Герої сільського Криворіжжя

Кривий Ріг традиційно сприймається як місто гірників і металургів, меншою мірою, будівельників (і то лише в контексті будівництва промислових підприємств) – саме представники цих професій, за невеликими винятками, отримували звання Героя Соціалістичної Праці, аналогом якого з 1998 року є звання Героя України, у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття. Малодослідженою є тема внеску сільського Криворіжжя у процес створення потужного промислового комплексу у регіоні та відзначення нагороджених на державному рівні.

Мета: в ході комплексного оглядового дослідження з’ясувати підстави та обставини отримання жителями сільського Криворіжжя звання Героя Соціалістичної Праці.

Серед завдань:

• охарактеризувати процес становлення радянської нагородної системи у контексті відзнак за працю;

• розглянути приклади конкретних трудових подвигів жителів сільського Криворіжжя, що привели до присвоєння ним звання Героя Соціалістичної Праці;

• проаналізувати роль та значення внеску працівників сільського господарства краю для розвитку регіону.

Джерельною базою дослідження стали документи та матеріали жителів сільського Криворіжжя, що зберігаються у фондах КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР і спеціалізовані та тематичні видання з даної тематики. Перш ніж говорити про вихідців з сільського Криворіжжя, слід, на нашу думку, охарактеризувати нагородну систему СРСР у плані саме відзнак за працю. На 1949 рік законодавством були передбачені такі відзнаки (за градацією):

1. Звання Героя Соціалістичної Праці (запроваджене 27 грудня 1938 р.).

2. Орден Леніна (введений 6 квітня 1930 р.), вручався і військовим.

3. Орден Трудового Червоного Прапора (в РРФСР – з 24 березня 1921 р., з 7 вересня 1928 р. – всесоюзний, з 1933 р. – єдиний у СРСР; у період з 1922 по 1932 роки існували республіканські ордени) [10, с. 51-52].

4. Орден «Знак Пошани» (запроваджений 25 листопада 1935 р.).

5. Медалі «За трудову доблесть» та «За трудову відзнаку» (введені одночасно з званням Героя Соціалістичної Праці 27 грудня 1938 р.).

6. Медаль «За звитяжну працю в Великій Вітчизняній війні» (6 червня 1945 р.).

7. Медаль «За відновлення вугільних шахт Донбасу» (10 вересня 1947 р.).

8. Медаль «За відновлення чорної металургії Півдня» (18 травня 1948 р.) [8].

Окремо слід зауважити щодо існування звання «Герой Праці». Воно затверджене Президією ЦВК і РНК СРСР 27 липня 1927 р. як відзнака для передовиків виробництва, що пропрацювали на підприємстві не менш ніж 35 років. У випадку виняткових заслуг нагороджений міг бути представленим до ордена Трудового Червоного Прапора. Нагородження проводилось до грудня 1938 року. Усього за 10 років Героями Праці визнано близько 1 тис. осіб [10, с. 62]. На Криворіжжі існувало аналогічне звання, до якого ще 5 листопада 1922 року, в числі перших, був представлений відомий геолог Е. Фукс (1872–1938) [4, с. 32]. Але ця відзнака мала лише місцевий статус і не вважалася значимою, оскільки не відслідковується у офіційних документах.

Четвертий п’ятирічний план (1946–1950 рр.) був, за офіційною статистикою, виконаний за 4 роки і 3 місяці, при цьому продукція промисловості в 1950 році перевищила довоєнний рівень на 73% замість 48% за планом. За 4 роки війни звання Героя Соціалістичної Праці отримала 201 особа, у 1945–1949 роках – 4800 [10, с. 151].

Дане звання вважалося найвищою відзнакою за працю і вручалося за реальні трудові подвиги. Динаміка його присудження свідчить про надання виняткового значення саме невійськовій продукції, насамперед – сільськогосподарській, адже відновлення мирного життя і статус народу-переможця потребували розширення асортименту продовольчих товарів. Крім того, сказався вплив пануючої ідеології – потрібно було довести всьому світу ефективність радянської системи економіки в цілому і колгоспної системи зокрема, наочним прикладом чого стала відміна у 1947 році карткової системи на продукти харчування.

Свідченням уваги, яка приділялася розвитку сільськогосподарській галузі, є порівняння нагороджених за роботу у гірничо-металургійному комплексі Криворіжжя та сільському господарстві. Відомі особистості, які були флагманами не лише на місцевому, а й на всесоюзному рівні, за працю під час війни або по повоєнному відновленню промисловості звання Героя Соціалістичної Праці не отримали взагалі або ж були нагороджені пізніше. Так, його не мали І. Митрофанов – ініціатор багатоперфораторного буріння, кращий бурильник СРСР 1946 та 1948 років [2, с. 115]; О. Семиволос, який у 1941-1942 роках виконав 10 річних планів, до 50 норм за зміну [2, с. 446]; А. Зіньков – винахідник методу відбивки руди віялом, організатор Всесоюзної школи передового досвіду, відомий раціоналізатор [1, с. 468], а Ф. Рязанов – директор «Криворіжсталі» у 1947–1959 роках, при якому вже у 1949 році домна №1 дала перший метал – отримав це звання лише у 1958 році [2, с. 415-416], увійшовши до численної когорти нагороджених, адже саме у цьому році звання було вперше присуджене мешканцю Кривого Рога.

