Соціально-побутові аспекти відбудови Кривбасу крізь призму періодики

На початку травня 1944 року на Криворіжжя прибув агітаційний потяг «Комсомольської правди», до складу якого входили: редакція газети, бібліотека, кіно та радіовузол. Згадане періодичне видання можна було отримати щодня з 7 до 10 год. ранку, зведення Радінформбюро – з 12 до 14 год. дня. Місцем розташування агітаційного поїзду було обрано промисловий майданчик рудника ім. Артема. Містяни мали змогу зателефонувати до редакції за номером тресту «Кривбасруда» [17, с. 2].

Сторінки газети «Комсомольська правда на Криворіжжі» виступали потужним пропагандистським рупором, де публікувались пісні й вірші патріотичного та ідеологічного штибу, фейлетони, численні плакати і карикатури з закликами та прокламаціями, листи остарбайтерів, умови та результати соціалістичних змагань, перелік осіб, що отримували премії. Друкувались статті, що висвітлювали сторінки з історії радянського Спротиву на Криворіжжі та перебіг боїв на західному фронті, уривки з літературних творів, присвячених подіям Другої світової війни. Редакційна колегія звертала увагу читачів на нові книги більшовицьких партійних функціонерів, друкувала їх портрети. Разом з тим, згадане видання з урахуванням критичного, неупередженого підходу є цінним джерелом для вивчення повоєнної відбудови краю, особливо перших місяців після визволення міста. Виїзна редакція перебувала на теренах Кривбасу до кінця червня 1944 року. За цей час вийшло друком 60 випусків. Публікації, розміщені на шпальтах газети, проливають світло на первинні етапи відбудови гірничої галузі, транспортної інфраструктури й культурно-освітнього сектору.

Тема соціально-побутового відродження краю представлена крізь призму статистики в праці місцевих краєзнавців О. Мельника та І. Стеблини, присвяченій діяльності міськради, в якій акумульована інформація щодо динаміки кількісних змін працюючих закладів у сфері культури та освіти й охарактеризовано загальний стан справ у напрямку вирішення житлової проблеми у Кривому Розі [13]. У загальних рисах вона знайшла відображення у ювілейному виданні до 200-річчя міста [2]. Хроніку міського життя від визволення до перемоги знаходимо у виданні вже згаданого О. Мельника [12]. Запропонована проблема вийшла і на локальний рівень. Зокрема, у праці Т. Воронової розглядається стан повоєнної відбудови в межах Центрально-Міського району [4]. Подібні напрацювання є й по Тернівському району у колективній монографії О. Мельника та І. Стеблини [14]. Г. Чурко у своїй розвідці приділила значну увагу забезпеченню побутових потреб мешканців міста в післявоєнний час та наводить декілька прикладів з життя криворіжців, спираючись на дописи з місцевої газети «Червоний гірник» [22]. Враховуючи потужний інформаційний потенціал періодичної преси для краєзнавчих студій, пропонуємо залучити невідомі широкому загалу матеріали виїзної редакції «Комсомольської правди на Криворіжжі» для деталізації початкового й найважчого етапу відновлення соціальної інфраструктури міста в травні-червні 1944 року, коли заходи з відбудови проходили паралельно з продовженням бойових дій.

Мета публікації ― на основі аналізу матеріалів періодичного видання «Комсомольська правда на Криворіжжі» дослідити процес відбудови Кривбасу в соціально-побутовому розрізі в перші місяці постокупаційного періоду в роки Другої світової війни.

Відповідно до мети сформульовано наступні завдання:

‒ висвітлити аспекти соціально-побутової відбудови Кривбасу в післявоєнний час;

‒ з’ясувати перешкоди на шляху вирішення побутових проблем.

У двадцятих числах травня 1944 року на сторінках досліджуваного видання з’явилось повідомлення про відновлення роботи після тридцятимісячної перерви дитячого садочка рудника ім. Артема. Вихованці закладу були забезпечені харчуванням та дбайливим доглядом. Відкриття закладів такого типу надавало можливість жінкам долучатись до відбудовчих процесів, не турбуючись про дитину [5, с. 2].

