З криворізької еліти: життя та діяльність геолога М. М. Акименка

У 50-70-ті роки минулого століття були відомими прізвища А. А. Пітаде, І. І. Савицького, А. П. Жмайла, О. П. Подлєпи, Д. П. Товстановського і багато інших – всіх тих, чиїми стараннями Криворіжжя перетворилося в один з могутіх промислових центрів нашої країни, що було відзначено на державному рівні почесним званням Героя Соціалістичної Праці. Одним із тієї плеяди криворізьких метрів геологічної та гірничої справи був Микола Матвійович Акименко. Він не одержав такого високого звання, але все своє життя присвятив розвідці та відкриттю родовищ корисних копалин на Криворіжжі та в інших регіонах СРСР, на базі яких були в різні роки збудовані гірничозбагачувальні комбінати та найбільші у світі шахти.

Джерельною базою даної розвідки стали фото, нагороди, характеристики, біографічні дані, наукові праці, привітальні адреси, особисті речі М. М. Акименка, що зберігаються у фондах міського історико-краєзнавчого музея.

Мета публікації – на основі опрацювання фондових матеріалів КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР окреслити основні віхи життя та професійної діяльності криворізького геолога Миколи Матвійовича Акименка (1908–1995).

У сьомій книзі антології «На землі, на рідній» (Легенди та перекази Криворіжжя), що опрацював і упорядкував наш земляк, письменник, журналіст, Лауреат Шевченківської премії Г. Д. Гусейнов надруковані спогади К. Фукс, онуки Е. К. Фукса, відомого на Криворіжжі інженера-геолога, що так багато зробив для розвитку промислового Кривбасу [2, с. 83-96].

В них – розповідь про складне життя родини на Криворіжжі після 1937 р., коли було репресовано її діда, що був їй за батька. «Тоді, – згадувала К. Фукс, – після арешту діда наше життя дуже змінилося, багато відвернулися від нас, ми вимушено усамітнились, ледь-ледь виживали», але одним з тих, хто не відвернувся від родини після арешту дідуся, був «такий собі Акименко» [2, с. 83].

Вже по війні К. Фукс шукала роботу і, з останньою надією, прийшла у Криворізький геологічний трест, де колись працював її дідусь. Кірієна розповідає: «Якийсь «місцевий начальник» Григорій Устименко відмовив мені і я вирішила звернутися до начальника тресту, яким і був Акименко...». Зустрівшись з останнім, вона розповіла, що не може знайти роботу, а Устименко не приймає. Той зразу ж зателефонував: «Як це Кірі Фукс немає місця? Щоб завтра ж вона в тебе працювала» [2, с. 94].

Біографія М. М. Акименка типова для часу, коли він жив та працював. Народився на Черкащині у 1908 р., в бідній родині. Після закінчення школи навчався у Дніпропетровському гірничому інституті, який закінчив у 1933 р., а вже у 1939 р. стає головним геологом криворізького тресту «Ленінруда» [1]. Він безперечно був знайомий з Е. Фуксом, який на той час керував Криворізькою філією Геологтресту як головний геолог Кривбасу. Звичайно, вони спілкувалися по роботі [2, с. 94].

В роки Другої світової війни М. М. Акименко працював очільником і головним інженером Алапаєвської комплексної геологічної партії на Уралі, а вже у 1944 р. повертається до Кривого Рогу. Зберігся наказ Народного Комісара чорної металургії СРСР І. Тевосяна про призначення Акименка М. М. управляючим Криворізьким геологорозвідувальним трестом Головгеології Наркомчормета [3]. На цій посаді він пропрацював до 1958 р. За вказаний період було виконано великий обсяг роботи з геологічного вивчення і розвідки покладів залізної руди не тільки у Кривому Розі, але і в Керчі і в Білозерському басейні, проведені дослідження марганцевих руд поблизу Нікополя, вугільних родовищ Західного Донбасу та інших покладів корисних копалин України, де в подальшому були побудовані потужні гірничовидобувні підприємства.

