Криворіжжя під більшовицькою навалою: частина перша

У грудні 1917 року збройною інтервенцією більшовицька Росія розпочала війну проти щойно проголошеної Української Народної Республіки. Група червоногвардійських військ, реорганізована в подальшому в Український або Південний фронт Червоної армії, під командуванням більшовика Володимира Антонова-Овсієнка виступила на Харків. У ніч на 22 грудня червоногвардійські загони заволоділи містом, де було скликано так званий Всеукраїнський з'їзд Рад і проголошено на ньому Радянську УНР.

З утворенням в Україні двох центрів влади — київського національного і харківського радянського — російські більшовики отримали змогу формально залишатися осторонь розпочатої ними війни проти України, представляючи її на міжнародній арені нібито як суто внутрішній український конфлікт. Насправді ж під прикриттям харківського маріонеткового квазідержавного військовою утворення тривала масштабна операція з захоплення України більшовицькою Росією. Після кількох хвиль більшовицької навали в січні 1920 року російська червона чума лише з третьої спроби повністю накрила Наддніпрянську Україну.

Червона навала

У січні 1920 року до Криворізького повіту ввійшли червоноармійські підрозділи 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Йони Якіра, з якими знову повернулася на Криворіжжя радянська влада. До складу регулярних більшовицьких військ вливалися й деякі місцеві партизанські загони. За наказом командира 45-ї дивізії в Лозуватці почав формувати свою кавалерійську бригаду Г.І. Котовський.

11 січня 1920 року Реввійськрада Південного фронту більшовицької Росії видала наказ про організацію продовольчої справи на «визволеній» українській території. Згідно з наказом продовольчу справу мав організувати Опродком (Об'єднаний продовольчий Комітет Південного фронту). Зазначений наказ зобов'язував усі місцеві органи влади всіляко сприяти продовольчій роботі органів радянської влади, а у випадку протидії всі винні притягувались «до суду по всій суворості воєнного часу».

Більшовики в Харкові. Грудень 1917 р.

Відразу після захоплення Криворіжжя Червоною армією щойно встановленою більшовицькою владою було оголошено мобілізацію «індустріального пролетаріату, трудову повинність, мілітаризацію господарства і застосування військових частин для господарчих потреб». Тобто в межах Криворізького повіту, як і по всій Катеринославській губернії та інших захоплених більшовиками українських територіях, вводились закони воєнного часу і відповідні диктаторські форми правління. Протягом місяця після повернення радянської влади в повіті була встановлена «продовольча диктатура і державна хлібна монополія». Найпершим актом збору данини від місцевих селян став влаштований в середині лютого «Тиждень допомоги фронту».

Для остаточної ліквідації поміщицького землеволодіння на підставі директиви Всеукрревкому в повіті почали створювати земельні відділи та комісію, яка мала встановлювати розмір наділу землі, що розподілялася серед селян. Згідно з розпорядженням Криворізького повітового виконкому передачу колишніх поміщицьких, надільних і казенних земель необхідно було здійснити у волостях протягом місяця. Одночасно почалося виселення сімей поміщиків і «нетрудових орендаторів», а їхній реманент передавався в розпорядження земельного відділу.

На ІІІ Катеринославському з'їзді Рад, який проходив 20-25 квітня, розглядалося  питання розподілу землі та розвитку колективних форм господарювання. Сільську бідноту почали закликати об'єднуватись у комуни та артілі для спільного обробітку землі. Разом з тим не припинялися на селі й безкінечні побори та реквізиції з боку нової влади. На початку травня селянам повідомили про введення нового податку на велику рогату худобу, а незабаром розпочалася мобілізація молоді та коней на польський фронт. Про спротив селян цим заходам свідчить рапорт комісії з мобілізації від 8 травня, поданий Криворізькому повітовому військкомату. Голова комісії О. Лях доповідав: «…Селяни демонстративно налаштовані проти наших наказів, що робляться від імені радянської влади, й помічені у фамільярному картанні на владу».

На причини вкрай негативного ставлення селян до політики більшовиків на селі вказував і очільник Катеринославського ГубЧК, колишній начальник Московського управління карного розшуку Олександр Трепалов. У звіті про роботу чекістів Катеринославщини у 1920-1921 рр. він зазначав, що «сельское население особенно враждебно относилось к Соввласти на почве мобилизации и продразверстки».

Намагаючись розширити соціальну базу на селі, більшовицька влада зрештою вирішила перейменувати непопулярні комітети бідноти на комітети незаможних селян, допустивши до них і середняків. Як було офіційно проголошено, КНС створювався «…для охорони інтересів бідняків і середняків». Такі заходи сприяли поступовому розшаруванню села шляхом протиставлення різних соціальних груп сільського населення. Цьому була присвячена й перша губернська партійна конференція, яка розглянула питання щодо політичної роботи на селі. Більшовики добре розуміли всю слабкість підтримки їхньої політики продрозкладки і шукали засоби привернути до себе бідняків за рахунок різних пільг і подачок. Одночасно було розпочато реєстрацію всіх колишніх офіцерів, юристів, лікарів, суддів, начальників пошти, інспекторів, жандармів, співробітників варти, денікінців – всіх, кого нова влада вважала неблагонадійними.

