На що хворіли і як лікувались криворіжці в часи німецької окупації та в післявоєнну добу

На що хворіли і як лікувались криворіжці в часи німецької окупації та в післявоєнну добу

Час німецької окупації Криворіжжя в роки Другої світової війни негативно вплинув на здоров’я містян.

Яким захворюванням і проблемам приділяли увагу німці; як відновлювали систему охорони здоров’я після звільнення міста і що обурювало містян у роботі лікарень — на history.1kr.ua

Скільки лікарень працювало до війни

За даними, вміщеними в книжці Олександра Мельника «Криворожье в пламени войны», перед Другою світовою війною в Кривому Розі діяли 23 лікарні, 28 фельдшерських пунктів, 20 аптек. У медичних закладах міста працювали 3 339 осіб. Центральна міська лікарня мала 300 ліжок, штат був повністю укомплектований. Велика лікарня також працювала на Гданцівці. Діяли поліклініки, дитячі лікарні, тубдиспансер, малярійна станція, бактеріологічна лабораторія, пастерівська станція (спеціальна медична установа для проведення щеплень проти сказу) та медичний технікум. У Криворізькому районі також були велика Лозуватська лікарня і близько 49 пунктів швидкої допомоги в інших селах.

Довоєнний медпункт. Фото із фондів криворізького історико-краєзнавчего музею.

Військові дії призвели до ліквідації багатьох медичних закладів. Із 80 довоєнних будівель і приміщень медичних установ повністю було знищено 8 лікарень та амбулаторій; частково зруйновано 39, дві будівлі було підірвано, 6 спалено, 2 розграбовано, 18 постраждали від артобстрілів. Уже в червні 1941 року в Кривому Розі з’явились три шпиталі, працювали там самі криворіжці. Усього шпиталі могли прийняти до 1 400 хворих.

Криворізький госпіталь 1811, який працював на базі педагогічного інститута, 1941 рік. Фото із фондів криворізького історико-краєзнавчего музею.

Скільки лікарень було під час німецької окупації

У серпні 1941 року створили міську та районну допоміжні управи, при яких діяли відділи охорони здоров’я. Їхнім завданням було керівництво медичною мережею в місті та в районі, проведення профілактичних заходів із боротьби з інфекціями, ведення обліку захворюваності.

З початком окупації кількість персоналу лікарень скоротилась майже на 80%. 1941 року медзаклади мали всього 12,6% від довоєнної кількості працівників. У Лозуватській лікарні в липні 1942 року працювали 27 людей. У досить великій Христофорівській лікарні персонал скоротився до фельдшера, акушера та прибиральниці. Це пояснюється бойовими діями та жорстким окупаційним режимом. У травні 1943 року частину лікарів депортували в Німеччину на обслуговування українських остарбайтерів. У Кривому Розі до кінця 1943 року приватне лікування надавали 25 лікарів, із них:

Лікар

Кількість

Окуліст

2

ЛОР

1

Стоматолог

5

Гінеколог

1

Терапевт

4

Хірург

1

Травматолог

4

Дерматолог

2

Педіатр

1

Інфекційні захворювання

4

На що хворіли криворіжці під час війни

Німці не хотіли, щоб хворіли їхні солдати, тож намагались попереджати поширення епідемій серед криворіжців. Тому питання профілактики та дотримання санітарних норм завжди перебували в центрі уваги різних служб. У 1942 році з метою профілактики поширення віспи обов’язковій вакцинації підлягали всі новонароджені від 2 місяців до 1 року, повторно щепили дітей від 4 до 5 років, від 10 до 11 років, від 18 до 20 років і всіх, у кого після останнього щеплення минуло понад 5 років. Вакцинованим видавали довідки, а невакциновані мали сплатити штраф у розмірі 200 карбованців.

Великою проблемою під час війни стали підпільні аборти — їх робили малодосвідчені медичні працівники чи й узагалі люди, які не мали відповідної підготовки. У результаті сталося багато випадків тяжких ускладнень і навіть смертельних випадків. 6 вересня 1943 року районною управою була прийнята постанова, спрямована на боротьбу з несанкціонованими абортами. За постановою аборти мали робити лише в лікарнях і виявляти підпільних абортмахерів.

