Криворіжжя під більшовицькою навалою: частина друга

Криворіжжя під більшовицькою навалою: частина друга

На боротьбу з повстанством було спрямовано всю потугу репресивної та воєнної машини російського більшовизму. Намагання більшовиків упокорити повстале селянство також руками самих же селян.

Продовження. Початок дивіться тут

 

Більшовицька військово-репресивна машина і повстале селянство

На боротьбу з повстанством було спрямовано всю потугу репресивної та воєнної машини російського більшовизму. Як зазначає один із дослідників подій на Катеринославщині в період встановлення радянської влади Дмитро Архірейський, після свого повернення в Україну у грудні 1919 – січні 1920 років більшовики серйозно поставилися до попередніх прорахунків, зокрема в боротьбі з селянським повстанством. Однак вирішення проблеми встановлення своєї влади в українському селі вони бачили, за словами історика, «в посиленні репресій, а не у зміні власних поглядів на перебудову суспільства й держави».

На підтвердження своїх слів дослідник звертає увагу на такий факт, як наказ військового наркома РСФРР Льва Троцького від 11 грудня 1919 року про заходи з ліквідації «партизанщини» в РСЧА. Згідно з ним на військові частини фронтів, зокрема на підрозділи задіяного в Україні Південного фронту (директивою Головкому РСЧА з 10 січня 1920 року перейменований в Південно-Західний фронт), покладалися обов’язки боротьби з «сільським бандитизмом». При цьому дозволялося застосовувати будь-які репресивні заходи, у тому числі й так звану «кругову поруку» (відповідальність) населення, заручництво, розстріли.

Вказана директива Л. Троцького стала основою для відповідних наказів командування Південного фронту (О. Єгорова та Й. Сталіна) від 21 та 26 грудня 1919 року. Згідно з ними при особливих відділах фронту й армій утворювалися спеціальні загони, яким доручалася боротьба з «ворожими загонами і бандами, які організовано діяли в тилу Червоної армії». Також утворювалися й так звані тили армій і дивізій, основним завданням яких мала стати саме ліквідація антирадянських повстанських формувань. Начальники тилів підпорядковувалися штабам армій, тобто військовому командуванню. В їхньому розпорядженні перебували регулярні частини, підрозділи особливих відділів, спецзагони «боротьби з бандитизмом».

Війська, підпорядковані начальникам тилів, займалися вилученням у селян хліба, худоби, зброї, грошових коштів (контрибуцій), арештами, узяттям заручників, проведенням масштабних каральних акцій включно зі знищенням окремих «бандитських» сіл. 28 лютого 1920 року наказом командування Південно-Західного фронту було створено єдиний тил фронту та управління його начальника, що мало безпосередньо відповідати за придушення антирадянського опору.

На початку січня 1920 року у Москві було розроблено проєкт директиви про військову політику більшовиків в Україні, який став основою відповідної постанови уряду УСРР від 22 січня. У ній зокрема йшлося про обов’язкову ліквідацію місцевого повстанства, роззброєння населення й застосування проти нього каральних заходів.

 

Привіт з більшовицької РСФСР – пропагандистський плакат «Товаріщам украінцям»

 

У березні вийшов спеціальний наказ Південно-Західного фронту з детально розробленим планом придушення повстанського руху, у якому визначалися основні його вогнища в Україні, ставилися завдання щодо його ліквідації, передбачалися відповідні методи та дії.

Більшовицькою владою оголошувався похід на «куркуля» та «отаманщину», чим було остаточно визначено «лінію класового фронту» на селі. Законодавчим підґрунтям цього «походу» стала ухвалена 20 квітня 1920 року Раднаркомом УСРР секретна «Коротка інструкція по боротьбі з бандитизмом і куркульськими повстанцями». Документ зосереджував увагу надзвичайних органів на посиленні репресивних заходів щодо селянства і повстанського руху зокрема. У разі прояву відкритої непокори більшовицькому режиму з боку населення, відмови видавати повстанців, зброю тощо передбачалося знищення сіл, арешти й ув’язнення всього дорослого чоловічого населення «бандитських» районів, майнові та продовольчі конфіскації, розстріли. Та чи не найжорстокішим методом придушення повстанського руху, який прямо рекомендувала «Коротка інструкція», було повне або часткове знищення сільських населених пунктів шляхом артобстрілів у якості покарання їхніх мешканців за підтримку повстанців.

Проведення цих «запобіжно-каральних» заходів покладалося на ревкоми, виконкоми рад, губвійськкомати, надзвичайні комісії, регулярні підрозділи РСЧА.

Панцирник, який у 1920-1921 роках брав участь в операціях проти повстанців Криворіжжя. У центрі з біноклем командир М.В. Задорожній.

