Веселі Терни у роки другої світової війни (Із інтерв’ю Г. Бенем)

Вивчення німецького «нового порядку» в Україні привертає увагу вчених і дослідників у зв’язку з постійним пошуком нових площин та глибшим розумінням історичних подій. Незважаючи на великий обсяг літератури з цієї теми, багато сторін даного періоду й досі залишаються недостатньо вивченими та потребують детального наукового аналізу в контексті регіональних досліджень. Враховуючи це, особливий інтерес представляє окупаційний режим в окремих місцевостях Кривбасу. Тому розповіді наших земляків про ті важкі часи є надзвичайно актуальними.

У 2023 році фонди Тернівського філіалу міського історико-краєзнавчого музею поповнилися унікальним експонатом – аудіозаписом спогадів Георгія Григоровича Беня, науковця, викладача та фронтовика, який пережив німецьку окупацію у Веселих Тернах. Ці свідчення є цінним джерелом для розуміння життя населення під час воєнного конфлікту, а його особистий досвід дозволяє краще зрозуміти страхи, труднощі та методи опору, що були характерні для звичайних людей у той час. Публікація такої інформації сприяє розкриттю різноманітних аспектів життя під окупацією та уточненню уявлень про Другу світову війну (1939–1945) на Криворіжжі.

Мета статті – доповнити знання про деякі особливості німецького «нового порядку» на теренах Криворіжжя на прикладі селища Веселі Терни.

Хронологічні рамки охоплюють період від червня 1941 по лютий 1944 рр.

Підготовчий етап передбачав опрацювання опублікованих джерел про життя та діяльність вченого Г. Беня: інтернет-ресурсів [4], періодичних видань [1–2], монографій [6] та музейних фондів [3].

Георгій Григорович Бень народився 22 січня 1924 р. у с. Веселі Терни (зараз входить до складу м. Кривий Ріг) у звичайній селянській родині. Батько Григорій Степанович все життя пропрацював на Першотравневому руднику, мати Феодора Полікарпівна вела домашнє господарство. Коли Георгію було 11 років, а молодшому брату Тарасу 6, померла їхня мама. Згодом батько одружився вдруге із Марією Іванівною Здробко, яка замінила дітям рідну матір [6, с. 158].

У 1941 році юнак закінчив Веселотернівську школу №1. Служив у армії з грудня 1943 р. Учасник бойових дій, в складі 213 і 147 стрілецьких полків на 2-му Українському фронті брав участь у визволенні населених пунктів Полтавської області. Нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня, «За мужність» III ступеня, численними медалями. Підполковник запасу [4].

Загальний трудовий стаж ветерана – 61 рік, у тому числі й 7 років – головний агроном Кримського облуправління сільського господарства, 14 років викладав у загальноосвітній школі, 40 років – на кафедрі ботаніки Криворізького державного педінституту. У науковому доробку вченого – більше 70-ти праць з проблем розвитку виноградарства в Україні. Має почесне звання «Відмінник народної освіти» [5, с. 244–245].

На основі викладених вище фактів з біографії науковця розроблено комплекс запитань стосовно перебігу окупаційного режиму в Веселих Тернах. Інтерв’ю з ветераном, записане на диктофон у смартфоні 9 жовтня 2023 р. в його квартирі у Металургійному районі м. Кривий Ріг. Загальна тривалість складає 55 хвилин 8 секунд, без перерв.

Пропонуємо частину бесіди [3] зі збереженням особливостей мовлення опитуваного. Публікується вперше зі згоди Георгія Беня.

Як мешканці Веселих Тернів та Ваша сім’я відреагували на звістку про напад Німеччини на Радянський Союз?

Це був недільний теплий день 22 червня 1941 року. Мене послали за чимось у магазин. Я прийшов у центр села в магазин, де став у чергу. Там був репродуктор, йшла радіопередача. Раптом вона змінилася і почав виступати Молотов. Він говорив недовго. Сказав, що німецька армія напала на Радянський Союз і так далі. Потім він ще продовжив говорити й закінчив словами: «Наше дело правое, победа будет за нами».

Я продовжував стояти у черзі. Не знаю, що відчували інші люди, але я ще раніше знав, що війна вже починається, світова війна. Уже був досить тривожний час. Але почувши оцей виступ, я пам’ятаю, що в мене по тілу пройшов якийсь такий чи то холод, чи то тремтіння.

І якось ніби підсвідомо я зрозумів оцю подію. Потім я пішов додому. Вдома був батько, мама ж ця нерідна і тітка Мотря, старша батькова сестра. Я прийшов і говорю: «Розпочалась війна». Усі вони не одразу змогли усвідомити це до кінця, але таки збагнули. Як розвивалися події далі, я вже в деталях не пам’ятаю.

Чи проходили мітинги у Веселих Тернах?

