Професор Володимир Олексійович Комаров: нотатки до портрету історика-краєзнавця

Професор Володимир Олексійович Комаров (1954–2011) – відомий український педагог-методист, історик, рейтинг якого у науковому світі залишається високим. Його науково-педагогічна діяльність розпочалася у роки перебудови, у 1987 р. він захистив кандидатську дисертацію, а в незалежній Україні у 1996 р. – докторську. У 2000–2007 рр. він завідував кафедрою історії України КДПУ. На жаль, через важку хворобу він передчасно пішов з життя у 2011 р.

Мета дослідження – доповнити історичний портрет професора В. Комарова матеріалами, що висвітлюють його життя і науково-методичну діяльність у галузі краєзнавства.

Фахівцями наукової бібліотеки Криворізького державного педагогічного університету (далі – КДПУ) до 90-річчя КДПУ було опубліковано бібліографічний покажчик «Вища історична освіта та наука Криворізького педагогічного в персоналіях (на пошану пам’яті вчених-істориків, викладачів КДПІ/КДПУ)», до якого включено перелік праць В. Комарова та бібліографію життя й науково-педагогічної та краєзнавчої діяльності (1, с. 73–83).

Перелік наукових праць В. Комарова включено до науково-допоміжного покажчика «Праці професорсько-викладацького складу кафедри історії України та правознавства Криворізького державного педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет» (до 15-річного ювілею кафедри)» [8, с. 12–17]. Навчальний посібник «Історія Криворіжжя» й до нашого часу залишається цінним історико-краєзнавчим виданням [4], його апробації присвячена стаття В. Комарова [5]. Життя та педагогічну спадщину В. Комарова досліджували його колеги Н. Товстоляк [2; 9] та Л. Задорожна [9]; інформацію про нього включено до ювілейних видань КДПУ. Для написання пропонованого дослідження також було використано праці Н. Григоріїва, провідного педагога першої половини ХХ ст. [6; 7].

Розвиток педагогічної науки і історичного краєзнавства – взаємопов’язані теми наукових досліджень. Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. виникла необхідність відмовитися від радянських шаблонів і настанов про «єдину історичну спільноту – радянський народ».

У 1977–1987 рр. після закінчення історичного факультету Донецького державного університету В. Комаров працював учителем історії в школі № 9 м. Торез. Сферою його наукових інтересів була методична система пізнавальних задач при вивченні історії в 8(9) класах загальноосвітніх шкіл. На цю тему у 1987 р. він успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. Його науковим консультантом був провідний радянський педагог І. Лернер (1917–1993), який у 1985–1991 рр. працював в Академії педагогічних наук СРСР та керував розробкою теорії шкільного підручника.

Після захисту дисертації В. Комаров разом із дружиною Л. Комаровою і дочкою переїхав на роботу до м. Кривий Ріг. Володимир Олексійович з 1988 р. працював старшим викладачем, з 1989 р. – доцентом кафедри педагогіки КДПІ. У Кривий Ріг він привіз свої дослідження, ідеї, серед яких був навчальний посібник з історичного краєзнавства, матеріали для написання докторської дисертації на тему: «Методичні умови формування історичного мислення учнів у процесі навчання», яку захистив у 1996 р. у спеціалізованій раді Інституту педагогіки АПН України в Києві.

Серед навчальних дисциплін, які В. Комаров читав у КДПІ, були: «Наукові основи пізнавальної діяльності студентів», «Історія педагогіки» та ін. Він керував педагогічною практикою студентів, під час проведення якої серед інших завдань були: збір народних оповідань, запис пісень, іншого краєзнавчого матеріалу. Він читав лекції на курсах підвищення кваліфікації вчителів, виступав на науково-методичних радах вчителів-предметників, семінарах директорів і завучів шкіл м. Кривого Рогу. Одночасно проводив апробацію методичних матеріалів. Вірним і кваліфікованим помічником Володимира Олексійовича була його дружина Людмила Володимирівна. Вона разом із чоловіком закінчила історичний факультет, але в КДПІ працювала бібліотекарем у науковій бібліотеці, що надавало можливість працювати з науковою літературою.

Вивчення його науково-методичної спадщини дозволяє зробити висновок про те, що він був добре знайомий з методичними працями українських педагогів початку ХХ ст., серед яких була людина, згадка про яку у радянські часи була неможливою, але в наш час книги громадського і політичного діяча, педагога і журналіста Никифора Яковича Григоріїва (1883–1953), відомого як Григор’єв-Наш, доступні широкому загалу людей. У січні–лютому 1918 р. він був міністром освіти УНР, з 1920 р. – в еміграції: один із засновників і професор Української господарської академії у Подєбрадах, викладав в українських вищих навчальних закладах за кордоном, у 1938 р. емігрував до США, з 1949 р. – керував українським відділенням радіостанції Голос Америки.

В. Комаров проявляв інтерес до історії Української революції [3, с. 61–76]. Це була доба, коли залишилася в минулому стара радянська методика навчання та виховання школярів. Історики і педагоги незалежної України, працюючи над новою методикою навчання, проблемою якісного підручника з історії, зверталися за унікальним досвідом своїх попередників – освітян доби Української революції. У 1917 р. Н. Григор’єв-Наш надрукував методичний посібник «Про навчання дітей рідній історії» [назва мовою оригіналу], який складався з трьох розділів: 1) мета; 2) загальні вимагання; 3) перший обсяг відомостей про історію [назви розділів подано мовою оригіналу]. Курс історії складався з кількох блоків («обсягів»): перший – підготовка до вивчення історії, знайомство «з характернішими рисами історичного побуту й життя народу»; другий блок (обсяг) – широке знайомство з основними подіями і видатними історичними особами рідної історії з часів слов’ян на Дніпрі і до сучасності [7, с. 12]. Цю систему ми бачимо й зараз: вступ до курсу (5 клас), а потім – вивчення історії за хронологічними періодами.

