Вшанування пам’яті Бориса Мозолевського у Кривому Розі

У фондах Міського історико-краєзнавчого музею зберігаються чорно-білі та кольорові світлини 1979–2026 років, рукописи зі спогадами, копії документів, примірники газет зі статтями, презентації, звіти про масові заходи та екскурсії, які є доказом вшанування та збереження пам’яті про Б. М. Мозолевського. Четвертого лютого виповнилось 90 років від дня народження видатного українського археолога, поета Бориса Миколайовича. Ця подія внесена в перелік пам’ятних дат України 2026 року.

У короткий період від 4.02.1936 по 13.09.1993 умістилось життя, сповнене юнацьких сподівань стати льотчиком, а може й космонавтом, важкою багаторічною працею в котельні, щоб влітку мати можливість працювати в експедиціях, навчанням на історико-філософському факультеті Київського університету, поезією та археологією. Всі ці етапи можна прослідити не тільки з опублікованих біографічних даних, а й за його віршами.

Криворізькі археологи, історики, музейники та краєзнавці добре знають і пам’ятають Бориса Мозолевського. Влітку 1979 року тоді ще молоді археологи Олександр Мельник і Юрій Лук’янченко мали щастя разом з ним розкопувати курган Малий Чортомлик і, таким чином, проходити стажування з методики дослідження курганів скіфського періоду. Від того часу у них залишилися яскраві спогади, фотографії та подаровані пізніше Б. Мозолевським книги.

У червні 1986 р. працівники Криворізького музею їздили в селище Ленінське (тепер Грушівка), де розташовувалась база експедиції Мозолевського, і поздоровили Бориса Миколайовича з 15-річчям знахідки скіфської золотої пекторалі. До слова, тільки криворіжці того дня відвідали Мозолевського.

Влітку 1989 та 1990 років Борис Миколайович приїздив у Кривий Ріг для огляду та визначення часу будівництва криворізьких «царських» (тобто вище 8 метрів) курганів.

Вечорами, після польових робіт, розповідав співробітникам музею, краєзнавцям і журналістам про час свого перебування в загоні космонавтів, про маловідомі цікаві епізоди з розкопок курганів, про те, як він працював кочегаром у Києві, читав свої вірші [23]. У фондах музею є 7 світлин з того часу. На них зафіксовано, як Б. Мозолевський, О. Мельник, І. Вербенець, В. Стецюк, В. Тітов оглядають курган 1 групи Рядові могили на борту Ганнівського кар’єру Північного ГЗК та курган Ляхова могила.

21 червня 1991 року, в день 20-річчя відкриття пекторалі, десять співробітників Криворізького історико-краєзнавчого музею та дві представниці Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького їздили у селище Шолохове Апостолівського (тепер Криворізького) району. Борис Миколайович був приємно вражений тим, що люди знайшли час і можливість приїхати з такого приводу. Всесвітньо відомий артефакт та його подальша доля викликали багато запитань, на які Борис Миколайович відповідав не тільки прозою, а й віршами.

На превеликий жаль, для багатьох та зустріч з Борисом Миколайовичем стала останньою. 13 вересня 1993 року після тяжкої хвороби відійшла у засвіти ця видатна особистість. На ту сумну подію статтею про його життя та творчість відгукнулась газета «Металлург» [17]. Мозолевського поховали у Києві на Байковому кладовищі. Від Криворізького музею в останню путь його провели Олександр Мельник і Віктор Тітов.

У вересні 2008-го, на п’ятнадцяту річницю смерті Мозолевського, велика група криворіжців (37 осіб) прибула в табір археологів біля сел. Шолохове. Там, на галявині між експедиційним вагончиком з намальованими грифонами, перевезеними стелами, кам’яним ящиком, гранітною брилою з меморіальною дошкою, відбувся захід по вшануванню його пам’яті. Про це можна прочитати у статтях Вікторії Тротнер «Шляхами археолога Бориса Мозолевського» [20] та «Шляхами Мозолевського» [21].

У 2002–2011 роках читачам криворізьких газет «Червоний гірник», «Звезда-4», «Пульс» про Мозолевського нагадували матеріали з промовистими назвами: «Что изображено на скифской пекторали кургана Толстая Могила?» [22, с. 21], «Край Скіфії душа його стояла» [5, с. 6], «Золотая симфония пекторали» [4, с. 39], «Скіфська пектораль» [15, с. 8], «Золота пектораль» [2, с. 8], «А в полночь скифские курганы вздымают в темь седую грудь...» [1, с. 10–11].