Не було. Більшість мешканців села складали дорослі чоловіки, які працювали на рудниках Першотравневому (раніше відомому як рудник Харіна) та Шварца (рудник імені Леніна). Оскільки основна частина робітників була залучена саме там, то там і відбувалися мітинги та розпочалася мобілізація.

Багато речей я знаю з розповідей батька, який був машиністом шахтної підіймальної машини. Було гасло: «Все для фронта, все для победы». Люди працювали на шахті №2, або, як її ще називали, шахті «Д». Там видобували уран. Почали видобувати все більше руди, а війна тривала. Вагонів для відвантаження ставало все менше. Вирішили добуту сировину сипати в насип. Між іншим, коли німці окупували Кривбас, то всі копри шахт були підірвані. Тому вони не добували руду безпосередньо з шахт, але скористалися вже добутою. Під час видобутку менш якісну сировину відкладали окремо. Нацисти не тільки цінну руду забрали, але й відвозили оцю малоцінну, яку потім збагачували в Німеччині.

Війна розгорталася, йшла мобілізація. Одного разу сказали, що завтра всім робітникам рудника треба прийти в контору, адже вони вже були розраховані. Всіх звільнили через війну, тому працівники мали отримати гроші. Люди в це повірили, включаючи й батька. Прийшовши на другий день ранком до контори, виявилося, що вона закрита, і нікого там не було. Усі вже вирушили в евакуацію або куди-небудь ще. Жодних розрахунків не проводилося. Ось так закінчив своє існування рудник Першотравневий.

Як німці вступили до Веселих Тернів 14 серпня 1941 року?

Це була друга половина дня, можливо, годині о третій, радіо передало, що німецькі війська тиснуть нашу армію і знаходяться на білоцерківському напрямку. А Біла Церква від нас була десь кілометрів за 400. Обман. Вони уже були тут.

Один німець на мотоциклі, на великій швидкості, промчав центром вулиці по ґрунтовій дорозі. Проскочив Тернами в сторону Ворівки (частина Веселих Тернів – прим. авт.). Це був розвідник. Я сам бачив, як він оглядався. Всі подумали тоді: «Німці». Він поїхав зі сторони центру вниз, там село закінчилося, там балка. Через деякий час він повернувся назад. А в центрі вже стояли війська.

Спочатку вони забрали всіх євреїв, а їх було багато в Тернах ще навіть в дореволюційний час. Була єврейка Бума, з якою я навчався в одній школі. Ще до того як їх забрали німці, вона навіть приходила до нас додому. Вони вже відчували смертельний страх. Ми не могли нічим їм допомогти. Потім їх зібрали й стратили. Де й коли, я точно не знаю. Кажуть, що там в кар’єрі їх і розстріляли.

Чи були втрати з боку нацистів у період окупації?

Так. Це трапилося, коли німці зайняли Терни. В районі мосту паралельно з річкою стояла хата Головків. І на її подвір’ї розташувався якийсь німецький взвод, там техніка їхня була. Наша авіація скинула бомби на Терни й попала по цих німцях. Двоє з них були вбиті. Поховали їх в тому місці, де тоді був парк такий невеличкий, на повороті. Пам’ятаю, як німці поставили дерев’яні хрести тим загиблим та випалили їхні прізвища.

Чим займались люди в Тернах під час німецького «нового порядку»?

Хто чим. Виробництва нема, заробітку нема. В основному товарне виробництво: городи, колгоспи тощо. Люди жили тим життям, весілля були у Тернах не рідкісне явище, виходили заміж і женилися під час окупації. Просто так німці нікого не чіпали. Згодом, коли в них ускладнювалася ситуація, вони почали в окремих людей забирати тварин на м’ясо. У нас була корова і бичок, якого німці забрали. Вони прийшли зі зброєю, і ніхто не міг сказати й слова, бо його розстріляли б одразу. Пізніше, коли наступила холодна погода, німці також забирали одяг, наприклад, кожухи. Вони не були готові за формою, а стало вже холодно. Так тривала ця окупація.

Чи доводилося Вам бачити військовополонених у селі?

Так. Я був, у нас це називалося «сходити в Терни», де музей зараз, то там була дорога і такий кювет. І побачив, як німці гонять сотні наших військовополонених. Сотні! Вигляд катастрофічний у цих людей. І з боків німці, охорона озброєна, і собаки. А народ вийшов, хто що міг дати, а німці відганяли!

Якась жінка щось пропонувала, й один з полонених вискочив зі строю, німець вистрелив йому в шию, і той зразу впав. Жінка закричала з переляку. Колона продовжувала йти, а цей застрелений тут і лежав. Німці йшли з Ворівки на гору і повернули потім через міст, вони ночували в конюшнях радгоспу, а далі невідомо куди.

