Іспанська громада Кривого Рогу у 1950–1980-х рр.

В історії Кривого Рогу, міста з насиченою історією, де значне місце належить різним етнічним спільнотам, іспанці не посідають головного місця. Але обставини появи іспанських політичних емігрантів в Україні, частина яких облаштувалися у Кривому Розі, пов’язані з подіями іспанської та європейської історії, додають локальному сюжету хай не глобальної, але принципово значної ваги.

Мета цієї доповіді – розкрити окремі сторінки з історії іспанської громади міста у 1950-х – 1980-х роках на основі джерел з державного архіву Дніпропетровської області, матеріалів регіональної преси, наукових публікацій з теми.

Ведучи мову про іспанців Кривого Рогу, маю на увазі громаду, яка з’явилася у другій половині XX ст., а її появі сприяла політика радянського керівництва з підтримки іспанських політичних емігрантів. Історія останніх та їх присутність в СРСР та Україні була пов’язана з поразкою республіканців у громадянській війні в Іспанії у 1939 р. та еміграцією за межі країни сотень тисяч борців проти Ф. Франко та його прибічників. Радянський Союз став однією з країн еміграції, прихистивши майже 4,5 тис. осіб. Більшість з них становили діти учасників збройного протистояння – «іспанські діти». Але серед емігрантів були й дорослі, зокрема очільники комуністичних осередків в Іспанії, їхні родини, які перебралися до СРСР різними шляхами.

Досліджені архівні джерела (йдеться у першу чергу про документи з фонду Р-19 «Дніпропетровський обласний комітет Комуністичної партії України») фіксують присутність іспанської спільноти в Дніпропетровській області на середину 1950-х років. Зокрема, йдеться про те, що у Дніпропетровській області мешкала найбільша в Україні іспанська спільнота. Щодо чисельності, то на 1956 р. у Кривому Розі проживало 22 іспанці [1, арк. 104], на 1960 р. в області перебувало 152 іспанських політичних емігранти, з яких у Кривому Розі – 33 особи [2, арк. 77].

Біженцям з Іспанії пропонували у першу чергу промислові міста, де можна було забезпечити житлом і роботою, прийнятними умовами, водночас – контролювати іноземців. Разом з тим, документи свідчать про те, що такий контроль не завжди був ефективним, і виникали труднощі у житті емігрантів, зумовлені різноманітними причинами. Крім партійних обласного і міського комітетів КПУ, головну роль у реалізації різної допомоги було покладено на товариство Червоного Хреста УРСР.

Так, у матеріалах архіву є відомості про родину Хосе Фернандеса, який, хворіючи на туберкульоз, ледь не помер і не втратив родину: його кинула дружина з двома дітьми, не маючи сил долати матеріальні труднощі і намагаючись уникнути поширення хвороби. Після лікування родина повернулася до нормального життя у наданій двокімнатній квартирі. Хосе була призначена пенсія, влаштовано на роботу старшу доньку на той же рудник, де він сам працював [1, арк. 104]. Проблеми зі здоров’ям мала родина Хосе Креуса, слюсаря на шахті рудника ім. Кірова, де хворів як сам Хосе, так і його дружина. Заробітку чоловіка у 700 рублів не вистачало, щоб прогодувати родину з трьома дітьми. Червоний Хрест допоміг з лікуванням у Дніпропетровську, оздоровленням у санаторії, коштами та влаштуванням на роботу дружини після лікування. Червоний Хрест допоміг влаштуватися на роботу сину Віктора Гомеса – старшого групи іспанців у Кривому Розі, який вийшов із в’язниці, «кинув красти та бешкетувати, став на правильний трудовий шлях». У вирішенні житлових та побутових питань активну участь взяли партійні організації міста та підприємств, де працювали іспанці [1, арк. 104–105].

Студенти-іспанці, які навчалися в технікумах та інститутах Кривого Рогу, отримували щомісячну дотацію від ЧХ, представники якого постійно контролювали успішність та студентське життя своїх підопічних. Члени іспанських родин могли розраховувати на рекомендації для вступу у навчальні заклади від комуністичного активу в області.