У лютому 2011 року у кількох бібліотеках міста співробітники музею прочитали лекції про життя та діяльність Б. Мозолевського.

Наступний візит археологів і краєзнавців у колишній табір відбувся 21 червня 2011 року. З Києва приїхала вдова Бориса Миколайовича – Віра Данилівна. Були присутні також співробітники Нікопольського краєзнавчого музею та Орджонікідзевського (тепер Покровського) краєзнавчого музею. Ділилися спогадами, читали вірші Мозолевського та авторські, співали його улюблену народну пісню «Ой чий то кінь стоїть». Про цю історичну подію Олена Маковій написала замітки: «Через 40 років після "золотої" знахідки Бориса Мозолевського» [7, с. 4] та «Борис Мозолевський: "Я прийду до вас гордо і гідно..."» [6, с. 3]. А вишенька, власноруч посаджена Борисом Миколайовичем біля вагончика, у якому він жив, порадувала нас своїми солодкими соковитими плодами [3, с. 1].

Вишневі кісточки, які я тоді зібрала, кілька років пролежали у коробці з-під сірників, а з часом загубилися, так і не посаджені...

4 лютого 2016 р. у Криворізькому історико-краєзнавчому музеї відбувся захід до 80-річчя від дня народження Б. М. Мозолевського. Гості гортали книги «Товста Могила» [12], «Скіфський степ» [11; 13], поетичні збірки «Начало марта» [8], «Шиповник», останню прижиттєву збірку «Дорогою стріли» [9], «Поезії» [10]. Читали копію розпорядження Президії академії наук УРСР № 1119 від 7 вересня 1971 року про відзначення і преміювання учасників розкопок Товстої Могили. Переглянули світлини у пам’ятному фотоальбомі, який у 1971 році отримали всі дослідники Товстої Могили. З Києва зателефонувала Віра Данилівна Мозолевська, привітала учасників заходу і поділилася спогадами.

Тоді ж було висунуто 2 пропозиції: 1) про написання і видання книги спогадів про видатного археолога за прикладом збірки «Співець Скіфського Степу...» [16] (не виконано); 2) про перейменування однієї з вулиць Кривого Рогу на честь Мозолевського. Під листом-зверненням підписалися 49 осіб. За рішенням Криворізької міськради від 22.06.2016 № 634 у Центрально-Міському районі з’явилась вулиця Бориса Мозолевського (колишня Чередниченка) [14].

На жаль, на відкриття заходу не змогла приїхати мешканка нашого міста пані Ольга Т. – дочка однієї з учасниць розкопок Товстої Могили, хрещена дочка Мозолевського. Пізніше пані Ольга оглянула виставку і повідала про свої дитячі враження від спілкування з ним: «Мені було 3 роки, я стояла на стільці і читала вірш, а Борис Миколайович стояв переді мною на коліні, тримав мене за руку і плакав». На одній зі світлин, яку п. Ольга надала для виставки, Мозолевський у колі друзів сидить з баяном у руках.

Довгий час ми не могли дізнатися, чи дійсно міг він грати на баяні. Тільки у лютому 2026 року Мирослав Жуковський, заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею, написав мені у вайбер: «Пригадав, як один раз Мозолевський грав на гармоні, як на паперті», тобто, мабуть, щось жалісне.

21 червня 2016 року в Нікопольському краєзнавчому музеї відкрили меморіальну дошку на честь Б. М. Мозолевського. На урочистостях були й представники від Кривого Рогу – І. Стеблина та Ю. Лук’янченко. У кожного з присутніх, а їх зібралось дуже багато, було що розповісти про роботу, спілкування, дружбу з Борисом Миколайовичем. Вище згаданий альбом, який, до речі, був викуплений дніпровським краєзнавцем у дніпровського колекціонера і пересланий у Кривий Ріг, ми передали нікопольцям. Він викликав чималий інтерес, тому що у них не було такого раритету.

Протягом 2018–2023 років групи студентів Криворізький державний педагогічний університет проходили археологічну практику на базі нашого музею. І завжди 21 червня – у день Пекторалі – співробітники організовували спеціальну міні-виставку, а майбутні історики виступали з доповідями про життя та діяльність Бориса Миколайовича.