З фондів КІКМ. Подається за виданням Олександра Мельника «Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919-1923)»

 

Такі репресивні заходи відчули на собі й мешканці сіл Криворіжжя. У різних районах Криворізького повіту творилося беззаконня загонами 14-ї та 12-ї армій по боротьбі з повстанством. Здійснюючи незаконні облави, карні підрозділи й місцева міліція вдавалися до побиття і насильства над селянами, у них вимагали продовольство, забирали одяг і гроші.

Свавілля більшовицького режиму, звісно, призводило до ще більш жорсткого спротиву з боку селянства. Особливо гаряче було на території повіту в липні. Першого липня в Ганнівській і Петрівській волостях відбулось повстання проти «надзвичайок і комун», яке 3 липня було придушене військами та міліцією. 5 липня 1920 р. в Ордовасилівській волості карними органами було заарештовано 7-х селян, підозрюваних у причетності до повстанства, одного з яких звинуватили у шпіонажі. В Миколокозельському районі (суч. Широківський) затримали 40 повстанців, у яких відібрали 24 підводи та 1 кулемет. У Софіївській волості відбувся антирадянський виступ мобілізованих до лав Червоної армії з яскраво вираженим антисемітським характером. Організаторами виявилися голови Лозуватської та Христофорівської сільських рад.

Стурбовані зростанням розмаху повстанського руху органи повітової влади провели розслідування його причин. Зокрема в звіті Криворізького управління за 10 липня зазначалося, що основним організаційним ядром «банд» і повстань була агентура різних політичних груп і «куркулі», а особовий склад формувався в основному з дезертирів і незаможних селян. Останнє твердження взагалі зводить нанівець сумнівний зміст відомого більшовицького пропагандистського кліше, що бідняки і незаможні середняки нібито беззастережно підтримували радянську владу.

Відтак невдоволене більшовицькою політикою селянство продовжувало боротися, чим далі вдаючись до більш організованого збройного опору в складі численних повстанських загонів з яскраво вираженою політичною, або, як зазначалося в численних чекістських зведеннях, «петлюровской окраской». Так, у ніч на 21 липня повстанський загін в кількості 60 чоловік на чолі з Івановим (Тишаніним), Клепачем та Чирвою захопили Ганнівку, роззброїли місцеву міліцію, при цьому одного міліціонера було вбито. На мітингу, організованому повстанцями, жителів села агітували боротися за відродження УНР.

У відповідь на такі дії повстанців повітова та губернська влада продовжували розгортати репресії проти селянства. Посилюючи репресії на селі, чекісти стали брати заручників з числа «куркулів» та осіб, що підозрювались у співчутті повстанцям. У разі встановлення причетності мешканців цих сіл до повстанських загонів заручників мали розстрілювати. В усіх селах було введено кругову поруку (колективну відповідальність). Населення зобов’язали повідомляти про всіх підозрілих осіб. Продовження опору політиці радянської влади тягнуло за собою застосування нею проти населення репресивних заходів і санкцій у вигляді контрибуції, конфіскації, виселення.

Як зазначається в одній з інструкцій по боротьбі з «бандитизмом», по відношенню до волостей і сіл, які були осередками «бандитизму» або надавали йому активне сприяння та підтримку, крім репресій військово-адміністративного характеру застосовувалось і стягнення контрибуції у вигляді сільгосппродуктів і худоби поза нормою визначених внесків продподатку. Такі контрибуції накладалися згідно з постановами губернських і повітових Постійних Нарад по боротьбі з бандитизмом, а також ревтрійок при винищувальних загонах. Вилучене у якості контрибуції продовольство спрямовувалось до військових частин, які вели боротьбу з «бандитизмом», а лишки надходили в місцеві продоргани.

 

Упокорення українського села руками самих же селян

Здійснюючи військово-репресивний тиск на селянство, більшовицька влада намагалася вести наступ і за іншими напрямками. Одним з таких напрямків, який навесні 1920 року визначився серед більшовицького керівництва, стало «завоювання» українського села шляхом його штучного розшарування і розколу. Саме на це були спрямовані зокрема закони про комітети незаможних селян (КНС), ухвалені 5 лютого та 9 травня 1920 року. Згідно з ними так звані комнезами, які створювалися під безпосередньою опікою держави, наділялися достатньо широкими адміністративними та поліцейськими функціями, що фактично дозволяли їм іноді навіть підміняти собою сільради, стаючи ще однією владою на селі. Комнезами мали активно включатися в  боротьбу з повстанством. Тобто селянський рух опору більшовики намагалися побороти руками самих же селян.