Перші Герої Соціалістичної Праці на Криворіжжі – ланкові колгоспу «Кривбуд» Н. Чирва (Андрющенко) та М. Шваб (Столярчук) (Указ від 6 червня 1949 р., на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 квітня 1948 року), члени їх бригад Г. Балабас і Н. Миколаєнко стали кавалерами ордена Леніна [6, с. 179].

Колгосп «Кривбуд» організований у 1931 році в с. Шевченкове Широківської сільради Криворізького району шляхом об’єднання колгоспів ім. Сталіна та «Вільний степ». Спеціалізація – вирощування зернових та худоби. Колгосп створювався для постачання сільськогосподарською продукцією однойменного тресту – будівника «Криворіжсталі» та Соцміста. Ліквідований у 1953 році шляхом приєднання до колгоспу ім. Мічуріна на правах бригади [9].

Ланкові Н. Чирва (1924–2018) та М. Шваб (1921–2009) виростили у 1948 році 30,1 центнерів з гектару з площі 24,4 гектара та 30 ц/га з площі 22,5 га зернових. Надія Іванівна родом з Шевченкового, Марія Андріївна – переселенка з с. Деркачі Овручського р-ну Житомирської області. Обидві пережили голодомор 1932-1933 років, окупацію, після визволення Криворіжжя, під час голоду 1946-1947 років, працювали у колгоспі [11, с. 285; 289]. Можливо, вирощений ними врожай став відповіддю на роки поневірянь, їх особистим внеском у побудову нового, більш щасливого, майбутнього.

В даному контексті потрібно згадати ще двох жінок-колгоспниць, чия доля була пов’язана з нашим містом. Це К. Брехун (Вівчаренко) (1929–2018), ланкова колгоспу ім. К. Маркса Долинського району, яка отримала звання Героя Соціалістичної Праці 21 вересня 1949 р. за вирощений урожай пшениці у 32,6 центнерів з гектару з площі у 20 га [3], та І. Рябуха (Хохлова) (1926 р. н.), ланкова радгоспу ім. Нансена (з 1953 р. – «Прогрес») Апостолівського р-ну, Героїня з 19 квітня 1949 р. за збір урожаю пшениці у 30,6 ц/га з площі у 20 га [11, с. 236]. Обидві – Клавдія Олександрівна у 1969 р., а Ірина Дмитрівна – у 1977 р. – переїхали до Кривого Рога. Перша – услід за чоловіком, працювала на РУ ім. Фрунзе (нині – «Суха Балка») [1, с. 188], друга – отримавши інвалідність ІІ групи, переселилася до дочки, проживала у Тернівському районі. До речі, у тому ж 1949 році звання Героя отримали колеги Ірини Дмитрівни – Є. Коврига та Є. Корчева, ланкові бригад по вирощуванню зернових [7, с. 2]. З усіх чотирьох мешканок Криворіжжя на Стелі Героїв, розміщеній у однойменному сквері, знаходимо лише ім’я К. Вівчаренко [5].

Найвищі звання за працю, отримані жінками у 1949 році – свідчення їх заслуг у справі відбудови зруйнованого війною Криворіжжя. Треба зазначити, що свої нагороди працівниці сільського господарства отримали, не проходячи шляху від медалі до ордену, і вже потім їх нагороджували нижчими за рангом відзнаками.

Через 17 років сільське Криворіжжя отримало нових Героїнь. Однією з них стала ланкова городньої бригади радгоспу ім. Шевченка, майстер високих врожаїв, наставниця, організатор трудових починів Г. Додукало (в деяких джерелах – Додукалова, 1914–1989), яка отримала це звання 30 червня 1966 р. Вона все життя працювала на землі, у 40-х роках ХХ століття була городницею підсобних господарств РУ ім. Леніна [11, с. 100].

У Криворізькому районі відомі також імена доярок, працівниць держплемрадгоспу «Червоний шахтар» М. Кисельової (1941 р. н.) та В. Радченко (1926–1985). Віра Андріївна все життя пропрацювала у радгоспі, за роки роботи надоїла більше 2 млн. тонн молока, за що 22 березня 1966 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» [11, с. 228-229]. Першою високою нагородою Меланії Іллінічни став орден Трудового Червоного Прапора (1971 р.), потім – орден Леніна (1975 р.), і 24 грудня 1976 р. їй присуджено звання Героїні та другий орден Леніна [12, с. 1].

Останнім серед працівників сільського Криворіжжя найвищу державну нагороду отримав В. Яновський (1939–1995) – бригадир комплексної бригади радгоспу «Степовий», учасник ВДНГ УРСР та СРСР, лауреат срібної та бронзової медалей виставок. Його першою високою державною нагородою став орден Трудового Червоного Прапора, звання Героя Соціалістичної Праці за вирощування високих врожаїв зернових отримав 24 березня 1981 р. [11, с. 305].

