Сергій Колачевський — найвідоміший криворізький рудопромисловець XIX - початку XX століття

Сергій Колачевський — найвідоміший криворізький рудопромисловець XIX - початку XX століття
Колачевського знають як лікаря, у Санкт-Петербурзі - як мецената, а у Кривому Розі - як рудопромисловця. Багато в чому він був новатором, а свої багатомільйонні статки заповів на благодійність. Деякі криворіжці порівнюють його з Альфредом Нобелем

В Одесі Сергія Миколайовича Колачевського знають як лікаря, у Санкт-Петербурзі - як мецената, а у Кривому Розі - як рудопромисловця. Багато в чому він був новатором, а свої багатомільйонні статки заповів на благодійність. Деякі криворіжці порівнюють його з Альфредом Нобелем, але зусиллями радянської влади про нього знають, певно, одиниці.

Найдовша вулиця Кривого Рогу, яка знаходиться у Тернівському районі, названа на честь Сергія Колачевського. 

Метрика про народження Сергія Колачевського. Скан-копія, надана Катериною Бикановою

Сергій Колачевський народився 12 січня 1850 року в селі Федорівка Херсонської губернії (зараз - село у Кіровоградській області). 22 січня 1850 року, рівно 172 роки тому його хрестили. Батьки: поміщик Микола Колачевський і Марія Колачевська. Він був третьою дитиною із п’яти в родині; його брат Михайло став композитором. Сергій навчався у кременчуцькій гімназії, а у 1868 році вступив на медицинський факультет Київського університету. 

У 1872 році  у серпневому випуску «Університетських записок» вийшла праця «Про нерви печінки». За неї студент-медик отримав золоту медаль. Цього року Сергій Колачевський також закінчив університет Святого Володимира у Києві. З кінця 1876 року і до початку 1879 року Колачевський двічі їздив у складі загону Червоного Хреста на Балкани, де допомагав болгарцям, які повстали в боротьбі за незалежність від Туреччини. Через дев’ять років після закінчення університету, у 1881, захистив дисертацію на тему “Про кістковий мозок” і отримав ступінь доктора медицини. Потім Колачевський працював лікарем у Кременчуці, а через рік його запросили до Одеської міської лікарні на посаду помічника старшого лікаря, де він згодом завідував хірургічним відділенням. 

Сергій Колачевський одружився у 1882 або 1883 році із Євгенією Розмаріц. Весілля відбулося в Одесі, де подружжя потім проживали ще деякий час. Євгенія була племінницею поміщиці Зайцевої, яка дала їй у придане 400 десятин землі біля села Веселі Терни, що під Кривим Рогом. 

Євгенія Володимирівна Колачевська, 1906 рік

Спочатку сім’я Колачевських не планувала якось використовувати ці землі, і вони здавали їх в оренду під поля і пасовища місцевим селянам. Проте періодично Колачевський бував на Криворіжжі і спостерігав за тим, як почастішали випадки знаходження покладів руди. Тому він вирішив дослідити цю ділянку землі і запросив так званого “штейгера” - майстра гірничої справи - Миколу Бєлогостицького. 

З кінця 1880-х, поки тривали дослідження, Сергій Колачевський працював практикуючим лікарем. Згодом лікар став почесним членом Стурдзівського товариства жалісливих сестер, якому допомагав щедрими пожертвами. В Одесі проходили благодійні музичні вечори на користь бідних учнів, які також влаштовувала родина лікаря. Вони дарували в одеську бібліотеку книжки, в художнє училище - меблі, у музей - японські та китайські мистецькі предмети: вази, шовковий одяг тощо.

Є відомості, що в 1888 році Колачевський зробив першу в Російській імперії, до складу якої тоді входила Україна, успішну резекцію шлунка. Це було революцією в історії хірургії шлунка.

У 1892 році у Веселих Тернах дослідники Колачевського, яких він запросив з-за кордону, знайшли багато покладів руди. Оскільки Колачевський мав намір займатися видобутком руди, а коштів у них із дружиною на це не було, він ризикнув - узяв під заклад цієї землі 1,5 мільйона марок у компанії “Дольче Кайзер”. Це було у 1892 році, коли їхнє подружжя жило на 1600 рублів на рік, які отримували за надання землі в оренду. Тоді на місце майбутнього кар’єру приїхали німецькі та бельгійські геологи, фахівці гірничої справи. Спочатку відкрили один кар’єр, а трохи пізніше з’явився другий. Запрошені геологи засвідчили, що руди тут було чотириста мільйонів пудів (1 пуд дорівнює 16 кілограмам - прим. ред.), і Колачевський став неймовірно багатим. Колачевські жили в Одесі, а на Криворіжжя приїздили, щоб керувати роботою на руднику. 