4 лютого 2026 року на музейний захід у відеогалереї «Я, скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах» прийшло більше 50 осіб: історики, краєзнавці, вчителі, журналісти, студенти. Звучали вірші Мозолевського у виконанні автора («Чортомлик», відео), Олександра Мельника («Герри» [10, с. 102–103]), Наталії Івашкевич («Розляглися шляхи на всі сторони» [10, с. 44]), Вікторії Тротнер («Степові тюльпани» [10, с. 181]). Чимало бажаючих хотіли поділитися спогадами, які з роками не тільки не стираються, а й стають яскравішими.

Так, Ю. Лук’янченко розповів про цікаві знахідки на розкопках (золоті бляшки у вигляді зайців, нашиті на головний убір, бронзове дзеркало, золоті серги, золоті намистини) скіфського поховання курганної групи Чорна Могила (с. Олексіївка Нікопольського району), та історію про туфлі Мозолевського, в яких той був у день виявлення пекторалі. Мельник О. – про те, як йому у 1980 році пощастило кілька секунд потримати в руках золоту пектораль. Присутні хором проспівали «Ой чий то кінь стоїть», слухали «Де та година» (слова Володимира Стецюка [18, с. 80–81], музика Марії Михайличенко) та «На Святилищі» (слова і музика О. Зорі) у виконанні Оксани Зорі.

На цій виставці показано 130 експонатів: фотографії різних років, книги «Скіфський степ», «Товста могила», «Мелітопольський курган» [19], три збірки поезій, артефакти зі скіфських поховань, виявлених у нашому краї (наконечники стріл, фрагменти амфор, бронзові та залізні пластини від панцирів, акінак). Вперше представлено портрет Б. Мозолевського роботи криворізького художника Сергія Юрченка, марку України «Пектораль» (2013 р.). Привертають увагу велике зображення пекторалі з підсвіткою на стіні, а також манекени в одязі скіфа-воїна та скіфської цариці.

Таким чином, пам’ять про Бориса Мозолевського – видатного українського археолога, поета, Людину, «Золотого Скіфа» – на Криворіжжі зберігається й передається з покоління в покоління.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Азаркин С. А в полночь скифские курганы вздымают в темь седую грудь... Пульс. 2011. 6 июля. С. 10–11.

2. Думанский В. Золотая пектораль. Пульс. 2006. 15 июня. С. 4.

3. Затульний Т. Вишні як духовна естафета. Червоний гірник. 2011. 5 липня. С. 1.

4. Золотая симфония пекторали. Звезда-4. 2010. № 12. С. 39; № 13. С. 39.

5. Край Скіфії душа його стояла. Червоний гірник. 2005. 5 жовтня. С. 6.

6. Маковій О. Борис Мозолевський: «Я прийду до вас гордо і гідно...». Промінь просвіти. 2011. № 14. С. 3.

7. Маковій О. Через 40 років після «золотої» знахідки Бориса Мозолевського. Промінь просвіти. 2011. № 13. С. 4.

8. Начало марта. Київ, 1963. 105 с.

9. Дорогою стріли. Київ, 1991. 159 с.

10. Поезії. Київ, 2007. 584 с.

11. Скіфський степ. Київ, 1983. 200 с.

12. Товста Могила. Київ, 1979. 251 с.

13. Скіфський степ. Київ, 2005. 192 с.

14. Рішення Криворізької міської ради від 22.06.2016 № 634.

15. Скіфська пектораль. Червоний гірник. 2011. 30 червня. С. 8.

16. Співець Скіфського Степу. Нікополь, 2011. 312 с.

17. Стецюк В. Світлої пам’яті Бориса Миколайовича Мозолевського. Металлург. 1993. № 39. С. 7.

18. Стецюк В. Шлях. Кривий Ріг, 2017. С. 80–81.

19. Мелітопольський курган. Київ, 1988. 264 с.

20. Тротнер В. Шляхами археолога Бориса Мозолевського. Під знаком руди і металу. 2009. № 1. С. 10.

21. Тротнер В. Шляхами Мозолевського. Коммунист Кривбасса. 2008. 15 октября. С. 14.

22. Что изображено на скифской пекторали кургана Толстая Могила? На досуге. 2002. № 49. С. 21.

23. Чубенко Є. Край Скіфії душа його стояла. Червоний гірник. 2005. 25 жовтня. С. 6.

Джерело: Кафедра історії Криворізького державного педагогічного університету. Ірина СТЕБЛИНА, заступник директора КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІІ Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 23 квітня 2026 рік)