26 лютого 1920 року вийшов новий декрет про хлібну розкладку. Її обсяг, порівняно з попереднім роком, збільшився на 20 млн пудів зерна і досяг 160 млн пудів. У травні цього ж року затвердили й розкладку на велику рогату худобу, овець, свиней, яйця, картоплю тощо. Однак навіть за таких складних обставин учасники ІІ повітового з'їзду Рад Криворіжжя, який відбувся в травні, вказали на необхідність посилення продрозкладки. І селяни, які брали участь у з'їзді, також голосували за «підтримання всіма засобами збору продподатку».

Члени КНС під час виконання продрозкладки

 

Одним з таких найбільш дієвих засобів і мали стати комнезами, щойно створені саме з метою залучення додаткових сил для реквізиції продовольства у селян. З'їзд також запропонував усім партійним і радянським органам «виділити у великій кількості кращих робітників», яких мали направити в села «для допомоги продовольчим загонам». Основну частину робітників повинні були направити шахти. Але й за допомогою такої армії реквізиторів до кінця 1920 року вдалося вилучити у селян менше половини запланованого – 71,5 млн пудів хліба. При цьому, як зазначав у своєму звіті очільник Катеринославської ГубЧК Олександр Трепалов, «при проведении разверстки почти всюду приходилось применять вооруженную силу».

 

Продзагін прямує до чергового села для вилучення продрозкладки

Сучасна реконструкція, показана під час вшанування героїв Холодного Яру. 2012 р.

І все ж усупереч задіяним більшовицькою владою масштабним заходам з упокорення українського села, воно продовжувало боротися. На захист селянства ставали його кращі представники, які не бачили іншого шляху протидії більшовицькій сваволі, ніж збройна боротьба. Як писав у своєму звіті очільник Катеринославського ГубЧК Олександр Трєпалов, в травні – серпні 1920 року повстанство ширилось і росло, набуваючи епідемічного характеру. За його словами, у вирі цієї боротьби випливали все нові й нові отамани, які користувалися тією чи іншою мірою популярністю серед населення, від чого й залежала якість і чисельність повстанських загонів.

Боротьба з червоною чумою, яка забрала мільйони життів українців, була довгою й виснажливою. Власне, триває вона й до тепер. 

Гражданская война на Украине: 1918–1920: Сб. док. и мат.: В 3 т., 4 кн. – К., 1967. – Т. 2. – С. 675–677.

Історія українського селянства. Т. ІІ. – К., 2006. – 653 с.

Отчет Екатеринославской губернской чрезвычайной комиссии – с 1-го января 1920 г. по 1-е ноября 1921 г. – Екатеринослав: Типоргафия ГубЧК, 1921. – С.32, 116, 130.

Мельник О.О. Антибільшовицький  рух  опору  на  Криворіжжі (1919–1923). – Кривий Ріг: Видавець Роман Козлов, 2018. – 296 с.

Архірейський Дмитро. Інститут військових нарад як інструмент каральної політики радянської влади на Катеринославщині на початку 1920-х рр. // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. Науковий і документальний журнал. – № 2 (43) 2014 р.

Верстюк В.Ф. Внутренний фронт: стратегия и тактика борьбы // Украина в 1917–1921 гг.: Некоторые проблемы истории: Сб. науч.  тр.  – К., 1990. – С. 130, 131, 161.

Ганжа О. «При применении расстрелов бить на психику неторопливым приготовлением к жеребьёвке» //  Віче.  –  1994.  – № 1. – С. 122–123.

// Борьба. – 1920. – 6 марта.

ЦДАВО України. – Ф. 3204. – Оп. 1. – Спр. 8 – 41.

ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Од. зб. 228, 238.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Микола Світальский з родиною

Микола Світальський (зверху по центру)

Миколо-Козельськ

Микола Світальський з сім'єю

Геолог і фотограф Едуард Фукс

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Як пов'язані Фукс і Світальский

Вулиці, названі на честь двох геологів, - Миколи Світальського і Едуарда Фукса, - знаходяться у Покровському районі Кривого Рогу. Але це не єдине, що поєднує науковців.

Юрко Степовий про брата - отамана Степового-Блакитного

Про героїчну постать отамана Степового-Блакитного широка українська громадськість, передусім української діаспори, дізналася у повоєнні роки з документально-біографічних повістей його молодшого брата Федора Пестушка.

Історія Гданцівського парку

У 1936 році в Кривому Розі з’явився парк, який назвали Комсомольським. Криворізька молодь створила його на правому березі річки Інгулець, а на лівому березі вже з 1927 року розташувався парк імені Федора Мершавцева (до декомунізації — імені газети "Правда").