Також слід згадати ім’я повного кавалера ордена Трудової Слави (ІІІ ступінь – 1975, ІІ – 1981, І – 1986 роки) А. Фітьо (1945 р. н.). Переїхала з сім’єю у 1963 році до с. Степове Центрально-Міського р-ну, 35 років пропрацювала на фермі – спочатку дояркою, потім очолила бригаду. Повний кавалер ордена Трудової Слави прирівнюється до Героя Соціалістичної Праці [11, с. 274].

Можливо, під час першого періоду нагороджень відбувалося певне ототожнення найвищого звання за працю та за конкретний подвиг. У 60-80-х роках ХХ століття Героями ставали не за відмінні показники у роботі за невеликий часовий період, а за підсумком багаторічної ударної праці, як правило за роботу в минулій п’ятирічці. За віковими показниками звання присуджені: К. Вівчаренко – у 20 років; І. Рябусі – у 23 роки; Н. Чирві – у 25 років; М. Шваб – у 28 років; М. Кисельовій – у 35 років; В. Радченко – у 40 років; В. Яновському – у 42 роки; Г. Додукало – у 52 роки. А. Фітьо отримала орден Трудової Слави І ступеня у 41 рік.

Отже, на Криворіжжі працювало (або проживало) 8 Героїв Соціалістичної Праці та повний кавалер ордена Трудової Слави, які отримали звання за роботу у сільському господарстві – 8 жінок та 1 чоловік. У Кривому Розі на Стелі Героїв окрім К. Вівчаренко закарбовані імена лише двох жінок (Г. Армашової та М. Пихай) та 61 чоловіка – 56 Героїв Соціалістичної Праці та 5 Героїв України [5]. Серед працівників села К. Вівчаренко та І. Рябуха стали Героями за межами Криворізького району, хоча і Апостолівщина, і Долинщина входили у 1923-1930 роках до складу Криворізького округу і історично тяжіють до Кривбасу, свідоцтвом чого є будівництво Криворізького гірничозбагачувального комбінату окислених руд біля міста Долинська Кіровоградської області та входження Апостолівської сільської ради до Криворізького району.

Внесок Героїв – працівників сільського Криворіжжя – у розбудову Кривбасу є достатньо вагомим. Це і продукти харчування, які поставлялися до міста, і капіталовкладення у облаштування сіл та селищ району, доріг, і підняття іміджу міста як не лише промислового центру, а й як регіону зі збалансованою економікою, в якому приділяється належна увага розвитку всіх аспектів народного господарства. Високі нагороди криворіжців стимулювали інших до більш продуктивної праці, адже перед їх очима було зриме свідоцтво можливості отримання найвищого звання за селянську працю у промисловому регіоні. На думку автора, імена тих, хто своєю працею прославив наш край, повинні зайняти належне місце на стелі серед інших Героїв Соціалістичної Праці Кривбасу, поряд з К. Вівчаренко та В. Яновським.

ДЖЕРЕЛА та ЛІТЕРАТУРА:

1. Бухтіяров В. П. Енциклопедія Криворіжжя: 230-річчю з дня заснування Кривого Рогу присвячується. У 2-х т. Кривий Ріг: ЯВВА, 2005. Т. 1. 704 с.

2. Бухтіяров В. П. Енциклопедія Криворіжжя: 230-річчю з дня заснування Кривого Рогу присвячується. У 2-х т. Кривий Ріг: ЯВВА, 2005. Т. 2. 816 с.

3. Гаєвська Т. Клавдія Вівчаренко – Герой Соціалістичної Праці. Профспілковий погляд. 2013. № 4. С. 3.

4. Есина Н. А. Фукс Эдуард Карлович (1872-1938). Свитальский Николай Игнатьевич (1884-1937). Кривой Рог: Издательский центр Криворожского национального университета, 2014. 61 с.

5. Історична пам’ять Кривбасу. Буклет. Тексти за матеріалами КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. Кривий Ріг: Видавець ФО-П Чернявський Д. О., 2020. С. 20.

6. Криворіжжя: від села до села. Кривий Ріг: ПП Конон, 2011. 500 с.

7. Перехрест М. Ми пам’ятаємо ім’я Нансена. Будівник комунізму. 1988. № 16 (6 лютого). С. 2.

8. Сборник законодательных актов о государственных наградах СССР. М.: Известия, 1984. 304 с.

9. Сільське Криворіжжя: довідковий матеріал про Криворізький район Дніпропетровської області. Випуск 1-2 (додаток до газети «Сільське Криворіжжя»). Кривий Ріг: 1994. 121 с.

10. Смыслов О. С. Загадки советских наград. 1918-1991 годы. М.: Вече, 2005. 352 с.

11. Шевченко С. М., Кучеров Е. Д., Дорошев С. В. Трудовая слава Днепропетровщины. Днепропетровск: Лира, 2013. 326 с.

12. Шматенко В. Впевненою ходою. Сільський трудівник. 1978. № 58 (15 травня). С. 

Джерело: Чубенко А. Є., головний зберігач фондів; КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... VII - мі Історико-краєзнавчі читання ТОМ 1 (Кривий Ріг, 15 квітня 2021 рік)