Невдовзі відбулися нові мобілізації на «продовольчу роботу» на селі. Для виконання жандармських функцій нагляду за селами комуністів не вистачало, тому стали залучати до цієї справи «свідомих» криворізьких робітників, членів профспілок, зберігаючи за ними заробітну платню за місцем роботи і заохочуючи безкоштовним харчуванням.

Загалом селяни Криворіжжя дуже швидко зрозуміли, яку насправді ціну доведеться їм платити за нібито «безкоштовно» надану більшовиками землю у «вічне користування». І ця ціна виявилася надзвичайно високою. Непомірна данина, якою постійно обкладала їх радянська влада, здійснюючи нескінченні побори, невдовзі завершиться лютим голодом 1921 - 1923 років. Тож повстанці, які ще донедавна громили тили денікінської армії, наближаючи перемогу більшовиків, мусили зрештою стати ворогами й для нової більшовицької влади. На захист скривдженого селянства ставали кращі сини українського народу.

Повстанський рух опору на Криворіжжі

Єдине на сьогодні ґрунтовне дослідження причин, перебігу подій і наслідків селянської війни проти більшовицької влади в Криворізькому повіті подане в книзі місцевого історика Олександра Мельника «Антибільшовицький  рух  опору  на  Криворіжжі  (1919–1923)». Як зазначає автор, аналізуючи ситуацію в повіті, радянська влада мала чітко виражені риси диктатури, коли було здійснено націоналізацію землі, великих, середніх і дрібних підприємств, обмежено товарно-грошові відносини, відмінено приватну власність тощо. А головне – створено органи для примусового вилучення продрозкладки – повітові та волосні так звані продовольчі комітети і ревкоми, які повністю копіювали російські аналоги й стали складовою загальної більшовицької системи «воєнного комунізму». Насильство над селянством і призвело, на думку історика, до кривавого конфлікту з радянською владою.

При цьому дослідник повстанського руху опору більшовицькому режиму на Криворіжжі наголошує, що основною причиною селянських виступів була не стільки грабіжницька продрозкладка, як примусова колективізація. Селяни вважали себе ошуканими внаслідок впровадження рішень більшовиків про створення радгоспів і передачу колективним господарствам землі й реманенту колишніх поміщицьких економій. Селяни ж, особливо бідняки, чекали індивідуального наділення їх землею та інвентарем. Як зазначає Олександр Мельник, саме тому в ході реалізації цього волюнтаристського проєкту на селі більшовики якраз і наштовхнулися на масовий активний і пасивний опір селянства, яке крім індивідуального господарювання не хотіло визнавати жодних інших форм. Однак необхідність забезпечення російських міст і Червоної армії хлібом змушувала більшовицьку владу фактично вдаватися до відкритих репресивних форм для його вилучення, що й викликало масовий спротив селян, який зрештою вилився в організований рух опору.

Мешканці краю зрештою переконалися, що демократичні декларації більшовизму, які проголошувалися в 1917-му і наступних роках, виявилися фікцією, а сувора реальність на селі була такою, що в селян просто забирали хліб, не даючи взамін їм нічого. Навіть промислових товарів держава їм не обіцяла. Від такого відвертого мародерства потерпали всі селянські верстви, які й об’єднувалися в спільній боротьбі проти більшовицького свавілля. І посилення опору селянства таки призвело до зміни в лютому 1920 року земельного закону, згідно з якою значна частина угідь передавалася у користування селянам. Проте загальна стратегія більшовиків щодо колективізації сільського господарства та примусового вилучення в селян продуктів їхньої праці жодним чином не змінилася і  продрозкладка й надалі залишалася головним тягарем для землеробів.

Така політика на селі не могла не викликати масового невдоволення й нового підйому збройної боротьби. Вже наприкінці січня Катеринославський губревком спільно з губпарторганізацією після обговорення декрету ВЦК та РНК про припинення червоного терору знайшли цей документ «несвоєчасним для Катеринославської губернії в зв'язку з сильно розвиненим бандитизмом». На початку лютого було повідомлено про постанову Всеукраїнського ревкому, яка дозволяла застосовувати вищу міру покарання (розстріл) «до активних контрреволюціонерів». У лютому губернська військова комісія проголосила «беспощадную войну» махновщині, а в самому Криворізькому повіті було викрито велику змову з підготовки масштабного антирадянського збройного повстання.

Чимало заколотників було і в самому повітвиконкомі, який негайно розпустили й утворили повітревком з 3-х чоловік. На своєму першому засіданні 18 лютого повітревком створив «Особливий відділ по боротьбі з контрреволюцією» – тобто з повсталим селянством. Найперше чекісти взялися за колишніх офіцерів та військових спеціалістів, на яких складалися спеціальні списки.

