Особливості модернізаційних заходів у гірничорудній промисловості Кривбасу в період форсованої індустріалізації

Залізорудний Кривбас займає лідируючі позиції в промисловому секторі України, створюючи тисячі робочих місць, продукуючи сировину та готові вироби, всебічно підтримуючи розвиток інфраструктури міста та області. В сучасних реаліях перманентної економічної кризи, збройної агресії, часткової зношеності обладнання та устаткування гостро постає питання модернізації гірничо-металургійного комплексу краю у відносно короткій часовій перспективі, з застосуванням енергозберігаючих та ощадливих, безпечних для довкілля, технологій, які не порушують балансу екосистеми. Ефективність вирішення даної проблеми залежить від багатьох факторів, в тому числі й узагальнення минулого досвіду, зокрема, врахування досягнень і помилок, допущених на шляху зведення нових об’єктів та докорінної зміни виробничих процесів в умовах модернізації наздоганяючого типу 30-х років ХХ ст. та її впливу на розвиток Криворіжжя. Згадане питання розглядалось в роботах радянських авторів А. Дольчука [3; 7] та П. Варгатюка [2; 3], у серії видань «Історія фабрик та заводів» [10]. Також знайшло відображення у сучасній історіографії – у теоретичному напрацюванні О. Мельника [6; 12; 13]. Разом з тим, виділення конкретних методів, шляхів їх реалізації й, особливо, регіональна специфіка модернізаційних заходів, потребують подальшого вивчення і комплексного осмислення.

Джерельною базою розвідки став масив введених до наукового обігу архівних документів, опублікованих у виданні до 125-річчя Криворізького залізорудного басейну [12]. Серед них: постанови президії Народного комісаріату Робітничо-селянської інспекції [4; 14] та ЦК ВКП(б) [15], постанови та доповідні записки пленуму Криворізького міському КП(б)У [5; 8]. Крім того, важливий пласт інформації щодо розвитку Кривбасу в роки індустріалізації розміщений на шпальтах місцевої газети «Червоний гірник» [1].

Мета – розглянути методи реалізації модернізаційних заходів на гірничорудних підприємствах Кривбасу у 1930-ті роки.

Відповідно до мети сформульовано такі завдання: – проаналізувати джерела та літературу з досліджуваної проблематики; – охарактеризувати шляхи здійснення модернізаційних заходів на видобувних підприємствах краю у 30-ті рр. ХХ ст.

Існує чимало підходів та інтерпретацій терміну «модернізація», однак, враховуючи проблематику даної статті, вважаємо доцільним навести наступне визначення: модернізація – це перехід до нових технологій, оновлення машин, обладнання, устаткування, пов’язаний з провадженням у виробництво науково-технічних досягнень, з метою оптимізації процесів виробництва на підприємстві та випуску продукції з інноваційною складовою, що дає змогу успішно протистояти на внутрішньому та освоювати зовнішні ринки [16, с. 1].

Більшість завдань, поставлених радянською владою перед та під час проведення відбудови промислових потужностей у 20-х роках XX ст., не були реалізовані. З урахуванням цього на початку 1930-х років питання про технічне забезпечення підприємств, механізацію виробництва, підвищення рівня кваліфікації робітників залишалося відкритим. Тому існувала нагальна потреба у формуванні чіткої стратегії проведення модернізаційних заходів.

