Варіації легенди про Рудану і зіставлення їх із першоджерелами

Перші публікації, у яких з’являється Рудана, були тісно пов’язані з літературою. Так, уперше ім’я героїні легенди як власна назва з’являється в місцевій пресі, і відбулося це 3 листопада 1968 року. У замітці йдеться про те, що при Палаці культури Південного гірничо-збагачувального комбінату відкрився клуб любителів літератури: «Усі присутні згодилися з пропозицією назвати клуб іменем героїні відомої легенди Рудани, яка уособлює щедрість і багатства криворізьких надр» [1, с. 4].

Залишається загадкою і потребує подальшого дослідження питання, чому в замітці легенду про Рудану названо «відомою», якщо в жодних друкованих джерелах до цієї публікації ця легенда не фігурує. Єдиним можливим на сьогодні поясненням може бути оприлюднення цієї легенди не друком, а в аудіоформаті, оскільки автором замітки був Олександр Прокопчук, на той час – редактор радіомовлення Південного ГЗК. Можна лише припускати, що вперше ця легенда могла прозвучати на радіо Південного ГЗК – і стати таким чином «відомою», – але підтвердити або спростувати цю гіпотезу шансів обмаль, бо про збереження архівів цієї радіостанції немає жодних відомостей.

Легенда про Рудану в різних варіаціях поширювалася в популярних виданнях. Так, в антології легенд і переказів Криворіжжя «На землі, на рідній...» (2000 рік) вміщено три легенди: «Сльози Рудани», «Легенда про Рудану», «Кров Рудани». Щодо легенди «Сльози Рудани» сказано, що в ній помітні елементи художнього опрацювання, що «засвідчує її пізнє походження» [2]. Зазначено, що ця легенда «записана краєзнавцем Олександром Мельником у 1980-ті роки від геолога з Північного гірничо-збагачувального комбінату Володимира Миколайовича Куделіна» [9, с. 71], утім, підтвердити або спростувати цю інформацію наразі складно через відсутність доступу до першоджерела.

Власне «Легенда про Рудану» в названій антології визначається як «авторська криворізька легенда, над створенням якої в 1960-ті роки працювали журналісти міської газети “Червоний гірник” та багатотиражки “Новатор”» [3, с. 67]. Як показано вище, легенда справді є авторською, але, як свідчать віднайдені джерела, над нею працював один журналіст – Олександр Прокопчук, який був причетний не до «Червоного гірника» та «Новатора», а до великотиражки «За агломерат».

Легенду «Кров Рудани» в «На землі, на рідній...» названо авторською і частково спорідненою з «Легендою про Рудану». Згідно з цим джерелом, вона «вперше опублікована в міській газеті “Червоний гірник” 25 жовтня 1970 року» [3, с. 75]. Перевірка за першоджерелом підтвердила вказану інформацію: 25 жовтня 1970 року в «Червоному гірнику» надруковано легенду «Кров Рудани», публікація підписана так: «Л. Бура» [4]. Наразі не вдалося встановити, чи це реальна людина, чи псевдонім.

У збірнику «Історичний фольклор Криворіжжя» (2001 рік) вміщено п’ять легенд, пов’язаних із Руданою, три з них україномовні, дві – російськомовні [5].

«Серце Рудани» (російськомовна), як зазначено, записано Леонідом Сапігою та друкується за «Червоним гірником» від 24 жовтня 1974 року. «Кров Рудани» публікується за «Червоним гірником», № 107 (16330) від 6 червня 1987 року. «Легенда про Рудану» і «Рудана», за наведеними відомостями, записані Олександром Мельником (з архіву Гавриїла Попова), дати не вказані. «Сльози Рудани» (російськомовна), згідно з поданими тут даними, друкується вперше і записана Анастасією Степаненко у 1950-х роках на Чорногорці.

Перевірка перелічених джерел показала, що у «Червоному гірнику» 1974 року не виходив номер 24 жовтня – був 23 жовтня (№ 210 (13151)) і 25 жовтня (№ 211 (13152)). Ні в тому, ні в іншому легенда «Серце Рудани» не публікувалася, як загалом у жовтні та в інші місяці 1974 року. Пошук першої публікації легенди «Сльози Рудани» продовжується.

У «Червоному гірнику» від 6 червня 1987 року опубліковано легенду «Кров Рудани» [6], у підписі до якої в дужках зазначена дата – 24 жовтня 1974 року. Із контексту випливає, що саме ця легенда, «Кров Рудани», є републікацією надрукованого тоді тексту. Проте, як ми вже перевірили, 24 жовтня 1974 року «Червоний гірник» не виходив, і в 1974 році ця легенда не публікувалася. Походження інших опублікованих легенд підтвердити не вдалося, оскільки немає доступу до першоджерел. Проте опрацьовані матеріали не підтверджують інформацію, що російськомовна легенда «Сльози Рудани» могла бути записана в 1950-х роках.

Отже, проведеним комплексним аналізом та перевіркою з’ясовано, що власне ім’я Рудана вперше з’явилося в публікації загальноміської газети «Червоний гірник» від 3 листопада 1968 року. Цим ім’ям було названо літературний клуб при Палаці культури Південного гірничо-збагачувального комбінату. Найімовірніше, у 1971 році ім’я Рудани взяло собі міське літературне об’єднання. Також можна стверджувати, що «Легенда про Рудану» є авторською і вперше була опублікована 4 грудня 1968 року у великотиражці Південного гірничо-збагачувального комбінату «За агломерат» за підписом О. Тимошука, особу якого чи якої ми продовжуємо з’ясовувати.

Водночас є свідчення тогочасного в. о. редактора газети «За агломерат» Олександра Прокопчука, опубліковані в газеті «Заграва» від квітня 1993 року, що автором легенди про Рудану був саме він. Непряме підтвердження цього факту міститься в повісті Наталії Кащук «Рудана», написаній у 1960–1970-х роках на основі матеріалів, зібраних під час перебування письменниці в Кривому Розі.

Створення легенди про Рудану було продиктоване комплексом історичних факторів, зокрема необхідністю «переключення» суспільної уваги з «небезпечних» тем, що працювали на пробудження національної самосвідомості; активним проведенням археологічних розкопок у регіоні через масштабне будівництво, зокрема гірничо-збагачувальних комбінатів, та поширенням відкритих в ході розкопок знань тощо.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Прокопчук О. Клуб «Рудана». Червоний гірник. 3 листопада 1968 р. С. 4.

2. Гусейнов Г. Сльози Рудани. «На землі, на рідній...». Кн. 1. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2000. С. 71–74.

3. Гусейнов Г. Легенда про Рудану. Там само. С. 67–70.

4. Бура Л. Кров Рудани. Червоний гірник. 25 жовтня 1970 року. С. 4.

5. Історичний фольклор Криворіжжя / Упорядн. О. Мельник, О. Степаненко. Кривий Ріг: «І.В.І.», 2001. 368 с.

6. Кров Рудани. Червоний гірник. 6 червня 1987 р. С. 3.

Джерело: Кафедра історії Криворізького державного педагогічного університету. Ольга ГОНЧАР, викладачка кафедри міжнародних відносин Державного університету економіки та технологій. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІІ Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 23 квітня 2026 рік)