Історія створення Веселотернівського мосту в земський період (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.: інженерно-технічний та фінансовий аспекти)

Мости – це невід’ємна складова міської інфраструктури, функцією якої є пропуск через перешкоди. Значна кількість цих споруд мають багатовікову історію, підтвердженням чого є міст у Тернівському районі Кривого Рогу, на східній околиці житломасиву селища Веселі Терни. Веселотернівський (або Тернівський) міст – один з найдавніших, збудованих земством у північній частині Криворіжжя, якому воно завжди надавало важливе стратегічне та транспортне значення, оскільки в ХІХ ст. через волосне село Верхньодніпровського повіту проходила транзитна дорога із Берислава Херсонської губернії на Кременчук. За весь час існування він пережив багато подій – його перебудовували, підірвали під час Другої світової війни і знову відновлювали, ремонтували. Однак це абсолютно не применшує унікальності та значущості пам’ятки при вивченні рідного краю. Привертаючи увагу тутешніх мешканців своєю архітектурною структурою та неповторністю, на сьогодні споруда залишається малодослідженою, а обставини її виникнення не відомі широкому загалу. Тому метою даної статті є спроба висвітлити процес створення, хронологію розвитку та еволюцію трансформацій конструкції цього об’єкту протягом останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст.

Джерельною базою дослідження стали журнали та додатки до постанов чергових і надзвичайних засідань Верхньодніпровського земства за період з 1873 по 1902 рр. [4-16], в яких неодноразово підіймалося питання щодо будівництва мосту. Важливий масив складають земські звіти [1-3], котрі надають дані з кошторисів та бюджетних витрат, а також детальну інформацію стосовно шляхового сполучення.

Перша згадка про міст датується 1873 р., коли на засіданні сесії земського зібрання представник Верхньодніпровської управи зачитав доповідь, в якій пропонувалось віднести до розряду повітових натуральних повинностей влаштування і утримання деяких споруд на великих транспортних шляхах. До числа таких зараховувався і міст у с. Веселі Терни на великій Кременчуцькій дорозі через річку Саксагань, який тоді знаходився у зруйнованому стані і вимагав повністю нової побудови, оскільки іншого переїзду поблизу не існувало. Самоуправління планувало зробити його в довжину близько 30 сажнів, тобто 64 м. Будівництво таких розмірів, крім доставки сировини та інших робіт, які можна було виконати натуральною повинністю, за приблизним підрахунком потребувало не менше 2000 руб. Голова управи В.А. Гельмерсен запекло доводив необхідність такого заходу, підкреслюючи, що сам був свідком того, як валки чумаків витрачали по 3-5 годин на проїзд по багнюці через місця, де проєктувалося зведення [4, с. 11-12, с. 78-80].

У 1874 р. відбулося спорудження Веселотернівського мосту за рахунок повітового земства. Об’єкт був простої конструкції, дерев’яний, на 40 палях, довжиною 55,5 м і шириною 6,4 м. При ньому розміщувалися 4 кригорізи, кожен з яких складався із 4 паль з насадками і оковою. Використано 6-ти і 7-вершкові колоди. Згідно кошторису соснового лісу та залізних деталей придбано на суму 1523 руб. 43 коп. У цю цифру увійшла і платня тесляру Є. Степанову, який згідно наданого рахунку отримав за працю 51 руб. 85 коп. Купцю Г. Черняку за поставлені лісоматеріали заплачено 953 руб. 98 коп. [2, с. 156-157]. За перевезення деревини із Верхньодніпровська селяни одержали 392 руб. 95 коп. Для забивання кілків і насипання греблі найнято 278 робітників, праця яких оцінювалася за тодішніми мірками по 30 коп. в день, тобто 83 руб. 40 коп. на всіх. Задіяні 5 волових підвод вартістю 50 коп., всього 2 руб. 50 коп. Виплати селянам склали 478 руб. 85 коп. Все будівництво обійшлося в 2002 руб. 28 коп. Кошти на купівлю цвяхів для риштування біля капора і перевезення із Лихівки в пункт призначення «баби», канатів і блоків виділялися окремо [2, с. 249-250, с. 255].