Розпочинаючи видобуток руди, Колачевський починає будувати і велику їдальню на 1000 місць для рудокопів. Там окрім технічних працівників були і ковалі, токарі, слюсарі, машиністи і власне добувачі. Багато працівників власник рудника наймав із Орловської губернії (сучасна Російська Федерація, - прим.ред.). Оскільки підприємство розвивалося, Колачевський вирішив поруч із рудником у Веселих Тернах побудувати робочу «колонію» для майстрових - по 2 квартири в будинку, і гуртожитки для тимчасових робітників і неодружених. Крім того, з часом було побудовано школу з безкоштовним навчанням, лікарню, бібліотеку, лазню. Багато приїжджих найманих робітників залишалися працювати і жити тут назавжди.

Рудник Колачевського у 1909 році

У 1893 році Колачевський заснував Товариство лікарів в Одесі і став його першим головою. У різних місцях Російської імперії будував лікарні. Відомо, що Сергій Колачевський цікавився рідкісними книжками і мав велику приватну бібліотеку. Зібрані книжки на медичну тематику після його смерті передали у книгозбірню Товариства російських лікарів в Одесі. Тепер частина цих книжок зберігається у Науковій бібліотеці імені  Максима Горького.

У 1897-99 роках Сергій Колачевський першим у Кривбасі придбав власні паровози для рудника. Витратив тоді також 20 тисяч рублів на будівництво колодязів для забезпечення потреб рудника.

Дружина Колачевського Євгенія, у якої був порок серця, потребувала постійного догляду кваліфікованих лікарів. Тому через кілька років подружжя Колачевських переїхало у Санкт-Петербург. Їхнім сусідом був криворізький поміщик Євгеній Шмаков, який працював тоді радником у Міністерстві іноземних справ. 

У лютому 1906 року у віці 47 років дружина Колачевського Євгенія померла. Її відспівували у Сергіївському всієї артилерії соборі, а поховали на цвинтарі Олександро-Невської лаври у Санкт-Петербурзі. Дітей у подружжя не було.  

Сергіївський всієї артилерії собор у Санкт-Петербурзі

Відомий лікар, меценат і рудопромисловець Колачевський був знайомий із багатьма митцями тієї епохи. До кінця життя він зберігав дружні стосунки із Юлією Маковською, дружиною московського художника Костянтина Маковського. 

Наприкінці квітні 1906 року, через два місяці після смерті дружини, Сергій Колачевський був на своєму криворізькому руднику. Тоді квітнув сад, висаджений колись за наказом рудопромисловця. 

Тоді Колачевський написав Юлії Маковській листа:

“Дорогая Юлия Павловна, благодарю Вас за милые строки, полные сочувствия. У нас действительно очень хорошо. Сад цветёт как никогда, но мне ещё грустнее от мысли, что она (дружина Євгенія - прим. ред.) обещала приехать сюда ранней весной, чтобы полюбоваться садом в цвету … и никогда её больше здесь больше не будет, никогда, - я так тоскую при этой мысли, что решил хоть мёртвую, но перевезти её сюда”. 

“Літній” будинок у маєтку Колачевських на Криворіжжі

Тоді Сергій Колачевський прийняв рішення у цьому саду на Криворіжжі спорудити склеп. 

Сад на руднику, де Колачевський вирішив побудувати склеп

У жовтні тіло його дружини перевезли туди. 

Родинний склеп Колачевських, 1900-ті роки

“Недалеко від дому у парку побудовано усипальницю-склеп із червоної цегли, а також побудована каплиця. Коли заходиш всередину, біля входу бачиш ляду (рухома покришка, дверцята, що прикривають отвір всередину чого-небудь - прим. ред.). Навпроти входу стояв стіл, на ньому - свіча і Біблія. Над столом - ікона. На високих підставках в усипальниці стояла труна. На кутах кришок трун були вмонтовані бронзові статуетки янголів”, - зазначено у науково-популярному виданні “Криворізька зірка Колачевських” Олександра Мельника і Ірини Стеблини.