У постанові ЦК ВКП(б) «Про діяльність Південно-рудного тресту» від 15 квітня 1930 року були викладені пропозиції стосовно техніко-технологічного, інформаційно-управлінського, організаційно-кадрового та організаційно-технологічного способів модернізації [15, с. 393]. Однак, у доповідній записці заступника секретаря Криворізького міського партійного комітету до ЦК КП(б)У від 13 жовтня 1931 року [8, с. 399-406] знаходимо інформацію про те, що більша частина рішень, які містилися у згаданому документі та у постанові президії й колегії Народного комісаріату Робітничо-селянської інспекції УСРР «Про становище залізорудної промисловості Криворіжжя» від 5 квітня 1931 року [4, с. 396], не були виконані ні за об’ємом, ні за характером, що створило гостру необхідність проаналізувати стан криворізького залізорудного басейну та визначити основні пріоритети та шляхи його модернізації. Так, у статтях професорів І. Кузнєцова «Про основні напрямки реконструкції Криворізького залізорудного басейну» [11, с. 409] та О. Стешенка «До реконструкції залізних і марганцевих рудників Криворіжжя» [17, с. 411] було розкрито питання стосовно перспективних заходів в контексті переобладнання промислових потужностей. Науковці наголошували на необхідності здійснення геологічних розвідок корисних копалин. Разом з тим, протягом 30-х років XX ст. означена ініціатива не була реалізована у потрібному обсязі, що сприяло нераціональному використанню коштів, адже на окремих рудниках недостатність запасів виявили лише після того, як використали основні капітальні видатки на реконструкцію.

Значна увага приділялась технічному переобладнанню басейну та механізації виробництва. Відповідно до рішення бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У від 28 квітня 1934 року про хід капітального будівництва тресту «Руда» було вжито заходів щодо збільшення асигнувань і кращого постачання будматеріалами, технікою та механізмами. Було додатково виділено 60 залізничних платформ, 2 паровози, 60 вантажних автомобілів [7, с. 145].

У процесі механізації видобувних підприємств Кривбасу велике значення мало впровадження зйомних бурових коронок, які вироблялись на Харківському заводі різальних інструментів. Внаслідок їх використання бурильники рудника ім. Шварца перевиконали норми на 500-600 % на твердих рудах [7, с. 146]. Слід зазначити, що впровадження даної інновації привело до наступних позитивних наслідків: відпала необхідність транспортування бурів, скоротилися експлуатаційні витрати, підвищилась якість робіт, зменшилась кількість допоміжних робітників.

У січні 1934 року стала до ладу велика механізована шахта ім. Орджонікідзе ленінського рудника, потужність якої склала 1 млн. 700 тис. тонн руди [13, с. 403]. Пізніше були пущені потужні шахти «Капітальна», «Комінтерн», «Комунар-біс». Подібні шахти становили виробничу основу басейну та у 1936 році давали значно більше руди, ніж весь дореволюційний Кривбас.

Покращення технічного устаткування та механізація виробництва на промислових підприємствах Криворіжжя супроводжувалось пошуком більш ефективних методів видобутку руди. У 1933 році на шахті «Профінтерн» інженером Є. Мошиченком було застосовано систему розробки покладів підповерховими штреками. Питома вага цієї системи в Кривбасі зросла з 11 % в 1933 році до 37,1 % у 1936 році [7, с. 148]. Вважаємо доцільним зазначити те, що застосування даної системи пов’язане з трагічними подіями. Так, 1 травня 1934 року на південній ділянці шахти «Профінтерн» по 1-ому Саксаганському пласту внаслідок нещасного випадку загинуло шість інженерів [9].

Одним з основних методів підвищення темпів модернізаційних заходів на промислових підприємствах краю було впровадження соціалістичних змагань. В першій половині 1930-х років широко розвивалися такі форми соціалістичного змагання як: ударництво, конкурси шахт, жовтнева естафета, ізотівський та стаханівський рухи. 13 липня 1933 року бюро Криворізького міському партії обговорило питання про проведення конкурсу на кращу шахту, який охопив 35 шахт басейну, 500 виробничих бригад і 18 тисяч гірників. Перемогли у даному конкурсі представники шахт ім. Рози Люксембург, № 10 (рудника ім. Чубаря), «Іскра», «Профінтерн», «Радянська» [7, с. 127].

