Іван Авраменко: художник-соцреаліст

Майбутній художник Іван Авраменко народився у квітні 1923 року у заможній селянській родині на Полтавщині. Його батько, Гаврило Авраменко, був столяром, а також майстрував скрипки, гітари і мандоліни. Іван Авраменко любив бувати у батьківській майстерні, спостерігаючи за процесом. 
Пізніше сім'ю “розкулачили” і вислали на Урал. Роки у засланні далися в знаки, і батько помер. 
Батька згноїли у тюрмі, у засланні. Я любив, коли був малий, за ним спостерігати у майстерні. Я не розділяю малювання і майстрування чогось і досі - це, по суті, одне і те ж, - згадував Іван Авраменко в інтерв’ю криворізькій журналістці Оксані Демченко.
Після смерті батька родина Авраменків потайки повернулася до України і, ховаючись, жила у рідних. Щоб прогодуватися, доводилося збирати на колгоспному полі колоски. Кілька разів його з мамою ловив колгоспний об'їждчик.

У Кривий Ріг ми приїхали у 1934 році. Втекли з Полтавщини, тому що там від Голодомору вимерли би. А тут - промислове місто, людям платили зарплати. Коли ми тільки приїхали на станцію Мудрьона, йшли із родиною пішки через Дзержинку, вулицею Постишева (після декомунізації - Гурова, - прим. ред.) на соцмісто. І я, сільський хлопчина, побачив цю індустріальну величність: кар’єри, відвАли, залізну дорогу, мости… Я був у захваті. 
У 1935-му році Іван Авраменко пішов до третього класу криворізької школи. Через багато років після того художник писав у своїх спогадах: 
У першому класі я захворів на скарлатину і лежав у міській лікарні у Кривому Розі. Там якась дівчинка малювала, і мене це зацікавило. Коли прийшов додому з лікарні, почав малювати. Колись у школі вчителька побачила мої малюнки і запропонувала мені взяти участь у конкурсі малюнків. Я виграв цей конкурс, і мені у подарунок дали набір дуже гарної англійської акварелі. У мене вперше були фарби. І відтоді я вирішив стати художником.
Іван Авраменко намалював конкурсний малюнок до ювілею Тараса Шевченка і одержав першу нагороду. Після закінчення школи він почав замислюватися про вступ до художнього училища. 
У 1941 році Кривий Ріг зайняли німці.
Коли тільки почалася Друга Світова, я лежав у лікарні з малярією, і мене не взяли в армію. 2,5 роки я жив в окупованому Кривому Розі. Спілкувався з німцями. Не хотів, щоб мене висилали на роботу в Германію. Колись так переодягся у жіночий одяг, мене спіймали і відправили у табір. Я звідти втік, переліз через 4 забори. Боявся, що розстріляють, але обійшлося.
Потім Авраменко служив у армії. На фронт пішов у лютому 1944 року. Воював до закінчення війни.
У 1947 році Авраменко вступив до Одеського художнього училища імені Митрофана Грекова. Він 2 роки вчився у професора Леоніда Мучника. У своїх спогадах Авраменко писав:
«Одеське училище було одне з найсильніших училищ у Радянському Союзі. Воно сформувалося на базі колишнього довоєнного Одеського художнього інституту, і в ньому викладали відомі художники, доценти і професори. Попри те, що було дуже голодно і важко, я вважаю, що цей період був найщасливішим у моєму житті. Одеса - гарне місто, центр культури і мистецтв. І, звичайно, традиції в образотворчому мистецтві: південь, сонце, повітря, море і радісний настрій у картинах».
Якось на заняттях в училищі Авраменко прокоментував виступ вождя СРСР Йосипа Сталіна. 

Сталін у інтерв’ю до свого 70-річчя на питання “Скільки Ви ще хочете прожити?” сказав, що хоче жити довго, щоб побачити комунізм. Я своїм однокурсникам тоді сказав, що він старий і не доживе ні до якого комунізму.

Серед молоді знайшовся інформатор спецслужб, і хлопця заарештували. За зауваження Авраменко отримав вирок: 10 років таборів суворого режиму з відбуванням у ГУЛАГУ за «антирадянську агітацію». В ув'язненні він провів шість років, і отримав свободу у 1954 році, через рік після смерті Сталіна. 
Після виходу на волю закінчив з відзнакою  Кишинівське художнє училище. У 1957–1958 роках 34-річний Авраменко працював асистентом головного художника-постановника кіностудії «Молдова-фільм». У 1958 році повернувся у Кривий Ріг і став членом Криворізького Товариства художників. 
Іван Авраменко часто писав саме індустріальну панораму міста. Він працював у техніці графіки, станкового живопису й акварелі. 

«Писати з натури – це кожного разу нова, але взаємна любов», – зізнавався він. Шукаючи натхнення, художник їздив на Чернігівщину, Полтавщину, Сумщину, в Карелію, Крим і на Кавказ. 
У 1974 році 51-річний Іван Гаврилович став членом Спілки художників СРСР, пізніше  - Національної спілки художників України.
У цей період Авраменко працював у стилі “соцреалізм”. «Справжнє мистецтво – це не засіб для ствердження себе перед іншими. Справжнє мистецтво – це служіння розуму, красі і зізнання в любові. Головне в будь-якому мистецтві – і в житті теж – уміння правильно і гармонійно розставити акценти», – підкреслював художник. Основні жанри, у яких працював митець - ліричний та індустріальний пейзажі.
З 1960 до 1990 років, Авраменко був постійним учасником республіканських художніх виставок у Києві, Міжнародного художнього ярмарку «Арт-Манеж-96», виставок «Золотий пензлик-97», «Живопис України». 
Персональні виставки відбулися в Кривому Розі в 1983, 1996 і 1998 роках. У 1992 році , у перший рік незалежності України, художника реабілітували і зняли обвинувачення у антирадянській діяльності.
Помер Іван Гаврилович Авраменко 6 листопада 2008 року у Кривому Розі. Похований на Центральному кладовищі Кривого Рогу, у Довгинцівському районі.
Роботи художника зберігаються в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї, Дніпропетровському, Мінському та Донецькому художніх музеях, у приватних колекціях у Варшаві, Лондоні, Сеулі.
На честь художника у Кривому Розі названа вулиця у Саксаганському районі (до декомунізації - Корнійчука), на фасаді школи №120 в Кривому Розі на честь Івана Авраменко відкрили пам'ятну дошку, а в самій школі діє музей-майстерня Івана Авраменка.

Картини Івана Авраменка дивіться тут

У матеріалі використано цитування спогадів Івана Авраменко із сайту “Портал “ДніпроКультура”, а також цитування із відео “Криворожские художники. Авраменко Иван” на YouTube-каналі “Николай Рябоконь”.