Галковка — це один із маловідомих куточків Саксаганського району Кривого Рогу з надзвичайно цікавою історією. По-перше, ця територія входить до зони обвалення.
Це ті райони, де колись велись гірничі роботи: працювали копальні, шахти. І під землею залишились порожнечі, які з часом можуть обвалитись, — розповідає Едуард Дворчук. — Тут був колишній рудник імені Кірова, а до цього — копальня поміщиків Галковських.
Відвідувачів Галковки зустрічають спеціальні таблички з попередженням: «Зона обвалення. Ходити небезпечно». Але попри це саме тут, на цій небезпечній, забутій, захаращеній території, розташований один із найстаріших цвинтарів Кривого Рогу — Галковське кладовище.
На жаль, так склалося, що більшість старих кладовищ, які були в центрі Кривого Рогу, знищили, — каже Дворчук. — Не залишилось ані хрестів, ані надгробків, ані склепів. Тому Галковське кладовище — це справжній виняток, справжній історичний релікт.
Цвинтар нині перебуває в доволі жалюгідному стані: доводиться буквально ходити по могилах, які ніяк не позначені. Немає і вказівників, що це за територія, кому належав цей гробівець. Найбільш уцілілою є саме старовинна каплиця-склеп.
Цей об’єкт без перебільшення унікальний, — говорить краєзнавець. — Можна впевнено сказати, що це єдина збережена культова споруда початку ХХ століття на території сучасного Кривого Рогу. Ще до революції подібних склепів було багато. Я сам досліджував це питання: майже кожне старе кладовище мало подібну каплицю або родинний склеп. Але в нас нічого не зберігали — усе зносили, нищили, зривали. А цей склеп зберігся. Якимось дивом.
Ця будівля розташовується за кількасот метрів від промислових відвалів. Колись, мабуть, тисячі років тому тут стояв стародавній курган. Потім, наприкінці XIX століття, тут з’явився ще один цвинтар. До сьогодні зберігся лише один склеп, а навколо — залишки старих могил; написів на надгробках уже не видно. Тут похована історія цілої епохи: забуті імена, зниклі маєтки, розграбовані саркофаги…
Гід і краєзнавець Едуард Дворчук повідомляє: є підстави вважати, що в цьому гробівці поховані представники поміщицької родини Галковських та Шмакових, оскільки саме ця територія належала їм. Неподалік старого цвинтаря — їхня рудна копальня і маєток.
Ця будівля, у якій ми зараз перебуваємо, — це старовинна каплиця-склеп, — розповідає гід і краєзнавець Едуард Дворчук. — Вона складається з двох частин: надземної, де розташовувалась каплиця, і підземної — з двома камерами-склепами для поховань.
Едуард Дворчук разом із друзями неодноразово розчищав територію склепу. Під час таких досліджень знаходили чимало артефактів:
Я вперше потрапив сюди у 2004-му, — каже Дворчук. — Тут іще були залишки кованих воріт із симпатичним візерунком. Через кілька років усе вкрали. Але арка, верхня частина, була справді розкішна.
Це цегляна споруда, типова для початку ХХ століття. Вона надзвичайно якісно побудована: декоративна кладка, міцна червона цегла, висока стеля, залишки куполу з отвором (імовірно, тут був хрест). Вікна, які колись прикрашали каплицю, були невеликі — можливо, з вітражами, — під час прибирання території тут знаходили багато уламків кольорового скла.
Склеп складався з двох камер. Ззовні, по обидва боки від споруди, були ще два поховання. Усередині підлога каплиці була оздоблена якісною плиткою — керамічною, виготовленою, ймовірно, у Слов'янську, як повідомляє Едуард Дворчук. Він та інші зацікавлені в історії криворіжці знаходили тут старовинні предмети: цвяхи, частини металевих воріт (які викрали на початку 2000-х), уламки елементів саркофагів. Особливо вражає важка металева верхівка хреста — кована вручну, зроблена без зварювання.
