Академік Георгій Малахов

Георгій Малахов Кривий Ріг

Григорій Малахов

Вулиця Академіка Малахова знаходиться у Центрально-Міському районі міста, в житломасиві Змичка. Колишня назва вулиці довжиною у 600 метрів —  Стучки.  

Цю вулицю назвали на честь академіка НАН України, почесного члена АГНУ, професора, доктора технічних наук Малахова Георгія Михайловича (1907-2001). Академік Малахов в Україні був відомий найбільше як ініціатор введення скреперної доставки руди. До переваг скреперної доставки відносяться простота пристрою; невисока вартість обладнання; легкість і швидкість перестановки; надійність в роботі і простота ремонту; висока продуктивність при використанні потужного устаткування; успішна робота по доставці руд різного, в тому числі і змішаного гранулометричного складу; суміщення операцій доставки і навантаження. 

Георгій Малахов вперше застосував буріння шпурів із використанням знімальних коронок. Він також почав розробляти систему поверхово-примусових обрушень при видобутку руди. Застосував систему підповерхових штреків. 

Як науковець він підготував 15 докторів наук і 75 кандидатів. Георгій Малахов був автором 27 монографій, 360 публікацій, мав 15 авторських свідоцтв. З 1989 року досліджував проблеми покращення екологічного стану Кривбасу. Лауреат Державної премії СРСР, премії імені Вернадського.


У Кривому Розі його найбільше знають як одного із ректорів гірничорудного інституту (нині - національного університету). 

Пам'ятна табличка академіка, першого ректора криворізького гірничорудного інституту, якого називають “ректор будівничий”, знаходиться у корпусі КНУ на вулиці Пушкіна. Георгій Малахов очолював навчальний заклад 22 роки.За роки його керівництва інститут розширився, створили нові факультети, про криворізький гірничорудний інститут дізнались і поза Кривим Рогом. Інститут тоді входив до п’ятірки вишів 60-х років. Георгій Малахов був почесним громадянином міста, отримав багато визначних нагород і премій, і активно поєднував роботу керівника навчального закладу із науковою роботою.

Георгій Малахов виховав цілу плеяду визначних науковців, гірників. Його учнем був ще один ректор цього університету - Володимир Бизов. 

У матеріалі використана інформація, надана Олександром Кадолом, завідувачем музею історії КНУ.
 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Гірничорудний технікум, 1950-й рік

Площа Українська (Сталіна, Миру, Визволення)

Студенти Криворізького гірничорудного інституту на старому відвалі рудника Сушкова балка

Гірничорудний інститут, 1960 рік

Студенти КГРІ

Відео на тему

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Гірничорудний інститут: частина перша

РЕТРО КРИВИЙ РІГ Криворізький національний університет, частина друга

РЕТРО КРИВИЙ РІГ Криворізький національний університет, частина друга

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Що таке міст Белелюбського у Кривому Розі: довідка

Одна з найстаріших інженерних споруд Кривого Рогу, зведена наприкінці ХІХ століття за проєктом інженера Миколи Белелюбського. Детальніше про історію мосту та його місце в інфраструктурному розвитку Кривого Рогу — у матеріалі.

Без води, без заводів, але з театрами - як жили криворіжці під час окупації у 1941-1944 роках

Кривий Ріг був окупований німецькими військами 30 місяців — із 15 серпня 1941 року до кінця лютого 1944 року. У цей час криворіжці мали проблеми з водо- та електропостачанням, вивчали в школах німецьку мову (а спершу навіть «Заповіт» Шевченка), відновлювали знищені заводи, грали товариські футбольні матчі з румунськими, угорськими й німецькими вояками. Як змінилося місто, у якому на початок 1941 року проживали трохи більше 200 тисяч людей, і як німці керували життям місцевого населення — на history.1kr.ua

Карачуни: легенди, історія та сучасність мікрорайону Кривого Рогу

У Кривому Розі є місця, які ніби самі нашіптують свої легенди. Одне з таких — мікрорайон Карачуни, що розташований на західній околиці міста, за Миколаївським шосе. Сюди ми вирушили разом із туристичним клубом «Невгамовні гідеси» та його засновницями — пані Оленою Лєдовською й пані Валентиною Серьогіною.