Вишиванка — загублений спадок Криворіжжя

Все життя людина намагається визначити, ким вона є. Самоідентифікація, особливо для українців наразі є дуже актуальним процесом. Для того, аби розуміти –  ким ти є, потрібна знати свою історію. Що було перед тобою? В цьому процесі неодмінно нам допомагає саме культурна спадщина. У цій статті ми будемо зосереджуватись на нематеріальній культурній спадщині, а саме на техніках вишивання, які побутували у Криворізькому регіоні протягом історії.

Техніки вишивання — становлення та зміни

Вишиванка – одяг, який був розповсюджений по всій Україні, проте в кожній області побутували свої особливі звичаї та техніки вишивки. У XVI столітті сучасну територію Криворіжжя почали заселяти козаки, найчастіше вони будували свої зимівники при злитті  річок Інгулець та Саксагань. Приклади вишивок, які ймовірно були актуальним під час цієї доби, бачимо у брошурі «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини й Катеринославщини. Вирізування й настилування». Авторкою брошури  є етнографиня, письменниця, перекладачка Ольга Косач-Кривинюк, яка  з 1910 року працювала земською патронажною лікаркою для дітей-сиріт у Кам'янці біля Катеринослава, також займалась активною громадською діяльністю, та популяризувала мистецтво вишивання. Тоді вона відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання. Захоплення вишивкою Ольга перейняла у своєї матері —  Ольги Петрівни Косач. Змалку Ольгу, завдяки старанням матері, оточував український народний одяг, вишиванки. Зростання в такій атмосфері допомогло і надихнуло продовжити справу мами. Ольга Косач-Кривинюк у своїй збірці подала узори Київщини, Полтавщини та Катеринославщини через те, що саме на цих територіях розташовувались козацькі Січі.

Електронна бібліотека "Культура України" 

Оксана Тижненко, власниця етносадиби та вишивальниця родом з Дніпра у своєму інтерв’ю для «Суспільне новини» розповідає про те, що в ці часи відбувається своєрідний культурний симбіоз. Дружини козаків були з різних регіонів України, проте осідати могли вже зі своїм чоловіком на наших теренах. Вони продовжували вишивати так, як їх навчили в дитинстві на малій батьківщині, та ділились між собою різними техніками. 

У 1904-1905 році за ініціативою історика Дмитро Яворницького етнограф Василь Бабенко провів дослідження на території Катеринославської губернії (сучасна територія Дніпропетровської області). Він відзначив, що населення Верхньодніпровського повіту, в який входив Кривий Ріг, частково або навіть повністю зберегло національні елементи в одязі. Він зробив опис як чоловічого, так і жіночого одягу. Для чоловіків притаманними були  широкі штані з домашнього полотна, з такого ж полотна робили і сорочки з широкими рукавами. Жінки ж носили сорочки з вишивкою, поверх них плахти, спідниці або навіть корсети. Цікавим також є те, що Бабенко додає про взуття. Серед населення були поширені черевички червоного, зеленого або жовтого кольору. Варіації таких черевичків можна в наш час побачити на сцені у танцівників народних колективів. 

Фото з онлайн порталу “Дніпро культура”

Вишивка хрестиком

Техніка вишивання хрестиком не була поширена в Україні загалом до ХІХ століття. Пані Лариса Кравченко, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, вишивальниця, в минулому працівниця Криворізького історико-краєзнавчого музею поділилась у коментарі нашому виданню цікавою історією поширення цієї техніки. Саме вишивка хрестиком почала зароджуватись в Україні у ХІХ столітті, коли на наших теренах з’явилась парфумерна фірма «Брокар і К». Власником фабрики, яка випускала дешеве мило і парфумерію, був московський купець Генріх Брокар, за походженням француз. Для збільшення продажу мила на фабриці друкували на обгортках своїх товарів різні варіанти візерунків з троянд і інших квітів та рослин, які були зразками вишивки хрестиком. «Народне» мило з такою обгорткою коштувало 1 копійку, тому воно було доступне для всіх верств населення. Так картинки зі зразками вишивки хрестиком швидко поширилися по Російській імперії, а також і по українських селах. У народі стали називати вишивку такого виду «брокарською» або «мильною». Варто зазначити, що ці візерунки не мали відношення до традиційної української вишивки, проте, швидко влились в народний одяг.

Що носили криворіжці у ХХ столітті

Українці в цій місцевості тоді носили сорочку з домотканого грубого полотна з широкими й просторими рукавами, яка вбиралась у штани. Комір такої сорочки прикрашався вишивкою, груди на «пазусі», рукави на плечах і на відворотах рукавів теж були вишитими. Хлопці носили сорочки з повністю вишитими грудьми. Також, Бабенко звернув увагу саме на орнаменти, якими прикрашались сорочки: «Вишивка на сорочках буває вельми різна – «хрестиками», квітками або «лиштвою» (така техніка використовується для вишивки узорів з підрахунку ниток тканини). Тонкі сорочки одягаються так, щоб мережка була видна з-під верхньої спідниці». 

Старша наукова співробітниця історичного музею Яворницького Маргарита Підосинова теж досліджувала вишивку Катеринославщини, й відзначила у своїй статті Народна вишивка Катеринославщини в зібранні Д.І. Яворницького, що «орнаменти здебільшого геометричні. Таку майстерність і дизайнерський хист можливо отримати тільки завдяки багатолітньому досвіду та безперервній роботі, навички якої передаються від покоління до покоління».