Колись давно цвинтар обгородили масивним кам’яним парканом із кварциту. Територія навколо в нульових була дуже живописною, каже Дворчук, проте з роками все змінилось, заросло чагарниками.
Коли ми розчищали територію, знайшли ще кілька підземних склепів, — розповідає Едуард Дворчук. — Один із них ми навіть змушені були замурувати через вандалів.
У центрі кладовища розташований давній курган. Про нього немає згадок у літературі, зауважує краєзнавець, хоча аналогічні кургани на Криворіжжі досліджені (наприклад, у Божедарівці, Веселих Тернах, Бажановому тощо). На схилах цього кургану також здійснювали поховання наші предки.
Крім каплиці, нас зацікавила територія позаду, — розповідає Едуард. — Довгі роки там усе було заросле чагарниками. Але рік тому ми з друзями розчистили ту зону — і виявили ще кілька склепів. Один із них — особливо цікавий. Він побудований із вапняку, що нетипово для цього району, де переважно використовували кварцит. Вапняк, імовірно, свідчить про ще давніші поховання — можливо, доіндустріальні, до 1880-х років. Може бути, це хтось зі Шмакових.
Також на території знайшли фундамент великого обеліска — пам’ятника, що стояв, очевидно, у центрі Галковського кладовища.
Едуард Дворчук повідомляє: Юлія Авдіївна Галковська (уроджена Шмакова) — представниця давнього роду Шмакових — вийшла заміж за Миколу-Йогана Яковича Галковського приблизно в середині XIX століття. На березі Саксагані, біля гирла балки Ковальської в них був маєток “Кинь горе”, копальня, тут вони жили, працювали, неподалік же їх і ховали. Юлія померла в 1904 році.
Фото Галковського рудника в «Криворізькій старовині» публікував Едуард Дворчук.
Галковський рудник. Брід через річку Саксагань у гирлі балки Ковальської. На правому березі біля дубового гаю видно циганський табір. Фото 1912 року. Автор: Шмуель Подгаєцький.
Користувач спільноти «Криворізька старовина» із нікнеймом Спиридон Карачун у своїй публікації в спільноті «Криворізька старовина» опублікував справу про опіку спадкоємців Галковських від 14 січня 1916 року.
Завдяки коментарю Станіслава Пікуля під нашим відео про цей склеп і дослідженню Альони Артеменко знаємо, хто похований у склепі Галковських у Саксаганському районі Кривого Рогу. Якщо читачі володіють додатковою інформацією про похованих у склепі — будемо вдячні за коментарі. Інформацію подаємо мовою оригіналу.
Мати:
ГАДО 193-3-442 л. 111 об. 1904 г. № 29, декабря 23-го умре и 27-го погребена вдова отставного Подполковника Юлия Авдеевна Галковская, от старческаго истощения. Погребена Настоятелем Собора Кафедральным Протоиереем Петром Доброхотовым в сослужении всего Соборнаго Причта; тело для предания земли по распоряжению Начальства отправлено в имение Кинь-Горе Екатеринославской Губернии Верхнеднепровскаго уезда. МК г Екатеринослава Преображенского Собора на 1903 г
Син
ГАДО 193-3-442 1903 г. № 20, ноября 6-го умре и 9-го погребен Потомственный дворянин Екатеринославской губернии Дмитрий Николаевич Галковский, 54 года, от брюшного тифа. Погребен Настоятелем Собора Кафедральным Протоиереем Петром Доброхотовым, в сослужении всего Соборного Причта; тело по распоряжению Начальства для предания земли отправлено в хутор Кинь-Грусть Верхнеднепровскаго уезда. МК г. Екатеринослава Кафедрального Собора на 1903 г. (ошибка в наименовании имения. Правильно: «Кинь-Горе». Имение «Кинь –Грусть» (Ивановка) влад. Семперовича в Екат. Уезде.). МК г. Екатеринослава Кафедрального Собора на 1903 год.
Це місце, де були поховані представники двох великих поміщицьких династій, у певному сенсі стало культовим на початку 90-х років минулого століття.