У лютому 1876 р. трапилася велика повінь, внаслідок якої під натиском криги міст зламався посередині. Всі матеріали знесло течією. Незважаючи на це, більшість їх вдалося перехопити і згодом привезти на місце. Повітове самоврядування негайно розпорядилося відновити перерване сполучення, організувавши переправу на поромі, а коли вода спала, то влаштувало невеликі містки на протоках, щоб дати можливість хоча б зі складнощами переходити через ріку. Голова В.А. Гельмерсен і члени управи А.І. Котельников та О.М. Ставровський переконалися на місцевості, що відновлення інженерної споруди в попередньому вигляді неможливе, та дійшли висновку, що її слід майже наново перебудувати. Насамперед була необхідна заміна кілків, для яких потребували лісу більших розмірів, щоб мати можливість підняти його вище, а потім на поздовжні дерева покласти замість 6-ти вершкових колод 8-ми вершкові, щоб палі поставити рідше для вільного проходження льоду [12, с. 128-129]. Ухвалою від 19 вересня 1876 р. до кошторису грошових земських повинностей на наступний рік вносилися 500 руб. на ці роботи [12, с. 54].

Навесні 1877 р. на Саксагані знову трапився великий розлив, унаслідок якого деякі мости в повіті були знесені. Проте Тернівський – уцілів, отримавши тільки нечисленні пошкодження: вода підняла одну сторону, зламано ряд колів, з 8 льодорізів один витягнув лід, а 4 повністю зіпсовані. Частина втрачених матеріалів знайшлася на землі поміщика Харіна, але не могла бути звезена назад, оскільки цього не дозволив власник, аби уникнути псування сінокосу. Управа внесла пропозицію замінити існуючі 8 кригорізи шістьма, зробивши їх за зразком Верхньодніпровського і Пушкарівського мостів, тобто більш капітально, що й затвердили [7, с. 9-12]. Пан Гельмерсен виклав земцям повідомлений місцевими жителями факт про діяльність веселотернівського старшини Несмашного по охороні волосної інфраструктури. З багром в руках він декілька діб простояв на об’єкті під час проходження криги і цим самим, можливо, врятував його від цілковитого руйнування. Погоджуючись з думкою, що така зразкова поведінка на користь суспільних інтересів заслуговує заохочення, земські збори призначили цьому чоловікові винагороду із загальних бюджетних залишків у розмірі 25 рублів [7, с. 35].

Наступного року всі необхідні частини, які зосталися від залишків Саксаганоалферівського мосту, зламаного торішнім паводком, пішли на ремонт Веселотернівського [15, с. 267]. За безоплатну передачу даних будматеріалів розпорядженням від 10 жовтня 1880 р. саксаганській общині у 1881 р. передбачалася грошова компенсація в розмірі 200 руб. для утримання власних сільських побудов на торговельних путях [10, с. 40].

Протягом 80-90-х рр. ХІХ ст. дорожня конструкція була незмінним джерелом витрат. У 1882 р. на непередбачені виправлення шляхових споруд у Веселотернівській, Мар’янівській і Боголюбівській волостях призначено 105 руб. 80 коп. [1, с. 329]. У 1890 р. здійснено відновлення [16, с. 77]. У 1893 р. відбулася нова реконструкція. Тутешні селяни і німці-колоністи взяли на себе перевезення лісоматеріалів, що обійшлося їм у 297 руб. 26 коп., пожертви різночинців склали 21 руб. Всього витрачено 1451 руб. 87 коп., з яких на рахунок земства припало 1133 руб. 61 коп. Ще 600 руб. вносилися в кошторис на 1894 р. для закінчення ремонту, який не встигли одразу завершити через розлиття ріки. Слід було ще підправити об’єкт на «подушках», забити шість паль, поставити два нових і виправити два старих льодорізи й інші дрібні корективи, притому наголошувалося, що на основі закону мости на транзитних трактах обов’язково повинні бути з перилами [4, с. 50, с. 256-257].

У 1896 р. на чергових земських зборах члени виконавчої установи доповідали про необхідність полагодити наявні мости з вирахуванням необхідної для цього суми, а саме на Тернівський – 875 руб. Земці не відхилили цю пропозицію, але в бюджет обчислених цифр не внесли через клопотання перед губернським земством про перехід у власне розпорядження необхідного капіталу. Між тим, Катеринославське зібрання відхилило викладену пропозицію і, таким чином, у 1897 р. місцеве самоуправління, не маючи кредиту, було абсолютно позбавлене можливості привести в належний стан інфраструктуру в повіті. Однак, міст у Веселих Тернах становив виняток: його підлоговий настил став настільки непридатним, що потребував термінового виправлення, на яке витратили 841 руб. із «овражкових» грошей (фонд боротьби з сільськогосподарськими шкідниками) поточного року [5, с. 11-12].

