табличка академіка, першого ректора криворізького гірничорудного інституту, якого називають “ректор будівничий”, знаходиться у корпусі КНУ на вулиці Пушкіна. Георгій Малахов очолював навчальний заклад 22 роки.За роки його керівництва інститут розширився, створили нові факультети, про криворізький гірничорудний інститут дізнались і поза Кривим Рогом. Інститут тоді входив до п’ятірки вишів 60-х років. Георгій Малахов був почесним громадянином міста, отримав багато визначних нагород і премій, і активно поєднував роботу керівника навчального закладу із науковою роботою.

Георгій Малахов виховав цілу плеяду визначних науковців, гірників. Його учнем був ще один ректор цього університету - Володимир Бизов. 

У матеріалі використана інформація, надана Олександром Кадолом, завідувачем музею історії КНУ.
 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Штангісти гірничорудного інституту

Студенти Криворізького гірничорудного інституту на старому відвалі рудника Сушкова балка

Інститут Гірничих Інженерів, по вулиці Пушкіна, 1936 рік

Гірничорудний інститут, 1952 рік

Студенти Криворізького гірничо-рудного інституту, 1 вересня 1951 року

Відео на тему

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Гірничорудний інститут: частина перша

РЕТРО КРИВИЙ РІГ Криворізький національний університет, частина друга

РЕТРО КРИВИЙ РІГ Криворізький національний університет, частина друга

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

ОУН, катування в "лабораторії" і місця розстрілів у Кривому Розі

15 діб стоячи в закритому приміщенні без сну. Колишня тюрма на Леніна, 48 (нині Свято-Миколаївська, 53) вирізняється з-поміж місць несвободи в Кривому Розі. У перші десятиліття радянської влади в місті тут ув’язнювали всіх – і кримінальних злочинців, і хуліганів, і «політичних», і священників.

Бігуни, бандити і ресторани. Як Кривий Ріг виглядав у 1990-х роках

Надзвичайна протяжність Кривого Рогу і відокремленість криворізьких районів зумовлена тим, що місто будувалось уздовж Криворізького залізорудного басейну. У 1990-х роках Кривий Ріг був не лише містом гірників та металургів та промисловим центром, але був і містом бандитів із численними бандитськими угрупованнями

Олександр Поль та Катерининська залізниця: передумови формування гірничо-металургійного комплексу Криворіжжя

Наприкінці ХІХ століття Криворіжжя пережило вирішальний перелом від аграрного регіону до потужного індустріального центру завдяки відкриттю багатих покладів залізної руди та діяльності Олександр Поль. Автор статті: Ярослав Панченко