За розповідями моїх знайомих, тут збирались реконструктори, історики-ентузіасти, прихильники історичного фехтування, — каже Едуард Дворчук. — У навколишніх лісах навіть проводились лицарські турніри. Згодом це місце стало популярним серед представників неформальних субкультур — готів, сатаністів тощо. Наприклад, напис за моєю спиною, за словами очевидців, з’явився наприкінці 1990-х, і ймовірно, його залишили саме сатаністи.
У нульових і по цей день склеп неодноразово обмальовували графіті, фарбували, навіть намагалися зруйнувати.
У 2004 році я вперше відкрив для себе Галковку — цю дивовижну територію, яка відразу ж запала мені в душу, — розповідає Едуард. — Наприкінці дев’яностих — на початку нульових ця місцевість була криворізькою Шотландією. Тут тусувались молоді люди, які ходили в кілтах, жили в лісі, мали клани і займались фехтуванням. Моє знайомство з місцевістю почалося зі старовинного кладовища та склепу, але з часом ми з друзями почали все глибше досліджувати навколишні простори. І саме тоді ми натрапили на справжній скарб — озеро Чаша.
Перше враження від цього місця — щире захоплення: краса, масштаб, прозора вода. Зі стежки, що вела вглиб лісу, відкривалась велична панорама — суцільна стіна могутніх дубів, ніби з іншої реальності. Шлях пролягав через балку Ковальську — відомий топонім Кривого Рогу з цікавою історією. Саме біля гирла цієї балки колись стояла садиба поміщиків Галковських, тож місце безпосередньо пов’язане з історією цього роду.
І от, коли ми якось ішли лісом, нам назустріч вийшов чоловік — харизматичний, з довгим волоссям, у військових штанах, із медальйоном на грудях, — згадує краєзнавець. — Ми звернулись до нього по допомогу: запитали, чи не підкаже, як знайти друге озеро, бо про нього теж чули. На наше здивування, він охоче погодився і провів для нас цілу екскурсію — розповів усе, що знав про озеро Чаша, і повів нас до ще одного — озера Копито.
Озеро Копито було заховане глибоко в провальній зоні та вражало тишею навколо, прозорою водою і первісною красою. Нині озера більше не існує — його повністю засипано відвалами. Сьогодні Галковка має дещо занедбаний вигляд, відвали підступають усе ближче до старого кладовища. Що буде з цією історичною місцевістю через 10 років?
Більше дивіться у наших відео
Склеп Галковських у Кривому Розі: найстаріший у місті
Криворізька Шотландія: озера Чаша і Копито, клани і лицарські турніри
Автор: Марія Пунтус.
Над відео працювали Макс Шевченко і Марія Пунтус.
Комментування доступне тільки для авторизованих користувачів
29-04-2025 19:35
Валерия БаланСтарі готелі Кривого Рогу: «Металург» і «Металургія» довідка
Колись на розі вулиць Олександра Поля (до декомунізації — Жовтневої) та проспекту Поштовий (до декомунізації — Карла Маркса) стояв готель «Металургія» — місце, куди приїжджали інженери й спеціалісти з усього СРСР.
14-05-2024 13:35
Володимир КошматийБезбожне Криворіжжя: як більшовики намагались забрати в містян віру
Комуністи будували атеїстичну державу на крові. Більшість церковних служителів репресували, церкви закривали й руйнували. На Великдень палили «опудала» священників, дітей було бажано не називати «церковними» іменами, тож імен Віра, Надія, Любов і Софія майже не було, натомість на «червоних хрестинах» дівчата отримували імена Даздраперма («Да здравствует Первое мая!»), Ізаіда («Иди за Ильичём, детка»). У 1934 році в Кривому Розі офіційно не залишилось церков — їх знесли, закрили або перетворили на навчальні заклади.
Увійти до облікового запису
на порталі
Пам’ятайте, що ввічливість — одна з ознак розумної людини.
Поважайте
інших
користувачів та дотримуйтесь Правил
порталу.
Також користуючись сайтом Ви погоджуєтесь із Політикою Конфіденціальності.
Необхідно заповнити