Скіфи на Криворіжжі: радянська традиція дослідження проблеми

Історія Криворіжжя (регіону, який умовно можна позначити як територію басейну середньої течії річок Інгулець та Саксагань на Дніпропетровщині) є локальною історією, що має багатовіковий пласт для вивчення і може суттєво доповнити історію України та всесвітню історію, особливо скіфського періоду (VIII–III ст. до н. е.). Історіографія вивчення перебування скіфів на Криворіжжі є малодослідженою, проте має дискусійний характер, адже питання локалізації скіфів на Криворіжжі та можливого видобутку ними заліза на цій території і сьогодні є недостатньо дослідженим.

Метою нашого дослідження є історіографічний аналіз праць радянських істориків та археологів, присвячених Криворіжжю як регіону, де проживали скіфи у VIII–III ст. до н. е.

У другій половині ХІХ ст. відомий український геолог С. О. Конткевич (1849–1924), досліджуючи Криворізький залізорудний басейн, висловив думку про те, що залізні руди Криворіжжя були відомі стародавнім грекам. Так, у статті «Геологическое описание окрестностей Кривого Рога Херсонской губернии» він зазначав: «Є підстави припускати, що руди Кривого Рогу були відомі і навіть розроблялися досить давно, ще за часів стародавніх греків, тому що в трагедії Есхіла "Прометей" особливо вихваляється скіфське залізо, яке виходило з промитого магнітного піску. Беручи до уваги, що Кривий Ріг перебував у давній Скіфії, а витік Саксагані та Інгульця утримує магнітний залізняк і, нарешті, що в деяких з тутешніх рудних покладах є сліди значних давніх розробок, немає нічого неймовірного в припущенні, що оспіване Есхілом залізо походило з руд Кривого Рогу» [8, с. 342].

Думку С. О. Конткевича про Криворіжжя як можливий центр металургії скіфів у подальшому підтримали аматори-краєзнавці та міські геологи першої половини ХХ ст.: О. П. Бурачков, Ж. Кордевинер, Е. К. Фукс та інші [2, с. 133–134; 14, с. 68; 9, с. 19; 13, с. 10].

Другу групу історіографічних досліджень, які локалізують Криворіжжя як територію скіфів, складають праці таких радянських учених, як С. С. Бессонова, Б. М. Граков, В. М. Отрешко. Зокрема, відомий радянський скіфолог Б. М. Граков (1899–1970) започаткував наукову традицію розгляду регіону Криворіжжя як території проживання скіфів та можливого центру їхньої металургії.

У переліку можливих металургійних центрів Скіфії — Харківщини, Керченського району — Б. М. Граков включав і Криворізький рудний басейн, зазначаючи при цьому, що саме ці місця могли бути центрами діяльності скіфських майстрів із виробництва металів [4, с. 41].

Проводячи розкопки у 1938–1939 рр. на Кам’янському городищі, з широкого спектра археологічних матеріалів металургійного призначення — шматочків мідної та залізної руди, залізних шлаків, тиглів (посудин для виплавки металів) та інших знахідок — Б. М. Граков визначав деякі шматки залізної руди як такі, що мають криворізьке походження: «Таке визначення було зроблено начальником експедиції з корисних копалин С. Г. Вишняковим, який ознайомився зі зразками і категорично підтвердив їх криворізьке походження» [4, с. 42].

У 1947 році у Кривому Розі Нікопольською археологічною експедицією під керівництвом Б. М. Гракова в районі Дубової та Червоної балок були проведені дводенні археологічні розвідки. Грот Дубової балки, на думку Б. М. Гракова, міг бути невеликим залізним рудником скіфів, проте визначити час його існування і довести цю приналежність виявилося неможливим [5, с. 114].

Така невизначеність не змінила позиції Б. М. Гракова стосовно Криворіжжя як центру постачання заліза. І в наступних своїх працях він відзначав, що криворізька залізна руда була сировиною для Кам’янського городища. У монографії «Каменское городище на Днепре» (1954) Б. М. Граков зазначає, що базою для металургійного виробництва Кам’янського городища слугував Криворізький залізорудний басейн, поклади якого розташовані на відстані всього 60 км на захід [3, с. 115]. Окрім цього, Б. М. Граков говорить про можливість того, що саме Криворіжжя, яке було місцем видобутку залізної руди, стало причиною виникнення Кам’янського городища, стратегічно розташованого неподалік від Герросу (місця поховання скіфських царів) та економічно вигідно розташованого на перетині торговельних шляхів, адже торгівля у часи Античності здійснювалася водними шляхами [3, с. 115].

У своїй монографії «Скифы» (1971) Б. М. Граков зазначає, що у Кам’янському городищі серед місцевих зразків залізної руди, що добувалася у болотах дніпровських плавнів, зустрічаються і зразки криворізької руди [7, с. 47]. В іншій науковій монографії «Ранний железный век (культуры Западной и Юго-Восточной Европы)» (1977) Б. М. Граков висловив припущення щодо видобутку сильно окисленої залізної руди безпосередньо на поверхні землі шляхом її збирання у невеликих ямах. Видобуток заліза відкритим способом, на думку Б. М. Гракова, ймовірно, здійснювався і у Кривому Розі в скіфські часи [6, с. 9].