Як відбулося звільнення Веселих Тернів?

Це було 23 жовтня. День був сонячний і теплий в жовтні. Тиша навкруги. Ніхто не стріляв. Німці уже відступали верхньою вулицею, з усією своєю технікою, на конях. Потім і це затихло. І я пам’ятаю, як по центру вулиці, з боку Ворівки, ішов німець і тримав гвинтівку й автомат напереваги, йшов по селу сам. Оце він, мабуть, був останній. І коли він пройшов, то через деякий час прогримів вибух – це підірвали міст. Не зруйнували повністю, там прорвало його в кінці. Оце все було в той день.

Потім зайшли наші війська і танки аж на Поштову вулицю, в центр міста. Важкі бої точилися там. Німецька розвідка доповіла командуванню, що наша армія вже неспроможна вести бої. Наше командування також це знало. Тому був даний наказ відступити. Відступили танки звідти, і фронт стабілізувався на лінії Веселі Терни – рудник Леніна і далі. Веселі Терни виявилися звільненими, а Кривий Ріг залишався в німців.

Що відбувалося у Веселих Тернах після вступу туди радянських військ?

Фронт стабілізувався за півтора-два кілометри від Веселих Тернів на вигідній для німців височині – Могила-Баба, та проіснував чотири місяці (з жовтня 43-го по лютий 44-го). Терни опинилися у прифронтовій прострілюваній зоні. І на мітингу командування запропонувало виселити всіх, але населення категорично відмовилося. Протягом чотирьох місяців люди жили в Тернах і піддавалися постійним обстрілам із гармат і мінометів.

Довжина Тернів 10 кілометрів, починаючи від радгоспу і закінчуючи Ворівкою. Багато людей страждали, жили в злиднях, багато хто отримав поранення, були вбиті. Але населення все одно допомагало армії, всім, чим могли. Зима була тепла, дощі, скрізь – непролазна багнюка. То люди на мотузках чи ременях через плече підносили снаряди навіть.

Місцеві бої на фронті йшли цілодобово. Убивали наших без кінця, надходила маса поранених. Поряд з нашим був будинок, де була операційна. А в нашому будинку було командування. У велику частину хати привезли звідкись соломи й було наказано постійно топити грубу і плитку, щоб було жарко. Це називалося «шокова палата» – після операцій хворих приносили сюди та клали на солому. Багато з них вмирало. У нашому дворі потім була офіцерська столова і кухня для офіцерів. Брат допомагав кухарю Анатолію на польовій кухні, за що одержував порцію солдатської їжі.

Вас мобілізували одразу по звільненні села?

Ні. Минуло два місяці. До цього я ходив на роботу на рудник. Ми ремонтували залізничні колії на Первомайці. Вже потім прийшла повістка, і мене забрали в армію. Коли звільняли місто, мене вже не було. Батько розповідав, що день наступу військові тримали в таємниці, проте всі вже знали про нього. О четвертій годині ранку, коли ще було зовсім темно, ударила артилерія. Маса знарядь була наставлена у Тернах і за ними, скрізь. Батько казав, що неможливо було нічого ані сказати, ані почути. З ночі зробився день від залпів. Артилерія била близько години, а тоді, як по команді, припинила атаку. Тоді наступила гробова тиша. І батько сам чув, він мені розказував, як піднялася піхота і з криком «Ура!» вони пішли в наступ. І оце так вже звільнили Кривбас [3].

Таким чином, фіксація за допомогою інтерв’ювання спогадів очевидців воєнного лихоліття, в тому числі й на прикладі мешканців Веселих Тернів, стане ще одним кроком на шляху до відтворення правдивого зображення різних сторін та етапів Другої світової війни без «білих плям» і прогалин. Зібрані матеріали можуть бути використані в контексті подальших регіональних досліджень історії Криворіжжя.

ДЖЕРЕЛА та ЛІТЕРАТУРА:

1. Бухтіяров В. На довгій ниві життя. Червоний гірник (ЧГ). №3 (21430). 21 січня 2014 року. С. 8.

2. Бухтіяров В. Сини поклоняються батькам. ЧГ. №87 (21512). 18 листопада 2014 року. С. 5.

3. Інтерв’ю Георгія Григоровича Беня, записане 9 жовтня 2023 року. Тернівський філіал КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. б/н.

4. Топа А., Євенко О. Веселі Терни на освітянській ниві. Школа. Вчитель. Учень. Спогади, документи, фотографії, присвячення. Видання друге. Кривий Ріг, 2017. 428 с.

5. Учитель і час... Згадуючи Тараса Григоровича Беня / Упоряд. А.Б. Педько. Дніпропетровськ, 2015. 324 с.

Джерело: Олеся Тарабара, науковий співробітник; КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР (Тернівський філіал). КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... Х-ті Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 25 квітня 2024 рік)