У 1969 р., у зв’язку із 30-річчям прибуття іспанських емігрантів до СРСР, на шпальтах обласних газет з’явилося декілька присвячених їм дописів. В одному з них було вміщено розповідь про Герра Гарсіа Маріо, який у 13 років став свідком війни, що охопила Іспанію. Він потрапив до СРСР ще у 1937 р., до масової еміграції, був сином комісара республіки в м. Ов’єдо (Астурія). В СРСР пройшов через дитячі будинки у Ленінграді, Москві, евакуацію у Самарканді, де працював на заводі. У Кривий Ріг потрапив у 1947 р. з групою іспанців, які звернулися до радянського керівництва з проханням направити їх на відбудову промисловості міста. З Кривим Рогом були пов’язані усі роки його життя: робота, навчання, одруження на українській дівчині. Тут його знайшли через десятки років батьки, яким вдалося емігрувати до Франції [4, с. 3].

Один з «дітей Іспанії» – Фредеріко Іскієрдо, робітник рудника ім. Кірова, з нагоди пам’ятної дати у «червоному кутку» на підприємстві розповів робітникам та учням підшефної школи про Іспанію, своїх батьків. Його родина складалася з 5 дітей, судячи з імені, дружина – Роза Устимівна, була з місцевих. Іскієрдо із захопленням розповідав про подорож з іншими іспанськими емігрантами до Москви і зустріч з Д. Ібаррурі, очільницею Комуністичної партії Іспанії [5, с. 2]. Ф. Іскієрдо народився у Більбао у 1925 р. У маршрутах щодо його прибуття до СРСР відзначені підмосковний дитячий будинок, Сталінград, Куйбишев, Москва, звідки й переїхав до Кривого Рогу, де й помер у 1991 р. [6, с. 372].

На 1972 р. маємо останні дані про склад іспанської громади в Дніпропетровській області: вона складалася з 87 родин, з яких 61 була змішаною, тобто чоловік або дружина були радянськими громадянами. Разом з дітьми нараховувала 268 осіб, зокрема 72 дітей віком до 16 років [4, арк. 75].

У 1971 р., у зв’язку із розколом у Комуністичній партії Іспанії з питання вторгнення до Чехословаччини у 1968 р. держав Організації Варшавського Договору, де ключову роль відігравав СРСР (частина лідерів іспанської компартії засудила політику московського керівництва та країн, які його підтримали), було фактично ліквідовано об’єднання (товариства, земляцтва) іспанців в СРСР. Однак тема радянської участі у громадянській війні в Іспанії, «безкорисливої» допомоги, не зникла, тиражувалася пропагандою, хоча в історії українських міст іспанські емігранти «розчинилися» у радянських реаліях. Із смертю Ф. Франко та подальшою лібералізацією в Іспанії переважна частина іспанців повернулася на батьківщину, хтось залишився. Маємо уривчасту інформацію про іспанські родини, які стосуються 1980-х років.

Доля іспанців України – тема для подальшого пошуку, зокрема й у Кривому Розі. Можливо, краєзнавці допоможуть доповнити цей матеріал і вписати в історію міста нові, іспанські, риси. У більш масштабній площині історія іспанської еміграції в Україні залишається маловивченою, тому краєзнавчий матеріал є цінним для створення цілісного бачення життя іспанської громади.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Державний архів Дніпропетровської області (далі – ДАДО). Ф. 19: Дніпропетровський обком КПУ. Оп. 30. Спр. 48. 316 арк.

2. ДАДО. Ф. 19. Оп. 36. Спр. 74. 213 арк.

3. ДАДО. Ф. 19. Оп. 60. Спр. 137. 78 арк.

4. Снегин Ю. «Пепел Овьедо стучит в моём сердце...». Днепровская правда. 1969. 14 ноября. С. 3.

5. Сьомка В. Син республіканця. До 30-річчя приїзду в СРСР іспанських антифашистів. Зоря. 1969. 13 листопада. С. 2.

6. Fuentes históricas para el estudio de la emigración Española a la U.R.S.S. (1936–2007) / por Á. L. Encinas Moral. Madrid: Exterior XXI, 2008. 589 p. URL: https://www.exterior21.org/publicaciones/FUENTES%20HISTORICAS%20EMIGRACION%20URSS.pdf

Джерело: Кафедра історії Криворізького державного педагогічного університету. Ольга КАКОВКІНА кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри всесвітньої історії, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІІ Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 23 квітня 2026 рік)