У 1935 році набув значного поширення рух новаторів-стахановців, метою якого було підвищення продуктивності праці шляхом освоєння нової техніки та впровадження більш досконалих методів видобутку руди. У вересні того ж року з ініціативи Криворізького міському КП(б)У скликано зліт двохсот стахановців для обговорення подальшого розвитку руху. Учасники схвалили низку рекомендацій: досягти протягом незначного проміжку часу добового видобутку руди з показником у 52 тис. тонн, застосовувати на шахтах багатоциклічні методи, організовувати комплексні бригади, ліквідовувати «зрівнялівку» в оплаті. Практикувалися наступні форми стаханівського руху: доба, зміна, декада, трудові вахти, змагання по професіях [1, с. 1].

Тривалий час впровадження нової техніки й механізмів не приносило очікуваних результатів, адже значна кількість робітників не були достатньо компетентними, щоб ефективно використовувати обладнання та устаткування. Також слід зазначити, що погані умови праці на виробництві, часті перебої з заробітною платнею, нестача житла сприяли значній текучості робітничих кадрів, тому на порядку денному стояла проблема підвищення кваліфікації працівників. Відповідно до постанови «Про Криворізький рудний басейн» (липень 1933 року) ЦК КП(б)У зобов’язав трест «Руда» скласти план підготовки і перепідготовки кваліфікованої робочої сили [6, с. 106]. Особлива увага приділялась таким спеціальностям: скреперисти, машиністи, механіки, електрики. Метою даної постанови було сприяння повного забезпечення фахового, високопрофесійного обслуговування всіх машин й механізмів. Також слід зазначити, що у 30-х роках XX ст. відкривались нові школи та реорганізовувались навчальні заклади, які були розраховані на підготовку та перепідготовку робітничих кадрів. Наприклад, 1934 року у школі ФЗУ «Криворіжбуду» (на Гданцівці) було збільшено прийом слухачів та введено нові спеціальності, серед них: електрослюсар, слюсар-ремонтник, токар, черговий домни, машиніст підйомного крану [6, с. 106].

У процесі здійснення реконструкції гірничорудної промисловості значна увага приділялась аспектам електрифікації. У липні 1930 року було прийнято проект електрифікації Криворізького басейну, розрахований до 1933 року. Згідно з ним передбачалось значне розширення мережі ліній електропередач, електрифікація будинків та вулиць. На період 1931-1932 років планувалось ввести у дію резервний генератор на 10 тис. кВт/год, а у 1932-1933 роках підвищити потужність до рівня 24 тис. кВт/год з підключенням до кільця Дніпрогесу, шляхом розширення діючих і будівництва нових підстанцій [13, с. 271].

У 1937 році було створено районну енерголабораторію, яка здійснювала контроль за станом промислових підприємств, внаслідок чого було виявлено, що електричне господарство на багатьох рудниках знаходиться у занедбаному стані. Значна кількість підземних і поверхневих підстанцій тресту «Руда» перебували у незадовільному стані: трансформатори, кабельні фідери, компресори не відрегульовані й не перевірені, що нерідко призводило до зупинок підприємств [13, с. 271].

Отже, підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що до основних шляхів здійснення модернізаційних заходів у гірничорудній промисловості Кривбасу в 30-х роках XX ст. слід віднести: впровадження нового технічного устаткування та більш ефективних методів видобутку руди, механізацію виробництва, здійснення електрифікації, сприяння підвищенню кваліфікації робітників, розгортання соціалістичних змагань. Водночас заходи радянської влади у процесі розбудови промислових потужностей видобувної галузі міста мали низку недоліків, адже, по-перше, протягом 30-х років XX ст. геологічні розвідки, які є вкрай важливими, майже не проводилися; по-друге, низький рівень освіти, мотивації, чимала плинність робітничих кадрів доволі часто призводили до несправності обладнання та аварійних ситуацій на виробництві.

Джерела та література:

1. Басейн у першому півріччі. Червоний гірник. 1936. 2 серпня. C. 1.

