Кирило Ровда: криворізький педінститут, література, репресії

Кирило Ровда: криворізький педінститут, література, репресії

У 2023 році виповнюється 118 років з дня народження Кирила Ровди — літературознавця і доктора філологічних наук

Історик англійської літератури і літературознавець Кирило Ровда володів англійською, французькою, німецькою, українською, болгарською, російською, польською та чеською мовами. 

Кирило Ровда народився 27 лютого 1905 року у Кривому Розі, який тоді входив до Херсонської губернії у складі Російської імперії. Кирило народився у сім'ї литовців роду Ровдасі. Родина наприкінці XIX століття переїхала жити до Кривого Рогу.

Жив та працював на Дубовій Балці, закінчив початкову школу на Вечірньому Куті у Кривому Розі.

У 1915 році родина Ровд переселена до Томська. Працював на Кольчугінському руднику, член Революційного комуністичного союзу молоді рудника. Один з організаторів Соціалістичного союзу робітничої молоді в Кольчугиному (1917—1918 роках), потім — комсомольських, партійних та радянських органів влади у Томській губернії. Член РКП(б) із 1920 року.

З 1925 року працював літературним консультантом у газеті «Ленінградська правда». З 1927 року навчався у Ленінградському історико-філологічному інституті. У 1931 році закінчив Інститут червоної професури, в 1935 — Інституті російської літератури (Пушкінський Дім) Акамедії Наук СРСР в Ленінграді.

З 1933 працював аспірантом Інституту літератури Акамедії Наук СРСР під керівництвом академіка А.В.Луначарського, а після його смерті – професора В.К.Мюллера. Кирило Ровда — кандидат літературознавства з 1935 році, доцент. У 1935 році зарахований докторантом Академії Наук та призначений ученим секретарем Інституту літератури АН СРСР.

З 1935 до 1937 року читав курс зарубіжної літератури в Інституті іноземного туризму в Ленінграді.

Кирила Ровду репресували. 

В його автобіографії, яка зберігається в архіві Криворізького Державного Педагогічного Університету імені Володимира Винниченка:

У 1936 році був виключений з партії за звинуваченням у зв'язках з ворогами народу (був членом парткому Академії Наук СРСР), знятий з роботи, відрахований з докторантури і в 1937 році , в адміністративному порядку висланий до Кзил-Орди (Казахстан), де спочатку працював не за фахом (Бухгалтером в психіатричної колонії)”.

Після звільнення Кирило Ровда викладав у Кзил-Ординському (1944-1947 роки) та Криворізькому (1947-1955 роки) педагогічних інститутах. З 1955 по 1959  роки працював у Кіровоградському державному педагогічному інституті. Після реабілітації у 1959 році повернувся в Ленінград на колишнє місце роботи. Став одним із найповажніших ленінградських професорів, шекспірознавцем, знавцем історії російсько-чеських літературних зв’язків. 

Кирило Ровда помер у віці 90 років у листопаді 1995 року. 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Вечірній Кут, колії

Залізнична станція «Вечірній Кут»

Залізний рудник

Дореволюційна водокачка залізничної станції "Вечірній Кут"

Залізнична станція «Вечірній Кут», 1916-й рік

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Мудрьона, залізнична станція: довідка з історії Криворіжжя

Вантажно-пасажирська станція Придніпровської залізниці, розташована на лінії станцій Пʼятихатки — Кривий Ріг-Головний у центральній частині Кривого Рогу. Що ще відомо про залізничну станцію Мудрьону в контексті історії Кривого Рогу — на history.1kr.ua

Кривий Ріг — єдине місто, яке не дало перепоховати німців, - Олег Фішер

«Тут колись було кладовище», від старожилів Кривого Рогу таку фразу можна почути часто і в усіх куточках міста. І значно рідше розказують, хто саме був похований на тих зниклих кладовищах.

Без води, без заводів, але з театрами - як жили криворіжці під час окупації у 1941-1944 роках

Кривий Ріг був окупований німецькими військами 30 місяців — із 15 серпня 1941 року до кінця лютого 1944 року. У цей час криворіжці мали проблеми з водо- та електропостачанням, вивчали в школах німецьку мову (а спершу навіть «Заповіт» Шевченка), відновлювали знищені заводи, грали товариські футбольні матчі з румунськими, угорськими й німецькими вояками. Як змінилося місто, у якому на початок 1941 року проживали трохи більше 200 тисяч людей, і як німці керували життям місцевого населення — на history.1kr.ua