Академік Георгій Малахов

Георгій Малахов Кривий Ріг

Григорій Малахов

Вулиця Академіка Малахова знаходиться у Центрально-Міському районі міста, в житломасиві Змичка. Колишня назва вулиці довжиною у 600 метрів —  Стучки.  

Цю вулицю назвали на честь академіка НАН України, почесного члена АГНУ, професора, доктора технічних наук Малахова Георгія Михайловича (1907-2001). Академік Малахов в Україні був відомий найбільше як ініціатор введення скреперної доставки руди. До переваг скреперної доставки відносяться простота пристрою; невисока вартість обладнання; легкість і швидкість перестановки; надійність в роботі і простота ремонту; висока продуктивність при використанні потужного устаткування; успішна робота по доставці руд різного, в тому числі і змішаного гранулометричного складу; суміщення операцій доставки і навантаження. 

Георгій Малахов вперше застосував буріння шпурів із використанням знімальних коронок. Він також почав розробляти систему поверхово-примусових обрушень при видобутку руди. Застосував систему підповерхових штреків. 

Як науковець він підготував 15 докторів наук і 75 кандидатів. Георгій Малахов був автором 27 монографій, 360 публікацій, мав 15 авторських свідоцтв. З 1989 року досліджував проблеми покращення екологічного стану Кривбасу. Лауреат Державної премії СРСР, премії імені Вернадського.


У Кривому Розі його найбільше знають як одного із ректорів гірничорудного інституту (нині - національного університету). 

Пам'ятна табличка академіка, першого ректора криворізького гірничорудного інституту, якого називають “ректор будівничий”, знаходиться у корпусі КНУ на вулиці Пушкіна. Георгій Малахов очолював навчальний заклад 22 роки.За роки його керівництва інститут розширився, створили нові факультети, про криворізький гірничорудний інститут дізнались і поза Кривим Рогом. Інститут тоді входив до п’ятірки вишів 60-х років. Георгій Малахов був почесним громадянином міста, отримав багато визначних нагород і премій, і активно поєднував роботу керівника навчального закладу із науковою роботою.

Георгій Малахов виховав цілу плеяду визначних науковців, гірників. Його учнем був ще один ректор цього університету - Володимир Бизов. 

У матеріалі використана інформація, надана Олександром Кадолом, завідувачем музею історії КНУ.
 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Студенти Криворізького гірничорудного інституту (КГРІ)

Криворізькі інститути і лікарня, 1940-ві роки

Гірничорудний технікум, 1950-й рік

Штангісти гірничорудного інституту

Студенти Криворізького гірничо-рудного інституту, 1 вересня 1951 року

Відео на тему

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Гірничорудний інститут: частина перша

РЕТРО КРИВИЙ РІГ Криворізький національний університет, частина друга

РЕТРО КРИВИЙ РІГ Криворізький національний університет, частина друга

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Останній хан з династії Кунгартів: заслання в Кривий Ріг, робота на шахті і смерть

Саїд Абдулла-хан був останнім ханом Держави Хорезм, правитель з узбецької династії. Він прийшов до влади після вбивства його рідного брата. Саїд Абдулла-хан не мав реальної влади, а був маріонеткою військового візира держави, який встановив в державі військову диктатуру. Останні роки свого життя Саїд провів у Кривому Розі, де й був ймовірно похований

Григорій Синиця: художник на зламі трьох епох

Історія Кривого Рогу знає багато художників і художниць, життя і творчість яких були тісно пов’язані з нашим містом. Однією з яскравих постатей є Григорій Синиця, який провів у нашому місті близько 27 років. 

Краєзнавчі подробиці зі сторінок газети «Боєць Криворіжжя» (на матеріалах 1932 р.)

Серед численної газетної періодики Кривого Рогу міжвоєнного періоду (за нашими підрахунками, близько 50 видань) особливе місце займає друкований орган партійного бюро N-го стрілецького полку, дислокованого поблизу міста. П’ятиденна за періодичністю газета почала виходити у грудні 1931 р. і стала віддзеркаленням тогочасного союзного і республіканського життя. Авторка статті: Лариса Дояр