Підтримав точку зору Б. М. Гракова щодо Криворіжжя як місця постачання залізної руди у Скіфії відомий радянський археолог А. С. Островерхов, який зазначав, що в районі Дніпро-Бузького лиману, де були розташовані три центри металургійного виробництва — Березань, Ягорлицьке поселення та Ольвія, — постачалася сировина з різних районів. Зокрема, Кам’янське городище слугувало таким периферійним центром постачання залізної руди з Криворіжжя, причому сировину вивозили спочатку річковим шляхом через Інгулець, а потім через Дніпро [11, с. 30; 10, с. 117–118].

Думку А. С. Островерхова про можливість Криворіжжя як скіфського центру постачання заліза до району Дніпро-Бузького лиману підтримав радянський археолог В. М. Отрешко, який зазначав, що під час дослідження Ягорлицького поселення «невеликі розвідувальні розкопки та збір підйомного матеріалу показали існування у цьому поселенні кількох виробництв — залізоробного, бронзоливарного, склоробного та свинцеволиварного. Відкрито домниці для отримання заліза, знайдено велику кількість шлаків. Судячи з аналізу шматка руди, залізоробне виробництво використовувало сировину з Криворіжжя» [12, с. 24].

Більше того, він зазначав, що у VI ст. до н. е. Криворіжжя було центром постачання сировини в регіон Північного Причорномор’я: «Для забезпечення сировиною ремісничих виробництв, зосереджених переважно в районі Кінбурнського півострова, конче необхідними були поставки з Криворіжжя, Карпато-Дунайського басейну і Єгипту» [12, с. 26].

Про можливість існування у Кривому Розі металургійного центру зазначала і сучасний скіфолог С. С. Бессонова, яка наголошує на тому, що ковалі з Мотронинського городища отримували сировину з Донбасу і Кривого Рогу. Про це свідчать і археологічні знахідки, зокрема скіфський акінак, датований IV ст. до н. е., який за характером поховання було визначено як такий, що належав рядовому воїну-кочовику [1, с. 20].

Таким чином, можна зробити висновок, що більшість радянських науковців вказували на район Криворіжжя як на можливий центр постачання заліза, а отже, як на гіпотетичний металургійний центр, що існував у часи Античності. Таке постачання залізної руди пов’язують із відомими центрами торгівлі: Кам’янським городищем, Мотронинським городищем та Ольвією.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Бессонова С. С. О культе оружия у скифов. Вооружение скифов и сарматов. Киев, 1984. 160 с.

2. Бурачков О. П. Опыт исследования о куманах и половцах. Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. Т. 10. С. 111–136.

3. Граков Б. Н. Каменское городище на Днепре. Материалы и исследования по археологии СССР. № 36. Москва, 1954. 240 с.

4. Граков Б. Н. Литейное и кузнечное ремесло у скифов. Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института истории материальной культуры. № XXII. Москва – Ленинград, 1948. С. 38–47.

5. Граков Б. М. Інформаційний звіт Нікопольської археологічної експедиції за 1946 рік. Археологічні пам’ятки УРСР. Т. ІІ. Матеріали польових досліджень Інституту археології Академії наук УРСР за 1945–1946 рр. Київ, 1949. С. 112–115.

6. Граков Б. Н. Ранний железный век (культуры Западной и Юго-Восточной Европы). Москва, 1977. 232 с.

7. Граков Б. М. Скифы. Москва, 1971. 201 с.

8. Конткевич С. О. Геологические описания окрестностей Кривого Рога и Херсонской губернии. Горный журнал. Санкт-Петербург, 1880. № 3 (март). С. 340–375.

9. Кордевинер Ж. Железорудное Криворожье на рубеже XIX–XX веков: европейский взгляд. Киев, 2017. 160 с.

10. Островерхов А. К вопросу о сырьевой базе античного ремесленного производства в районе Днепровского и Бугского лиманов (по материалам Ягорлыцкого поселения). Вестник древней истории. 1979. № 3. С. 115–126.

11. Островерхов А. Про чорну металургію на Ягорлицькому поселенні. Археологія. 1978. Т. 28. С. 26–36.

12. Отрешко В. К проблеме экономического районирования Нижнего Побужья в архаическую эпоху. Ольвийские древности: сборник научных трудов памяти В. М. Отрешко (1949–1999). Киев, 2009. 386 с.

13. Фукс Е. Про залізні руди Криворіжжя. Кривий Ріг, 1930. 24 с.

14. Фурманська А. Бронзоливарне ремесло в Ольвії. Археологія. 1963. Т. XV. С. 61–70.

Джерело: Ігор Панафідін, кандидат філософських наук; Криворізький державний педагогічний університет. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... Х - ті (Кривий Ріг, 25 квітня 2024 рік) КДПУ