Без води, без заводів, але з театрами - як жили криворіжці під час окупації у 1941-1944 роках

«Німці сподівались на лояльність місцевих завдяки соціальним гарантіям, збереженню зарплати і доступним цінам на продукти»

Професор В. О. Шайкан вважає, що діяльність українських органів місцевого управління складно оцінити однозначно. З одного боку, її можна кваліфікувати як адміністративний колабораціонізм, але з іншого боку, це була одна з небагатьох можливостей вижити в умовах окупації.

Німці увійшли в Кривий Ріг 14 серпня 1941 року й одразу створили окупаційні органи управління та систему репресивно-каральних органів. Гестапо очолював німець зі слов’янським прізвищем — Сідловський. Міська управа в Кривому Розі протягом 1941 року була під контролем представників ОУН(б).

У ході війни, особливо після провалу «бліцкригу» на фронті, погляди німців на українське населення змінились: якщо спершу вони планували виключно використовувати його як робочу силу, брати продовольство і сировину, то згодом вирішили за допомогою населення відновлювати важке та машинобудівне виробництво, транспорт і комунікації.

Тому німцям необхідно було забезпечити певну лояльність із боку робітників і селян, директорів підприємств, інженерно-технічних працівників і фахівців аграрної сфери тощо. Німці сподівались на лояльність населення в обмін на збереження певних соціальних гарантій, заробітної платні, продовольчого забезпечення, медичного обслуговування.

Після арештів кінця 1941 року серед місцевих націоналістів нова міська влада почала відвертіше демонструвати свою лояльність німцям. Яскравим прикладом такої благонадійності є план заходів зі святкування річниці початку німецько-радянської війни. У тексті постанови Криворізької міської управи від 1 червня 1942 року зазначалось: «Ці дні мають проходити під прапором огляду нашої згуртованості для остаточної перемоги над більшовією як дні вдячності нашим визволителям, як свято волі, радощів і перемоги».

Дивіться також: фото Кривого Рогу під час німецької окупації

Карткова система видачі продовольства та штрафи за зависокі ціни на продукти

Зайшовши в місто, німці стали вирішувати, як стабілізувати ціни на харч, забезпечити населення робочими місцями, налагодити культурно-освітнє життя. Уже 5 вересня 1941 року польовий комендант Кривого Рогу майор Реглер видав наказ про встановлення межі цін на продовольство, які не можна було перевищувати.

Переважно нові ціни мали відповідати довоєнним. Але нормативне регулювання цін не могло стримати інфляцію під час війни. Тому багато криворізьких підприємців змушені були продавати продукцію за вищими цінами.

У Кривому Розі запровадили карткову систему. Продуктові картки мали право отримувати працівники підприємств, установ, організацій і держгоспів міста, а також тимчасові робітники та робітники інших об’єднань, які мали затверджені міським комісаром ліцензії, — працівники театру, хорової капели, капели бандуристів тощо.

Відомо, що в серпні 1942 року державну поставку яєць і птахів здійснювали пункти на Карнаватці, Соцмісті, Нижній Антонівці та на Базарній площі. Діяли кравецькі майстерні кооперативу на вулиці Поштовій. У листопаді 1942 року навіть оголосили набір на курси крою та шиття, які діяли під егідою «Нового життя». Заняття повинні були розпочатись 10 грудня 1942 року.

У межах Кривого Рогу працювала риболовецька артіль на території Карачунів. Із 5 по 29 вересня працівники виловили 7 951 кілограм риби. Також у місті діяли артіль «Хімпром», яка виробляла фарби, колісну мазь та інші продукти, артіль «Гірпром», яка виробляла сурик, та артіль «Будівельник» у Лозуватці.

Скільки в місті працювало підприємств

На початок жовтня 1941 року в Кривому Розі працювали 76 приватних майстерень і 30 підприємств, серед яких — чавуноливарний завод по вулиці Українській, ковальсько-ремонтна майстерня, хутряна фабрика, завод «Металіст».

Працювала й електростанція — КРЕС. Загалом у роки окупації в Кривому Розі діяли 65 підприємств та 47 різноманітних організацій, які були покликані забезпечувати як окупаційну владу, так і місцеве населення продовольчими й іншими товарами.

Як намагались відновлювати заводи

Найбільш важливим окупанти вважали налагодження роботи гірничорудних підприємств Кривбасу. Для відновлення цих підприємств залучались іноземні спеціалісти, а їм допомагали місцеві мешканці та інженери. Так, восени 1941 року в місті організували товариство інженерів і техніків, членами якого стали до 100 спеціалістів.

На першому ж своєму засіданні вони вирішили відновлювати підприємства й копальні Криворіжжя, але встигли небагато. Згодом німці заявили, що підприємства є власністю німецької армії й українці самостійно не можуть їх відновлювати. Але попри це співпраця продовжувалась.

12 січня 1942 року рейхскомісар України Еріх Кох видав постанову про те, що особи, які раніше працювали в гірництві, але не мають відповідних документів, повинні зареєструватись в органах місцевої влади. Мета цього розпорядження — спонукати місцеве населення працювати за спеціальністю. Однак досягти хоча б довоєнного рівня видобутку руди окупантам так і не вдалось. Це пояснюється саботажем місцевого населення, яке в більшості не бажало активно співпрацювати з німцями, а також тим, що багато шахт басейну серйозно пошкодили або знищили радянські війська при відступі.

Як розважались німці та місцеві

У культурному й освітньому житті Кривого Рогу доби окупації можна виділити два етапи. На першому етапі (осінь 1941 — зима 1942 років) вплив на життя міста мала патріотично налаштована частина криворізької інтелігенції з-поміж членів ОУН(б) або її симпатиків.