Вже в 1930-ті роки на фото Павла Хадака, відомого у Кривому Розі майстра фотографії, яке було зроблено в Кривому Розі, можемо побачити притаманний нашому регіону стиль. 
Читайте також: Як у Кривому Розі жив та працював фотограф Пінхас Хадак

На молодому парубку вишита сорочка, яка вже адаптована до міського життя. Якщо придивитись ближче, саме такі геометричні орнаменти є дуже подібними на вишивку, яку збирала й Ольга Косач Кривнюк. Схожі рисунки є також на святковій чоловічій сорочці початку XX століття з села Кам’янське.

Фото з музею історії міста Кам’янське

У сімейному колі, 1930-ті роки, Павло Йосипович Хадак (правіше) Фото Криворізька старовина

Саме на Дніпропетровщині у вишивці популярними були саме червоний й чорні кольори. Треба зазначити, що сорочки, які збереглись до наших днів і перебувають в музеях, були розраховані на носіння у свята та визначні події. Побутовий же одяг також мав вишивку, але скромнішу. Окрім геометричних орнаментів саме в нашому регіоні також були поширені рисунки квітами або листвою. Про це свідчать вишиванки, які вже під час повномасштабного вторгнення були врятовані з міста Нікополь вчителькою української мови та літератури Февронією Лебідь — повідомляє Суспільне Дніпро.  На одній з них ми бачимо на рукавах червоно-чорний квітковий орнамент, на іншій же в таких самих кольорах переважає геометрична вишивка.

Вишиванці не менше ста років. Фото: Суспільне Дніпро

Для того, аби ще краще зрозуміти традиційну вишивку нашого регіону, перейдемо до конкретних прикладів з Криворізького краєзнавчого музею, аби прослідкувати їх схожість. Описами та фотографіями цих сорочок з нами поділилась пані Лариса Кравченко.

Вишиванка притаманна Криворіжжю. Фото з Криворізького історико-краєзнавчого музею (надала Лариса Кравченко)

Сорочка коротка з фабричного льону. Вишита косим хрестиком червоною та чорною заполоччю (бавовняними нитками),  розташована по низу уставки широкою смугою у вигляді безконечника з великими та дрібними червоними квітами і чорними листочками. Рослинний орнамент з двох сторін облямований вузенькими смужками. На рукавах окремо один від одного виконані по 6 квіткових букетиків, які є фрагментами узору на плічках з дрібними квітками. Між ними - по 4 троянди та по 2 обереги — у вигляді восьмипелюсткових зірок з червоними та чорними пелюстками, в середині яких - по чотири невеликих хрести. На чохлах — широкі смуги трояндового безконечника. Горловина оброблена вузенькою смужкою тканини з рядочком чорних хрестиків. Сорочка дівоча, можливо весільна. Спочатку сорочка була додільна, нижня частина її вірогідно була зношена і відрізана. Зріз застрочений на машинці. Типова для Дніпровщини. Цю сорочку музею передала Кращенко М.І., жителька села Ордо — Василівки, Софіївського району на Дніпропетровщині, під час музейної експедиції в 1967 році.

Фото з Криворізького історико-краєзнавчого музею (надала Лариса Кравченко)

Ще одна сорочка, яка зберігається наразі в музеї зроблена з бавовни.  Розріз пазухи оздоблений планкою, вишитою хрестиком геометризованим рослинним орнаментом червоними та чорними нитками. Для вишивки використані друковані рослинні візерунки (брокарівські). На уставках вишиті безконечники з троянд, а по верху рукавів по три окремих букети з великих троянд, пуп'янків та листочків. У задній частині між букетами уздовж рукавів виконані вузенькі смужки також трояндових безконечників. На узорах переважає чорний колір. Ця сорочка також типова для Дніпровщини. Шила і вишивала Петренко Єфросинія Іванівна, (1898-1972 роки життя), село Вільне Криворізького району. Пошита в дівоцтві, одягала на свята до клубу, пізніше - для виступів самодіяльності.

Фото з Криворізького історико-краєзнавчого музею (надала Лариса Кравченко)

Ще одна сорочка, вже 30-тих років ХХ століття. На ній бачимо геометричні та геометризовані рослинні візерунки, виконані швами: косий хрестик, коса лічильна гладь та штапівка. Лямівка на плічках, пазуха та по горловині рослинні безконечники, на чохлах широкий геометричний орнамент. По всій площині рукавів вишивка хрестиком у вигляді різноманітних восьмигранних зірок, «на уставці» восьмигранні розетки з квіточок та гілочок. Через зоряні візерунки на рукавах сорочку можна назвати «Зоряна» символ всесвіту, нескінченності життя, який виконує функцію оберегу. Мотиви з прадавніх часів і характерні для Східної України. Сорочка вишита B селі П'ятихатки на Дніпропетровщині Васильченко Л.М. ще дівчиною «на щастя», готуючись до весілля. В 30- ті рр. вийшла заміж та переїхала до Кривого Рогу на новобудови. У своїй весільній сорочці вийшла заміж, потому одягала її на свята.

На жаль, колекція музею не є надто великою. Нам все ще мало відомо про народну українську вишивку, і на це є свої причини. Скасування козацьких січей, розкуркулення, голодомори, знищення будь-чого українського і переписування історії – всі ці процеси, які впроваджувались руками нашого, на жаль, сусіда є причиною того, як мало ми знаємо зараз про себе. Нашу ідентичність, яка проявляється в таких ремеслах як вишивка, століттями намагались переписати й знищити. Нашою задачею наразі є не допустити цього зараз, і передати наступним поколінням те, що маємо. Мусимо досліджувати народні традиції, і зберігати їх. 

А які традиції вишивання є у вашій сім’ї? Поділіться у коментарях!