На початку червня на руднику ім. Дзержинського відкрився ще один дитячий садочок. Все необхідне обладнання для прийому малечі було зібране працівниками закладу [1, с. 2]. А в середині червня для дітей робітниць рудника «Більшовик» запрацювали ясла на 50 місць [19, с. 2].

Дописувачі не оминули й гострої проблеми організації допомоги сиротам та нужденним, найперше, дітям, розповідаючи про дієві механізми збору та надання цієї підтримки. Зокрема, протягом весни 1944 року молодь Дзержинського (нині ― Металургійного) району за короткі строки зібрала понад 400 тарілок, 268 ложок, понад 260 стаканів та виделок. Окрім того, дитячі сорочки, шкарпетки та взуття. Весь згаданий перелік було передано до будинку для дітей-сиріт [11, с. 2]. Наприкінці травня у клубі залізничників станції Долгінцево відбувся платний вечір самодіяльності, програма якого включала танці, пісні й читання віршів учнями середніх шкіл № 26, № 27 та № 28. Всі зібрані кошти ― близько 5 тисяч карбованців ― були перераховані у фонд допомоги дітям-сиротам [7, с. 1].

На початку червня 1944 року житлово-комунальним відділом рудника ім. Карла Лібкнехта було створено фонд допомоги родинам бійців та гірників, що повернулись з евакуації. Сім’ї Малолєтка, Козаченка, Каплун за рахунок фонду отримали по 10 кілограмів ячменю, по 25 кілограмів картоплі, квасолю, горох та інше насіння [8, с. 2].

Для допомоги дітям фронтовиків у криворізькому відділенні Держбанку було відкрито спеціальний рахунок для переказу грошових надходжень за номером 160071. На всіх рудниках, підприємствах та установах міста проходив збір коштів для дітей військових. Молоді робітники перераховували свої заробітні плати, отримані на недільниках [15, с. 2]. Лише з Центрально-Міського району станом на 22 червня 1944 року надійшло 22 780 карбованців [21, с. 2]. Робітники транспортного цеху та підсобного господарства рудника ім. Фрунзе віддали свій одноденний заробіток до фонду допомоги дітям.

Молодіжний колектив художньої самодіяльності рудника ім. Кагановича провів платний спектакль, отримані кошти з якого також потрапили до означеного фонду [9, с. 2].

Паралельно з соціальним забезпеченням найбільш незахищених верств населення вирішувались питання з налагодження безперебійного продовольчого постачання робітників, адже від їх фізичного здоров’я залежали темпи відновлення, що також знайшло своє відображення на сторінках «Комсомольської правди на Криворіжжі». На шахті ім. Першого Травня працювала робітнича їдальня з пропускною спроможністю понад 100 осіб на день [20, с. 2].

На руднику ім. Карла Лібкнехта відновлено пекарню, перетворену окупаційними військами у стайню. Окрім покриття власних потреб, хліб також надходив до гірників рудника «Більшовик» [16, с. 2].

Ще одним важливим аспектом відбудови краю слід назвати створення нормальних побутових умов для проживання тих робітників, які приїхали з інших регіонів: Софіївського та Широківського районів Дніпропетровської області, Миколаївської, Кіровоградської та Одеської областей. У травні-червні 1944 року для відродження промислових потужностей рудника ім. Артема Кривбас прийняв близько 2000 працівників будівельного тресту з Воронежу. Для розміщення такого контингенту потрібні житлова площа, їдальня, лазня та пральня. Проте в реальності кімнат виявилось вдвічі менше, ніж заплановано, в наявності навіть не було скла для вікон та дверей, приїжджим не видавались постіль та ковдри. У столовій ще тривали ремонтні роботи, приміщення стояли в риштуваннях і не могли приймати будівельників [10, с. 2]. Спати доводилось просто на підлозі, не вистачало елементарного ― табуреток та відер, воду доводилось носити маленькими казанками [18, с. 2].