У службових справах М. М. Акименко неодноразово відвідував зарубіжні країни, зокрема: Албанію, Китай, Німецьку Демократичну Республіку, де виступав консультантом з технічної допомоги у галузі розвідки родовищ залізних копалин.

Свою практичну діяльність М. М. Акименко поєднував з теоретичними дослідженнями, результатом чого стали 15 наукових статей, присвячених геології та розвідці підземних багатств Криворіжжя. Праці Миколи Матвійовича друкувалися у «Геологічному журналі», періодичному виданні «Розвідка і охорона надр», що виходили у 1960-х рр. Одна з них присвячена діагональному тектонічному зміщенню і його відношенню до рудних покладів в центральній частині Саксаганського району. Акименко був співавтором двох монографій зі структурного аналізу родовищ Кривбасу. Зокрема, монографія «Перспективы распространения богатых железных руд на глубину в Криворожском бассейне» була написана разом з академіком АН УРСР, доктором геолого-мінералогічних наук, професором Я. М. Бєлєвцевим, головним редактором «Геологічного журналу», що у 1939–1946 рр. працював на Криворіжжі головним геологом тресту «Кривбасгеологія». Крім того, М. М. Акименко підготував велику кількість рукописів у вигляді геологічних звітів та проектів.

У 1961 р. Микола Матвійович переходить на викладацьку роботу в Криворізький гірничорудний інститут, де працює доцентом кафедри геології і розвідки родовищ корисних копалин. Серед колег – талановиті криворізькі вчені, один з них С. І. Жилкінський, професор, що свій трудовий шлях також розпочинав на виробництві.

Викладач М. М. Акименко передає студентам багатий досвід геологорозвідника. Пізніше він стає деканом геолого-збагачувального факультету і виконуючим обов’язки завідувача кафедри геології і розвідки [6]. На цій посаді Микола Матвійович пропрацював 15 років, користуючись великою повагою серед студентів та педагогів. Коли у 1977 році він йшов на заслужений відпочинок, в одній з поздоровчих адрес вони написали: «Ваша самоотверженная работа служила примером сознательного исполнения своих гражданских обязанностей и правильного понимания задач. Мы признательны Вам за человечность и знания, которые вы передали многим геологам Кривбасса и страны...» [4].

Протягом всього періоду роботи на викладацьких та адміністративних посадах М. М. Акименко не поривав зв’язків з виробничими організаціями краю. На пенсії він продовжував займатися улюбленою справою. Як член науково-технічної ради тресту «Кривбасгеологія» приймав участь у 1983 р. у Всесоюзній нараді з питання буріння Криворізької надглибокої свердловини, що була частиною системи надглибоких свердловин СРСР [5].

Микола Матвійович пішов у вічність 30 травня 1995 року. Ця пересічна, чуйна, порядна людина, патріот, талановитий інженер і педагог був типовим представником криворізької еліти, що розбудовувала Кривбас, який перетворився у сталеве серце України. 

ДЖЕРЕЛА та ЛІТЕРАТУРА

1. Автобіографія Акименка Миколи Матвійовича. КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КДФ-8955.

2. Гусейнов Г. Д. На землі, на рідній: легенди та перекази Криворіжжя у восьми книгах. Дніпропетровськ: АртПрес, 2012. Т. 7. 376 с.

3. Наказ Народного Комісара чорної металургії СРСР від 9 березня 1945 р. КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КН-27211/Арх-10368.

4. Привітальна адреса М. М. Акименку. КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КН-27222/Арх-10379.

5. Фото учасників Всесоюзної наради у Кривому Розі з питання надглибокої свердловини. 1983 р. КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КН-27218/Арх-10375.

6. Характеристика ректорату гірничорудного інституту на Акименка М. М., 1968 р., КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КДФ-8954.

Джерело: Шаповалова Л. К., науковий співробітник; КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... VII - мі Історико-краєзнавчі читання ТОМ 1 (Кривий Ріг, 15 квітня 2021 рік)