На сесії повітового зібрання 1899 р. була зачитана доповідь про майбутнє зведення у 1900 р. за рахунок спеціального дорожнього капіталу та затверджений висновок будівельної комісії з цього питання, відповідно до якого спорудження нової конструкції та гаті у Веселих Тернах переносилися на 1901 р. [8, с. 75]. Через рік на засіданні 2 жовтня повторно ухвалено рішення будувати в 1901 р. мости у конкретних поселеннях, серед яких у зазначеному населеному пункті згадувалися вже два дерев’яних об’єкти й гребля. При цьому планувалося зробити менший – із дуба, а великий – із сосни, вартістю за кошторисом 17225 руб. 77 коп. Інші об’єкти відкладалися, але передбачалося необхідне їм переобладнання. Голова управи І.К. Абаза та її члени П.В. Байдак і М.М. Савенко пропонували реалізовувати забудову на попередньому місці, оскільки громади німецьких колоній Зеленопіль і Кам’янопіль погоджувались надати свої землі на неприйнятних умовах. Вони порадили на наступний рік обмежитися лише одним великим мостом, але не сосновим, а дубовим, вартістю 11000 руб., а загату влаштувати наступного разу, коли залишиться більше коштів [9, с. 18, с. 130-131].

У 1901 р. органи виконавчої влади не змогли дістати дубові палі необхідних розмірів, а тому не мали можливості приступити до будівництва. Старий об’єкт настільки занепав, що на нього потребувалася незапланована витрата на відновлення, щоб хоч якось протримати ще один рік. Під час нового огляду території за участі губернського земського інженера Долголенка підтвердилось, що в селищі зручніше поставити два мости на новому місці, а власники, поселяни колонії Кам’яне Поле і селяни громади Веселих Тернів, охоче відводили потрібний простір. У подальшому це відіграло б сприятливу роль при зведенні дамби. Таким чином, самоврядування розробило проєкт, а також кошторис на суму 18842 руб., які просило віднести на рахунок надходжень спеціального дорожнього капіталу в 1902 р. [13, с. 179-180].

Катеринославське губернське зібрання відхилило цю постанову про зведення дерев’яних побудов у Тернах через імператорське побажання на великих транзитних шляхах майструвати надійні мости. На основі цих міркувань воно доручило місцевому інженеру Доллежалю здійснити нові ретельні розвідки ґрунту і потім представити варіант залізного мосту подальшим зборам. За результатами здійсненого в липні дослідження були виявлені дуже несприятливі умови, які передбачали затратні підводні роботи при влаштуванні основ для кам’яних опор, що за попереднім підрахунком обійшлося б до 60 тис. руб. Водночас пан Доллежаль повідомив, що за таких умов дешевшим буде використання залізобетонної конструкції. Беручи до уваги важкість виконання господарським способом такої діяльності, Верхньодніпровська управа запропонувала всім бажаючим технічним конторам презентувати свої розробки. Крім того, інженер отримав доручення скласти проєкт дерев’яної споруди на той випадок, якщо б через високу вартість всі пропозиції відхилили. Наявний міст прийшов у такий занепад, що загрожував щогодини провалитися, тому були запроваджені певні міри запобігання, а саме заборона на перевезення великих вантажів. У найближчому майбутньому планувалося взагалі закриття мосту й укладення угоди із землевласником І.М. Харіним стосовно дозволу на переправу, влаштовану на його землі.

До чергового земського зібрання сесії 1902 р. будівельні бюро підготували свої напрацювання для зведення на наступний рік:

1. проєкт залізобетонного мосту, складений інженером Траваліо по системі Моньє, вартістю 38500 руб.;

2. проєкт залізобетонного мосту системи Генебік, складений конторою інженерів Монікура і Еггера, вартістю 38009 руб.;

3. проєкт мосту залізоцементної конструкції інженерів Рудницького і Орпішевського, вартістю 35000 руб.;

1. проєкт залізного мосту на кам’яних устоях заводу Альберт Нев’єа Вільде і К°, вартістю 57769 руб.;

2. проєкт дерев’яного мосту, складений інженером Доллежалєм, вартістю 8010 руб. 80 коп. [14, с. 137-139].

Після прочитання наданих варіантів редакційна комісія підтримала останній, але земці визнали найбільш доцільним кам’яний або кам’янобетонний тип, залишивши остаточний вибір за повітовим самоуправлінням [14, с. 14]. Більш детальна інформація стосовно розвитку цієї справи поки що відсутня.

