Кривий Ріг у кіно: як місто зображають українські фільми

«Зміна починається о шостій»

Художній фільм знятий у Кривому Розі в 1958 році. Сюжет оповідає про складну ситуацію на шахтах Криворіжжя, де керівництво спочатку заважає молодому інженеру Петру Чумаку втілити в життя новаторський метод видобутку руди, але після важких переговорів погоджується на нововведення. Згодом в одній із камер трапляється обвалення зі смертельними наслідками, і вся вина лягає на Чумака. У підсумку він повинен захистити не тільки своє ім’я, а й майбутнє системи, яку він розробив.
Застаріла методика, яку у фільмі називають «хижацькою», передбачає вилучення найкращих рудних шматків і водночас втрату решти тонн руди. Відмахуючись від оптимізації та полегшення ручної праці, верхівка чудово демонструє своє закостеніле ставлення до звичайних робітників і всієї індустрії, адже на слова про економію корисних копалин один із керівників відповідає: «Хватит нам и нашим детям, ведь у нас не рудник, а золотое дно».
Також показано важкі й небезпечні будні шахтарів, яких турбують суперечливі думки про кохання, крадіжки та сенс життя:
«— Почему я должен приносить пользу жизни, а не жизнь мне? Человек живет раз, а природа вечна.
— Если б все так думали, ты б сегодня жрал сырое мясо и прикрывался фиговым листом».
Прообразом шахти виступила шахта «Жовтнева», фільм знімався на одному з промислових підприємств рудоуправління імені Комінтерну. Люди у відгуках на YouTube пишуть про життєвість кінокартини й, крім захоплення знайомими локаціями, скаржаться на забруднене повітря та сміються з «червоних горобців» — своєрідного символу життя промислового міста.

Кадри з фільму «Смена начинается в шесть»

«Червоний»

Знятий у 2016 році, цей історичний бойовик розповідає про воїна Української Повстанської Армії Данила Червоного, який потрапив до концентраційного табору. Там він знайомиться з іншим українцем Віктором Гуровим. Їхні політичні погляди й ідеали різняться, але Батьківщина в них одна, і через каторжне пекло їм теж проходити разом. Однак, знайшовши в собі сили чинити опір репресіям, Червоний вирішує підняти перше повстання в таборі та вирватися на свободу.
Фільм є екранізацією однойменного роману Андрія Кокотюхи, і сам автор каже:
«Я відразу розкажу, чим фільм закінчиться. Фільм вперше за всю новітню історію українського кіно закінчиться тим, що українця не вб’ють. Українець буде переможцем, він подолає всі обставини, він переможе всіх своїх ворогів, він вирветься на волю. Як українці гинуть — ми вже бачили, чули. І в кіно, і, на жаль, в реальному житті. Але мені хотілося, щоб наш фільм переламав цю систему, свідомість українців, що ми постійно мусимо помирати за ідею чи за Батьківщину. Мені здається, що заради ідеї варто жити і перемагати і заради Батьківщини треба жити і перемагати».
Як і в попередній кінокартині, тут можна побачити криворізькі шахти, тільки тепер не чорно-білі, а забарвлені в червоний колір — символ нашого міста і фільму. Саме індустріальний ландшафт, червоні «гори» і «кривава» земля привернули увагу творців фільму, зокрема й режисера Зази Буадзе, який у підсумку сказав: «Місто Кривий Ріг — один з авторів цього фільму». У зйомках масових сцен узяли участь понад 800 криворіжців, декорації табору були розташовані неподалік від урвища «Провалля СРСР».
На жаль, більшість декорацій спалили, зламали і знищили місцеві жителі. Ніхто з влади не потурбувався про те, щоб зберегти цю спадщину, як, наприклад, зробила це влада Запоріжжя. Після зйомок «Весни на Зарічній вулиці» там встановили скульптуру на честь головного героя, побудували мережу фонтанів і «Годинник закоханих», що є музичним і грає неофіційний гімн міста — мелодію з фільму. Крім того, 2020 року було відреставровано будинок, де знімали цю кінокартину.