5 березня 1920 року повстанські загони отаманів Мелашка і Федорченка захопили Кривий Ріг. Один з підрозділів нападників під командуванням колишнього штабс-капітана Шаповала зайняв центр міста, звільнивши заарештованих повстанців. Під час перестрілки було вбито начальника слідчого відділу Матвія (Мойшу) Янова. З казначейства повстанці вилучили 13 млн руб. та інші цінності. Ліквідація загону Шаповала тривала протягом двох тижнів.

Начальник карного розшуку повітової міліції М.М. Янов з дружиною. Убитий під час захоплення Кривого Рогу загонами Мелашка і Федорченка 5 березня 1920 року. Фото з фондів КІКМ. Подається за виданням: Олександр Мельник. «Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919-1923)»

Початок весни збігся з мобілізацією до лав Червоної армії, яка й підштовхнула багатьох селян до активних виступів проти існуючого режиму. Зокрема частина з них влилася до загону Іванова (Тишаніна) і 3-5 березня взяла участь у повстанні, яке спалахнуло у Варварівці й було придушене ЧК. Подальше поширення повстанства змусило владу виділити Криворізький повіт в «особливий військовий округ тилу 13-ї армії для наведення революційного порядку». Внаслідок зростання чисельності повстанських загонів міліція боялася виїздити за межі міста.

 У другій половині березня в районі Веселих Тернів – Колачевського – Ганнівки формувалася бригада «Червоних козаків» Мелашка, яка, згідно з визначенням чекістів, мала «петлюрівську фізіономію». Разом з активізацією повстанського руху зростав і кримінальний бандитизм. Місцеві селяни, не чекаючи, поки радвлада наведе лад, бралися за справу самі. По волостях прокотилася хвиля самосудів: бандитів, спійманих на місці злочину, вбивали.

Значно посилила ненависть до існуючого ладу своїми діями Латиська дивізія, що дислокувалася в Криворізькому повіті. Червоноармійці латиші відбирали у селян коней, продовольство, вимагали самогон, підводи. …І за найменшу непокору розстрілювали. Ці обурливі дії призвели до посилення міжнаціональної ворожнечі, адже селяни вбачали в цьому навмисне знущання над українцями з боку російського командування, яке робило це руками латишів.

Латиські стрільці – опора радянської влади на Криворіжжі. 1921 р. Фото з фондів КІКМ. Подається за виданням Олександра Мельника «Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919-1923)»

В останній день березня отаман Мелашко спробував вдруге оволодіти Кривим Рогом. Бій тривав 10 годин. Понісши значні втрати, повстанці мусили відступити. Наступ на Кривий Ріг об’єднаних повстанських загонів під командуванням отамана Мелашка розпочався і в квітні (10–13 квітня 1920 р.), але був зупинений 63-м полком 14-ї армії біля станції Долинська. Бої носили впертий характер. З метою попередження виступів повстанців штаб тилу 14-ї армії терміново перекинув у загрозливі райони регулярні військові частини.

Використання проти повстанців регулярної армії, де були здебільшого такі ж селяни, неминуче призводило до падіння морального духу червоноармійців і збільшення випадків дезертирства, яке стало питомим джерелом поповнення лав повстанців. Спочатку повстанські загони виникали стихійно (1919 р.), але згодом цей процес був повністю підпорядкований цілеспрямованим діям Повстансько-Партизанського Штабу та мережі підпільних так званих «петлюрівських» організацій, де переважали боротьбисти і незалежники. Відтак селянський повстанський рух на Криворіжжі поступово набирав національного забарвлення і від анархістських позицій переходив до політичної збройної боротьби. Хоча ідеологія й мета повстанського руху ще не була досить чітко вираженою. Чимало загонів діяли за власною ініціативою. Основними їхніми гаслами були: «За незалежну Україну»; «За радянську владу, але без комуністів»; «Проти московських комісарів та їхнього терору». Останні часто ототожнювалися з євреями внаслідок досить високого відсотку представників даної нації на керівних щаблях радянських органів влади та більшовицьких репресивних органів.

Широкий розмах повстанства на Криворіжжі частково пояснюється в секретно-інформаційному зведенні Катеринославської ГубЧК від 24 березня 1920 р.:  «Всі  колишні начальники партизанських загонів, що оперували в минулому в Криворізькому повіті, на своїх місцях і мають свої підпільні штаби». Тобто всі ті учасники руху опору проти гетьманської влади та під час денікінської окупації нікуди не поділися — вони придивлялися до дій радянської влади й чекали слушної нагоди. Інші ж польові командири вже на той час розпочали боротьбу. В інформаційному зведенні Катеринославського губкому КП(б)У за 16 березня 1920 р. говорилося, що в Криворізькому повіті міліція на місцях не в змозі боротися з повстанством, яке набуло надто загрозливих розмірів, і міліціонери бояться, щоб їх не повбивали.

Володимир СТЕЦЮК

Фото з відкритих джерел і фондів Криворізького історико-краєзнавчого музею

Далі буде.

Теги: Україна Росія Криворіжжя нашестя більшовизм продрозкладка реквізиції репресії