Особливу увагу Н. Григор’єв-Наш приділяв збору і використанню краєзнавчих матеріалів при вивченні історії, серед яких – народні оповідання і пісні [7, с. 27–30]. Взагалі він приділяв велику увагу емоційному викладу історичних подій, особистій участі школярів через знайомство з історією власного роду, села, народу. Н. Григор’єв-Наш завершив свій посібник рядками: «Завдання учителя історії не в тім, щоб напхати дитячі голови історичною січкою, а в тім, щоб запалити любов’ю до своєї нації...» [7, с. 38].

У 1991 р., розповідаючи про свій навчальний посібник «Історія Криворіжжя», В. Комаров писав: «Любов до Вітчизни починається з любові до рідного міста. Саме тому в наш час національного відродження виникає така гостра потреба у вивченні історії свого краю. А для цього необхідні навчальні посібники, що не тільки подавали б певну інформацію, а й були співрозмовниками учнів, спрямовували б розвиток їх історичного мислення», факти з якого емоційно і позитивно впливали на учня [5, с. 41].

На думку В. Комарова, учитель має застосовувати специфічні шляхи висвітлення історичних понять, законів, теорій; особливу увагу потребують історичні образи, без яких важко примусити історичні факти заграти всіма фарбами сприйняття навчального матеріалу. Одним із шляхів успіху є використання легенд з історії рідного краю [5, с. 41]. До навчального посібника В. Комаров широко залучив цей матеріал. Усі вміщені у посібнику легенди були записані студентами Криворізького педінституту. За допомогою автора навчального посібника цей матеріал було експериментально перевірено на уроках історії вчителькою ЗОШ № 97 м. Кривого Рогу Л. Зарубіною.

Учні обговорювали матеріал з використанням легенд про Рудану, Саксагань-річку, про Кривий Ріг. Експеримент підтвердив, що матеріал підручника цікавий, допомагає досягти необхідного рівня емоційного сприймання історії рідного краю. На той час, коли ще не вистачало краєзнавчих видань з історії Криворіжжя, навчальний посібник «Історія Криворіжжя» В. Комарова мав стати й настільною книгою у кожній криворізькій родині. Особливо цінним є те, що на початку посібника надруковано вступ: методичні вказівки, як користуватися текстом, названа його специфіка, яка ускладнюється з кожним роком навчання.

Особливий інтерес становить позаурочна історико-краєзнавча діяльність, яка була пов’язана не лише з дослідженням історії Криворіжжя та методикою її викладання, а й із залученням школярів до історико-краєзнавчих досліджень, формування історичної пам’яті та поваги до історичної спадщини.

Отже, робота над портретом особистості – складна і дуже потрібна справа, особливо якщо мова йде про вченого-історика, який прожив яскраве життя, багато зробив та залишив нащадкам і науці в цілому свою творчу спадщину. Професор Володимир Олексійович Комаров присвятив Криворіжжю своє життя, залишив у пам’ять про себе першу в історії «Історію Криворіжжя», численні наукові праці, а його життя та наукова діяльність заслуговують на подальше вивчення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Вища історична освіта та наука Криворізького педагогічного в персоналіях (на пошану пам’яті вчених-істориків – викладачів КДПІ/КДПУ): біобібліогр. покажчик / Упоряд.: О. Дікунова, О. Поліщук; за заг. ред. Г. Віняр. Кривий Ріг, 2000. 97 с.

2. Історична освіта в Криворізькому педуніверситеті: особистісний вимір: збірник історико-біографічних розвідок та мемуарних матеріалів. Вип. 1 / Ред. кол.: В. Гаманюк, Н. Печеніна, О. Кожухар, В. Фінічева. Кривий Ріг, 2020. 68 с.

3. Історія Криворіжжя: сучасний погляд на історичні події, постаті та краєзнавчі дослідження: зб. статей / Укл. А. Матрос. Кривий Ріг, 2001. 160 с.

4. Комаров В. Історія Криворіжжя: навчальний посібник з історії для учнів 8–11 класів загальноосвітніх учбових закладів. Дніпропетровськ, 1992. 165 с.

5. Комаров В. На шляху до підручника з історичного краєзнавства. Рідна школа. 1991. № 10. С. 41–43.

6. Григор’єв-Наш. Історія України в народних думах і піснях. Вид-во «Веселка», 2011. 286 с.

7. Григор’єв-Наш. Про навчання дітей рідній історії. Київ: Друк. «Криниця», 1917. 38 с.

8. Праці професорсько-викладацького складу кафедри історії України та правознавства Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет» (до 15-річчя ювілею кафедри): бібліогр. покажчик / За заг. ред. О. Кравченко. Кривий Ріг, 2015. 126 с.

9. Товстоляк Н. З когорти криворізьких дослідників: історики Криворізького державного педагогічного інституту. 

Матеріали Перших історико-краєзнавчих читань. Том 1: Наукові розвідки науковців, музейних працівників, магістрантів, студентів, членів МАН. Кривий Ріг, 2015. С. 57–60.

Джерело: Кафедра історії Криворізького державного педагогічного університету. Надія ТОВСТОЛЯК, кандидатка історичних наук, доцентка, членкиня Наукового товариства імені Шевченка, незалежний історик. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІІ Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 23 квітня 2026 рік)