Читайте також: «Остался только Сталин: уничтожены декорации к фильму, снятому в Кривом Роге»

Кадри з фільму «Червоний»
history.1kr.ua зв’язалися з актором Ярославом Безкоровайним, який знімався у фільмі «Червоний». Він із радістю погодився поділитися цікавими історіями та спогадами звідти.
Знімали кінострічку в кінці лютого — на початку березня 2016 року. Особливо важкими були сцени в полі, де було дуже холодно й вітряно. Усі перемерзали. Крім цього, на шкірі Ярослава залишалися сильні подразнення через те, що для ролі він завжди мав бути гладко поголеним і носити стару радянську шинель, яка постійно натирала. Криворізька земля теж залишала сліди на акторах:
«Ми проживали в готелі “Дружба”, і часто нам було дуже незручно перед персоналом, бо після зйомок на старій закинутій шахті ми приїжджали, милися… і всі білі рушники ставали червоними».
Попри труднощі Ярослав зі сміхом згадує один кумедний момент:
«Мені в кадрі довелося їсти багато курки і ковбаси. На майданчику всі мені дуже заздрили, а я не знав, як довести, що це вже не дуже й смачно, коли ти їси це із дубля в дубль. Здавалося, я вжиті більше не захочу бачити ту смажену курку з ковбасою».
Ярослав Безкоровайний знімався в багатьох інших фільмах, зокрема в «Донбасі» та «Носорозі», знятих у Кривому Розі. Про наше місто актор згадує так:
«Частина знімальної групи була заселена в іншому готелі, в іншому кінці міста. Коли ми понад дві години їхали забирати своїх колег, я на собі переконався, що Кривий Ріг — це дійсно дуже і дуже довге місто. До речі, люди були вкрай привітними, тож дякуємо їм за гостину. Радий буду ще завітати до вас на зйомки!»

Портретне фото Ярослава Безкоровайного і фото зі зйомок фільму «Червоний»
Джерело фото

«Донбас»

Драматичний фільм 2018 року Сергія Лозниці, знятий на основі справжніх подій, зафіксованих у професійних репортажах, любительських зйомках і спогадах місцевих жителів про події на сході України. Ставши досить скандальним і зібравши суперечливі відгуки (через російськомовну оригінальну доріжку, відмову режисера додавати український дубляж і участь у фільмі російського актора, який порушив суверенітет України, відвідавши окупований Крим), кіно все ж таки посіло 14 місце у «Списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно».
Свого часу «Донбас» схвилював і криворіжців, які побачили в мирному місті людей у формі, розвішані прапори ДНР, намети й шини. Занепокоєні повідомлення про це надходили на «Перший Криворізький». Редакції довелося заспокоювати жителів району, де працювала знімальна група, і пояснювати, що все це лише декорації. Зокрема, під час зйомок сцени, де на українського воїна, прив’язаного до стовпа, нападають із насмішками люди, йому на допомогу прийшов невідомий містянин, який сприйняв гру акторів за правду. Про цей інцидент повідомив режисер фільму.
Тоді дві тисячі криворіжців узяли участь у масових зйомках. Вибір припав на Кривий Ріг як основну локацію через його архітектурну та візуальну схожість із містом Донецьк. Більша частина фільмування проходила в Тернівському районі.
Продемонстровані жителями Кривого Рогу патріотизм і рішучість заслуговують на увагу.

Кадри з фільму «Донбас»

«Носоріг»

Фільм, знятий у співпраці України, Польщі та Німеччини й куплений Netflix, оповідає про бандита на прізвисько «Носоріг», охопленого кримінальним духом 90-х. Заляпуючи руки кров’ю, він не помічає, як починає в цій же крові тонути, а усвідомлення, що настав час усе змінювати, приходить занадто пізно.
Під час перегляду криворіжці можуть упізнати не тільки такі знайомі локації, як ринок «Соцмісто», човнова станція (де знімався Олег Скрипка в ролі музиканта на весіллі), Кресівське водосховище й інші, а і соціальні явища тих часів. Політичний бандитизм яскраво демонструється фразою «Учора людей спалювали, а зараз вони з телебачення не вилазять». Про корумпованість органів правопорядку свідчать слова «Но местные, они так, как брали, так и будут брать, но тут прокурора киевского подослали…»
Рідко, але у фільмі трапляються й такі знайомі речі, як примірювання одягу на ринку, стоячи на картонці, дискотеки та тісний зв’язок між, здавалося б, віддаленими частинами довгого великого міста: «— А ти звідки? — З Дзержинки. — А в мене там бабуся живе, думаю, звідти я тебе і знаю». Навіть якщо після цього відбувається пограбування на задвірках…
Знову ж таки червоний колір стін, колір старої крові та райони, де час наче застиг, притягнули режисера і продюсера фільму до Кривого Рогу, а фактурні містяни з’явились на екрані в ролі масовки та другорядних бандитів.