Другий етап (середина 1942 — кінець 1943 років) характеризується продовженням репресій влади проти українських націоналістів, а також відвертим німецьким шовінізмом та антисемітизмом.

Роль у розвитку культури й освіти Кривого Рогу в добу окупації відіграла місцева мережа «Просвіт». Ці товариства створювались під егідою обох ОУН на окупованій території України і поширювали націоналістичні ідеї серед місцевого населення.

У 1941 році члени організації «Січ» провели товариські футбольні матчі з румунськими, угорськими та німецькими вояками. Один із них відбувся 17 жовтня 1941 в Кривому Розі з командою німецьких військових «Люфтнахріхтен». Через спортивні товариства націоналісти намагались залучати до Організації перш за все молодь.

Окрім місцевого театру імені Котляревського, на січень 1943 року в Кривому Розі працювали 19 кінотеатрів, а також казино пані Дідріх на вулиці Парадній (сучасній Свято-Миколаївській).

Невідповідність води санітарним нормам, обмеження електроенергії та контроль пального

Зі сторінок газети «Дзвін» під час окупації відомо про існування Центрального району, Соцміста, Фабрично-заводської управи та Вечірньокутської управи Кривого Рогу.

У лютому 1942 року начальник житлового відділу Міської управи Гойман розіслав усім будинкоуправам розпорядження припинити стягнення квартплати в повному обсязі з родин, у яких батьки або утримувачі завербовані на роботу до Німеччини. З таких родин квартирна платня мала стягуватися за окремими ставками. У мінімальному розмірі квартирна платня стягувалась із фольксдойче, і зовсім не платили за квартиру німці.

12 березня 1942 року в газеті «Дзвін» з’явилось оголошення, у якому населення закликали перед вживанням обов’язково кип’ятити воду. Ще складніше було з електроенергією — протягом окупації в місті постійно відчувався її брак.

14 листопада 1941 року вийшло розпорядження польового коменданта Кривого Рогу про обмеження користування електрикою. В одному приміщенні дозволялось світити лише одну лампу. 16 грудня 1942 року в газеті «Дзвін» з’являється оголошення, що «струмом будуть забезпечені лише найважливіші виробництва та установи», а населенню варто здати всі електроприлади для нагрівання та варіння в міськелектромережу по вулиці Богдана Хмельницького (сучасній Олександра Поля). За невиконання розпорядження накладався штраф у 4000 карбованців (при середньому окладі від 200 до 800 карбованців).

Не менш важкою в місті була й ситуація з різними видами пального. 1 листопада 1941 року з’явилася «Ухвала міської управи про реєстрацію пального». Фізичним і юридичним особам необхідно було до 10 листопада звернутись до 6-ї кімнати міської управи (відділу автоінспекції) і зареєструвати пальне. Це робилось для того, щоб централізовано використовувати пальне в першу чергу для забезпечення потреб армії, а вже потім — для міського населення.

Із 1 травня 1942 року вступало в силу розпорядження Еріха Коха, згідно з яким особи, що працюють «на підприємствах для відбудови України», у разі отримання травми на підприємстві зможуть безплатно лікуватись у лікарнях та отримувати ліки. Їх лікування повинен був оплачувати роботодавець.

Детальніше про репертуар театрів і кіно, а також як італійці та німці долучалися до музичного життя Кривого Рогу в окупації читайте в окремому матеріалі. 

Скільки людей проживало в Кривому Розі

Криворізька міська управа від 2 вересня 1941 року видала розпорядження про проведення перепису населення, обов’язковим пунктом якого була національна належність мешканців міста, а 12 вересня з’явилась постанова про обов’язкову реєстрацію новоприбулих до Кривого Рогу. Обидва документи мали на меті, по-перше, визначити кількість місцевих мешканців, які можуть працювати і мають отримувати продуктові картки, і по-друге, проаналізувати кількість єврейського населення (велику «єврейську акцію» провели в місті вже 14–15 жовтня 1941 року), а також простежити демографічні процеси в межах міста.

За підрахунками авторів книжки «Кривий Ріг: лихоліття 1941–1945 рр.» на літо 1941 року в Кривому Розі проживали трохи більше 200 тисяч людей, а в 1942 році німці взяли на облік 125 тисяч цивільних мешканців міста.

Скільки проживало людей у Кривому Розі вже у 1943 році, читайте в матеріалі. 

«Діти на уроках української літератури вчили національний гімн “Ще не вмерла Україна” та “Заповіт” Шевченка»

Навчальний рік у місті розпочався з 1 жовтня 1941 року. Цікаво, що перші уроки мали національно-патріотичне спрямування, а за змістом — виразно проукраїнське, але одночасно й антирадянське. Так, у Зеленопільській школі заняття розпочалися з доповіді про боротьбу українського народу проти «жидобільшовицького панування». Наступного дня діти на уроках української літератури вчили національний гімн «Ще не вмерла Україна» та «Заповіт» Тараса Шевченка.

Навчання німецької мови в школі розпочиналось із 3 класу. У 3 та 4 класах її вивчали три години на тиждень, з 5 по 7 клас — 3 години, з 8 по 10 клас — 4 години.

У матеріалі цитуються книжка Кривий Ріг: лихоліття 1941–1945 рр. / В. В. Стецкевич, В. О. Шайкан, Р. П. Шляхтич, Ю. Ю. Фасольняк. – Кривий Ріг: Видавничий центр ДВНЗ «КНУ», 2015. – 515 с., а також книжка О. О. Мельника Криворожье в пламени войны (1941–1944). – Кривой Рог: Дионис, 2014. – 232 с.

На обкладинці вулиця Свято-Миколаївська, 59, у 1941 році. Джерело фото: група «Криворізька старовина»