2. Варгатюк П.Л. Криворіжжя. Дніпропетровськ: Промінь, 1969. 166 с.

3. Варгатюк П.Л., Дольчук А.В. Рудная сокровищница юга. Днепропетровск: Проминь, 1966. 156 с.

4. Витяг з постанови президії й колегії НК-РСІ УСРР «Про становище залізорудної промисловості Криворіжжя» від 5 квітня 1931 року. Мельник О.О. Криворізькому залізорудному басейну – 125. Документи і матеріали (1873-1941). Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. С. 396-399.

5. Витяг з постанови пленуму Криворізького міському КП(б)У «Про підсумки роботи за 1-й квартал 1936 року і завдання розвитку стаханівського руху «вшир і вглиб» у Криворізькому басейні у 1936 році». Мельник О.О. Криворізькому залізорудному басейну – 125. Документи і матеріали (1873-1941). Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. С. 442-446.

6. Гаєвський В.Д., Мельник О.О., Степаненко О.В., Степанюк Д.П. Яскраві сторінки історії профтехосвіти Криворіжжя. Кривий Ріг-Житомир: Рута, 2019. 460 с.

7. Дольчук А.В. Боротьба комуністичної партії за відбудову і дальший розвиток гірничорудної промисловості України (1921-1937 рр.). К.: Вища школа, 1974. 184 с.

8. Доповідна записка заступника секретаря Криворізького міського партійного комітету Бурова у ЦКК КП(б)У від 13 жовтня 1931 року. Мельник О.О. Криворізькому залізорудному басейну – 125. Документи і матеріали (1873-1941). Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. С. 399-406.

9. Дояр Л.В. Трагічний першотравень 1934-го року. Криворіжжя: погляд у минуле: матеріали VI Історико-краєзнавчих читань. Т. 2 / ред. кол.: Н.А. Печеніна (голова), А.В. Тарасов, Р.П. Шляхтич, В.А. Фінічева (упоряд.). Кривий Ріг, 2020. С. 23-27.

10. Криворожское рудоуправление имени Ф.Э. Дзержинского. Днепропетровск: Проминь, 1973. 213 с.

11. Кузнецов И. Об основных направлениях реконструкции Криворожского железорудного бассейна. Мельник О.О. Криворізькому залізорудному басейну – 125. Документи і матеріали (1873-1941). Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. С. 409-411.

12. Мельник О.О. Криворізькому залізорудному басейну – 125. Документи і матеріали (1873-1941). Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. 536 с.

13. Мельник О.О., Балабанов С.В. Історична енциклопедія Криворіжжя. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. Т. 1. 604 с.

14. Постанова Президії ЦКК КП(б)У та колегії НК РСІ УРСР «Про стан залізорудної промисловості Криворіжжя» від червня 1932 року. Мельник О.О. Криворізькому залізорудному басейну – 125. Документи і матеріали (1873-1941). Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. С. 406-409.

15. Постанова ЦК ВКП(б) «Про діяльність Південно-рудного тресту» від 15 квітня 1930 року. Правда. 1930. № 107 (18 квітня). С. 1-6.

16. Солотвінський О.А., Валінкевич Н.В. Модернізація підприємств та шляхи її забезпечення. Формування ефективної моделі розвитку підприємства в умовах ринкової економіки: тези IV Міжнародної науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 24-25 листопада 2016 р.). Запоріжжя, 2016. С. 416.

17. Стешенко О. К реконструкции железорудных и марганцевых рудников Криворожья. Мельник О.О. Криворізькому залізорудному басейну – 125. Документи і матеріали (1873-1941). Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007.

Джерело: Набивач В. студент 2-го курсу сп. «Історія» факультету географії, туризму та історії Науковий керівник: Дробот А.О. асистент кафедри історії Криворізький державний педагогічний університет. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... VII - мі Історико-краєзнавчі читання ТОМ 1 (Кривий Ріг, 15 квітня 2021 рік)