З 1906 до 1911 року Сергій Колачевський був почесним мировим суддею  Верхньодніпровського земства. Він міг видавати накази про арешт і виклик до суду, а також розглядати судові справи без присяжних.

23 травня 1911 році у віці 61 року Сергій Колачевський помер. 

Незадовго до смерті рудопромисловець уклав заповіт. За його умовами, колачевський рудник віддавався в оренду на 36 років Російсько-бельгійському металургійному товариству. Усі отримані прибутки, не менше 20 мільйонів рублів на рік, власник заповів “віддавати на користь Криворіжжя”. Рудопромисловець і лікар свої багатомільйонні статки - близько 30 мільйонів рублів - заповів на благодійність. Туди входили майно в Одесі і шахта в Іркутській губернії. Згідно з заповітом близько 100 тисяч рублів було роздано робочим, які працювали на руднику, 50 тисяч - Товариству жалісливих сестер в Одесі. Частина грошей була виділена на будівництво церкви на руднику і будинки пристарілих для жителів Катеринославської і Херсонської губерній.

Згідно з волею покійного потрібно було збудувати у маєтку Колачевського сільськогосподарське училище зі зразковими полями, фермою і фруктовим садом. Навчальний заклад потрібно було назвати ім'ям Євгенії та Сергія Колачевських.

Після смерті Сергія Миколайовича його племінник та інші родичі довго судилися із Сенатом, вимагаючи скасування заповіту. Пояснювали вони це тим, що чоловік був несповна розуму, коли його укладав. Суд тривав п’ять років.

Нарешті в 1916 році Сенат прийняв рішення про законність заповіту. Але останню волю Сергія Колачевського так і не вдалося виконати - скоро почалася революція 1917 року.

За версією радянської влади, під час громадянської війни махновці хотіли пограбувати склеп, але, не знайшовши коштовностей, нібито підпалили маєток Колачевських. 

Тим часом, рішенням Криворізького оргвиконкому від 17 серпня 1926 року каплицю і пам’ятник Колачевському було зруйновано, склеп засипано, а прах подружжя перенесено на Пужмерівське кладовище.

Альфред Нобель - відомий на весь світ винахідник - прожив 63 роки, а Колачевський - 61. І той, і інший були щедрими до бідних. Перший знав 5 мов, а другий - 4. Останньою волею обох було пожертвування грошей на благодійні ініціативи в сфері культури і освіти. Позови родичів, які оскаржували законність заповіту, тривали 3 роки і 5 років відповідно. І Нобель, і Колачевський були щасливими в справах бізнесу і не мали дітей. Обидва з роками усвідомили, що життя необхідно присвятити людям, а не грошам, - каже співробітник криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник у своїй статті

У матеріалі використовуються цитування зі статті Олександра Мельника “Мільярд доларів на благочинність. Сергій Колачевський - Нобель півдня України” та цитати і фото із брошур Олексія Книги “Деякі нотатки з дореволюційної історії Криворіжжя” і “Деякі Маловідомі Документи, Праці, Листи С.М.Колачевського”, а також фото з фейсбук-групи "Криворізька старовина". 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Подвір'я маєтку садиби Харіна

Рудничний палац Сергія Колачевського

Криворізькі гірняки початку XX століття

Веселі Терни. 1950-60-ті роки

Руднича контора

Відео на тему

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Терни СТАРІ ФОТО

Сергій Колачевський — найвідоміший криворізький рудопромисловець XIX - початку XX століття

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Терни, випуск другий

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Вони вбили всіх євреїв у моєму рідному селі, — сторічна жителька Кривого Рогу про Голокост

У листопаді 2022 року Любові Мойсеївні Петуховій виповнюється 100 років. Жінка родом із Вінничини, проте вже декілька десятків років живе у Кривому Розі, де працювала більшу частину життя

Віра Бабенко: військова юність і життя довжиною в 19 років

Віра Бабенко (1902-1921 роки) - зв’язкова українських повстанських штабів, була родом із Кривого Рогу. 

Володимир Токар: скульптор і художник

Криворіжець Володимир Токар — скульптор, художник і член Національного Союзу художників України — до свого шестидесятиріччя отримав нагрудний знак “За заслуги перед містом II ступеню”.