В той самий хронологічний відтинок часу на рудоуправління ім. Дзержинського прибули 1500 робітників з спецбудтресту № 2. Ситуацію з житлом було вирішено за рахунок розквартирування прибулих по приватним господарствам. Невирішеною залишалась проблема з дворазовим харчуванням: вдалось організувати лише обіди. Перебої з постачанням матеріалів негативно впливали на ремонт рудничної їдальні. Ще гірше йшли справи з облаштуванням лазні. Будівельники були змушені після зміни ходити до лазні металургійного заводу, адже на рудничній не було проведено ревізію котла, система водопостачання потребувала заміни. Для виконання цих робіт у розпорядженні було лише 6 осіб з мінімальним набором інструментів: двома молотками, парою ключів та одним зубилом [6, с. 2]. Тим не менш, за перші чотири місяці відбудови на рудничному селищі було відремонтовано 80 квартир гірників, лазня, дитячі ясла та садочок, два двоповерхових гуртожитки [3, с. 2].

Таким чином, не дивлячись на величезні збитки завдані місту в ході бойових дій та тривалого окупаційного періоду, повернення до мирного способу життя проходило досить стрімко. Цей процес детально відображений на сторінках газети «Комсомольська правда на Криворіжжі»... Головним завданням стало відновлення матеріальної бази, яка за роки окупації значно погіршилась. Для вирішення поставлених завдань було залучено все працездатне населення Кривого Рогу й робітники з суміжних регіонів. Усі небайдужі долучились до відбудови міста та допомоги малозахищеним верствам населення: починаючи з відправки коштів у фонди допомоги, закінчуючи збиранням предметів широкого вжитку.

Тривалий час залишалися актуальними проблеми відновлення житлового фонду та налагодження системи харчування й побутових зручностей. Завдяки скоординованій роботі міської влади, промислових підприємств в тісному партнерстві з населенням міста, відбудовчий процес на Криворіжжі в соціально-побутовому розрізі, не дивлячись на усі труднощі післявоєнного часу, продовжувався та набирав усе більших розмахів.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Анистрат К. Детям Дзержинки. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 37 (10 июня). С. 2.

2. Варгатюк П., Нивалов Н., Осадчук Г. Кривому Рогу 200 лет. Днепропетровск: Проминь, 1975. 202 с.

3. Возрождается рудничный посёлок. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 35 (8 июня). С. 2.

4. Воронова Т. Місто – Центр – Район: книга нарисів до 60-річчя Центрально-Міського району Кривого Рогу. Кривий Ріг, 1996. С. 56–66.

5. Гапоненко Д. Детям горняков. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 12 (23 мая). С. 2.

6. Глазов К., Быкова А. У нас всё в порядке. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 14 (24 мая). С. 2.

7. Гожур П. В фонд помощи детям. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 11 (21 мая). С. 1.

8. Иванченко Г. Семьям фронтовиков. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 35 (8 июня). С. 2.

9. Курбатский Д. Первый вклад. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 51 (22 июня). С. 2.

10. Кучеренко В., Чирва В., Дидюк Е., Тимофеев Д. Негостеприимные люди. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 14 (24 мая). С. 2.

11. Мельник М. Для детей фронтовиков. Комсомольская правда в Криворожье. 1944. № 7 (18 мая). С. 2.

12. Мельник О. Криворіжжя: від визволення до Перемоги. Хроніка подій з 22 лютого 1944 до 9 травня 1945 р. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2005. 68 с.

13. Мельник О., Стеблина І. Сто років Криворізької міськради. Кривий Ріг: Видавець ФОП Чернявський Д., 2020. 176 с.

Джерело: Дробот А. О., заступник директора з наукової роботи; КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР, старший викладач кафедри історії КДПУ. Кошматий В., бакалавріант спеціальності «Історія»; Криворізький державний педагогічний університет. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... VIII - мі Історико-краєзнавчі читання ТОМ 2 (Кривий Ріг, 14 квітня 2022 рік)