Читайте також: «Колір старої крові» — чому Сенцов обрав Кривий Ріг для зйомок «Носорога»
Важкий, жорстокий і, на жаль, для багатьох правдивий. Ні про яку романтизацію не йдеться, показують лише жахливі наслідки кримінального духу, що панував у ті часи.

Кадри впізнаваних локацій Кривого Рогу з фільму «Носоріг»

«Вантажівка»

Документальний фільм 2020 року про криворіжця, який має нібито проблеми з ментальним здоров’ям, що не підтверджено медично, проблеми в родині та непростий характер. Він знайшов своє покликання в перевезенні вантажу зовсім не стандартним чином — самостійно, пішки, тягнучи візок, бо рішуче налаштований перетворити в життя дитячу мрію — стати водієм вантажівки, навіть якщо замість двигуна працюватиме його тіло.
Олександр Михалевич — справжній мешканець Кривого Рогу, який перевозить вантаж вагою до 1,5 тонни. В одну з таких подорожей на нього напала компанія молодих людей. Захищаючись, чоловік поранив кривдника, за що Жовтневий районний суд призначив йому вирок у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років. Це рішення обурило небайдужу громадськість, і за допомогою адвоката й широкого розголосу термін змінили до трьох років умовно. Ця історія надихнула режисера В’ячеслава Мерзлікіна, і він зняв фільм, який став відомим на кінофестивалях.

Читайте також: «Александр Грузовик Михалевич подал апелляцию на приговор криворожского судьи»
Джерело світлини.

Кінострічка зайняла перше місце на кінофестивалі «New York International Film Awards». Сам режисер розповів: «Это труды меня и моей жены. Всё, что мы накапливали и зарабатывали, за это мы и снимали».
У коментарях до трейлеру фільму криворіжці співпереживають Олександру, бажають йому сил і успіхів, а також скаржаться на несправедливу судову систему. Цей фільм за задумом авторів покликаний показати, що кожна людина особлива і до всіх треба ставитися з повагою.

Кадр із трейлеру фільму «Вантажівка»

Анімаційний серіал «Моя країна — Україна»

5-та серія. Казково-пізнавальний серіал, виконаний у техніці пластилінової анімації. У серії про Кривий Ріг розповідаються одна з легенд заснування міста, факти про заводи та металургію. Ось що кажуть про криворіжців: «А люди у Кривому Розі дуже привітні і люблять їздити на трамваях. І навіть в підземці ходять трамваї і літають на трамваях».

Кадри з мультсеріалу «Моя країна — Україна»

«Деня два два девять»

Документальний фільм Миколи Пастика про будні криворізького наркомана і рок-музиканта. Нецензурна і жаргонна мова, брудні історії розповсюдження наркотиків, слізні переживання бабусі та вплив зміненої свідомості на творчість.
Катаючись вулицями міста, головний герой Деня розповідає: «За Кривой Рог знают все. Когда приезжал на реабилитационный центр и узнают, что ты с Кривого Рога, начинают побаиваться. Они знают, что у нас либо бандиты, либо наркоманы, либо и то, и то».
Картина демонструє страшну реальність наркоторгівлі, яка начебто й стала менш помітною на наших вулицях, але не зникла, ховаючись у підворіттях. Режисер Микола Пастико говорить: «Каждый вот такой человек — это поломанная судьба, поломанная жизнь, причем не только его, а и его окружающих. Об этом нужно говорить постоянно».

Кадри з документального фільму «Деня два два девять»
У кожній із цих картин житель Кривого Рогу може знайти щось рідне. Знайома вулиця, фраза, атмосфера. Та чи все, що було тут знайомим, викликало приємні почуття? Якого кольору можуть бути ці почуття? Червоні, як залізна руда, як запечена кров? Сірі, як сталь чи вихлопи? Може, чорні в колір пістолетів або білі, як наркотики?
Кривий Ріг — це лише полотно, а криворіжці — художники. Нам під силу додати більше яскравих фарб у наше місто. Може, тоді режисери зніматимуть у нас фільми не тільки в жанрах драма, кримінал і бойовик, а й комедія, пригоди, романтика…
Фільми — це не тільки наше відображення, а й слід в історії, тож, можливо, варто зробити так, щоб нащадки, дивлячись їх, менше жахалися і більше усміхалися.

Авторка: Ірина Акун