Відомо тільки, що за суму 35000 руб. [11, с. 325] з рахунку дорожнього капіталу в 1904 р. міст спорудило технічне бюро воєнного інженера С.І. Рудницького та інженера Г.Л. Орпішевського з Одеси, яке займалося проєктуванням і будівництвом балочних залізоцементної конструкцій. У звіті земства за 1911 р. знаходиться детальний опис дорожньої споруди: «В с. Веселі Терни через ріку Саксагань, залізобетонний, отвором 25 сажнів, довжиною по настилу 30 сажнів, шириною 3 сажні, складається з двох берегових гранітних устоїв і 2-х проміжних залізобетонних биків з льодорізними ребрами. Опори покояться на залізобетонних палях і перекинуті залізобетонними арками. Міст на всю свою довжину і ширину 3 сажні замощений мостовою із гранітних кубиків. Перила із сполосованого заліза, пофарбовані суриком. З обох сторін прилягають насипи шириною в 4 сажні і довжиною в сторону села Тернів 20 сажнів, в протилежну сторону 45 сажнів з полуторними відкосами» [3, с. 430-431].

Створений тоді об’єкт довжиною 64 м і шириною 6,4 м і до наших днів залишається діючим та продовжує виконувати своє основне призначення. Найбільшою відмінністю сучасного мосту від його первинного вигляду є металеві ковані поручні.

Отже, Веселотернівський міст пройшов складний та багатоваріантний процес побудови. Він відігравав неабияку роль не лише в економічному, а й у повсякденному житті мешканців прилеглих земель. Тривалий час це було єдине місце переправи через річку Саксагань, що позитивно впливало на розвиток торговельних зв’язків та рух народонаселення через територію волості. Проходження через Тернівський міст великої транзитної магістралі сприяло постійній увазі з боку повітової управи за станом шляхової споруди. Від часу своєї появи до остаточного утвердження зовнішньої конструкції вона пережила багато суттєвих перетворень, які відбулися у складних фінансових умовах розбудови земського апарату. Тому вивчення подальшої долі пам’ятки доцільно продовжити в контексті регіональних досліджень історії краю.

ДЖЕРЕЛА та ЛІТЕРАТУРА:

1. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы Верхнеднепровскому 18 очередному Уездному собранию за 1882 г. Екатеринослав, 1883. 378 с.

2. Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы земскому собранию за 1874 и І пол. 1875 г. Кременчуг, 1875. 256 с.

1. Отчет Верхнеднепровской Уездной Земской Управы очередному уездному земскому собранию за 1911 г. Верхнеднепровск, 1912. 521 с.

2. Постановления Верхнеднепровского VІІІ очередного уездного земского собрания 7-11 сентября 1873 г. Кременчуг, 1874. 269 с.

3. Постановления Верхнеднепровского ІV чрезвычайного уездного земского собрания 20 апреля 1897 г. Верхнеднепровск, 1897. 46 с.

4. Постановления Верхнеднепровского ІІІ очередного уездного земского собрания 9-14 октября 1893 г. Верхнеднепровск, 1894. 285 с.

5. Постановления Верхнеднепровского ІХ чрезвычайного уездного земского собрания 10-11 мая 1877 г. Кременчуг, 1878. 48 с.

6. Постановления Верхнеднепровского уездного земского собрания ІХ очередной 1899 года сессии с 23-27 октября. Верхнеднепровск, 1900. 366 с.

7. Постановления Верхнеднепровского Х очередного уездного земского собрания 1-4 октября 1900 г. Верхнеднепровск, 1901. 366 с.

8. Постановления Верхнеднепровского ХV очередного уездного земского собрания 7-13 октября 1880 г. Екатеринослав, 1881. 244 с.

9. Постановления Верхнеднепровского ХVІ очередного уездного земского собрания 31 октября – 5 ноября 1906 г. Верхнеднепровск, 1907. 433 с.

10. Постановления Верхнеднепровского ХІ очередного уездного земского собрания 17-21 сентября 1876 г. Кременчуг, 1876. 211 с.

11. Постановления Верхнеднепровского ХІ очередного уездного земского собрания 30 сентября – 4 октября 1901 г. Верхнеднепровск, 1902. 348 с.

12. Постановления Верхнеднепровского ХІІ очередного уездного земского собрания 30 сентября – 4 октября 1902 г. Верхнеднепровск, 1903. 412 с.

13. Постановления Верхнеднепровского ХІІІ очередного уездного земского собрания 17 и 23 сентября 1878 г. Кременчуг, 1879. 373 с.

14. Постановления Верхнеднепровского ХХV очередного уездного земского собрания 18-19 сентября 1890 г. Верхнеднепровск, 1891. 126 с.

Джерело: Тарабара О. М., науковий співробітник; КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР (Тернівський філіал). КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... VII - мі Історико-краєзнавчі читання ТОМ 1 (Кривий Ріг, 15 квітня 2021 рік)