Серйозною проблемою стали венеричні захворювання, які швидко розповсюджувались. Так, у листопаді — грудні 1942 року виявлено 38 носіїв гонореї та сифілісу, а в січні 1943 кількість хворих на гонорею збільшилась до 44.

Кабінет гінекології 1940-х. Фото із фондів криворізького історико-краєзнавчего музею.

Істотну небезпеку становила малярія. У 1941–1943 pоках у Криворізькому районі виявлено 1 233 хворих. Усі хворі на малярію підлягали обов’язковій реєстрації, а організації та установи мали безперешкодно допускати працівників санстанції для огляду місць імовірного скупчення малярійних комарів.

Ціни на медичні послуги

Висока вартість медичного обслуговування для багатьох зробила його недоступним. На той момент мешканці міста отримували від 150 до 300 карбованців. Набрали популярності знахарі та методи народної медицини або й самолікування, що спричинило зростання смертності. Ситуація дещо покращилась наприкінці грудня 1943 року, коли в Криворізькому районі було запроваджено нові — нижчі — розцінки на медичне обстеження в амбулаторіях і медпунктах:

Послуги

Розцінки

Консультація

3 карбованці

Перший прийом у лікаря

5 карбованців

Наступний прийом у лікаря

3 карбованці

Відвідування хворого вдома

10 карбованців

Прийом у фельдшера

3 карбованці

Відвідування фельдшером хворого

5 карбованців

Відвідування акушеркою хворого

5 карбованців

Нескладна амбулаторна операція

10 карбованців

Пологи

25 карбованців

Складна операція

50–100 карбованців

В умовах війни, через пов’язані з нею загальне падіння рівня життя місцевого населення, хронічне недоїдання та голод, зросла смертність. Підрахунки свідчать, що лише в Кривому Розі за час окупації від хвороб, голоду та різних ран померло 511 осіб.

Оперує хірург Г. Єркін. Фото із фондів криворізького історико-краєзнавчего музею.

Післявоєнне відновлення лікарень

Зимою 1945 року в Кривому Розі вже працювали 12 лікарень і 1 тубдиспансер. Також налагодили свою діяльність 24 медпункти, 1 пологовий будинок, 7 аптек і 17 поліклінік. У 1946 році збільшено кількість оздоровчих закладів. За даними на лютий місяць того ж року на території Криворіжжя діяли 15 лікарень, 21 поліклініка і амбулаторія, 3 пологових будинки, 2 диспансери.

 

Горздрав - поліклініка на Соцмісті. Фото із фондів криворізького історико-краєзнавчего музею.

Які були проблеми в роботі лікарень

Перша міська лікарня мала ряд недоліків у своїй роботі, передусім через відсутність злагодженості колективу. У приміщеннях не дотримувались санітарно-гігієнічних вимог, а звідси — зниження якості всього медичного обслуговування. Хворі скаржились на незадовільну роботу середнього та молодшого медперсоналу, якого в багатьох лікарнях міста не вистачало. Пацієнти також заявляли про перебої в постачанні води. Дуже довго доводилось чекати медичних сестер або нянь за викликом хворого. Такі проблеми були притаманні багатьом медичним закладам міста. Наприклад, в одному з листів до редакції газети «Червоний гірник» від 11 червня 1947 року описується жахливий стан кабінету фізичного лікування міської поліклініки: електропроводка стара, білизна на дивані, де приймають хворих, не завжди чиста, стіни не побілені, через що пацієнти часто забруднювали свій одяг, а на їхні голови зі стелі сипався пісок.

Скаржились криворіжці й на швидкість обслуговування в лікарнях.

24 вересня 1947 року, газета «Червоний гірник»

Потребувала модернізації й міська служба швидкої допомоги. У її підпорядкуванні перебували гужовий транспорт і дві автомашини, які, хоч і були в справному технічному стані та добре екіпіровані, але простоювали через нестачу пального. Не вистачало й працівників на «швидкі».

За спогадами мешканців МОДРу, довгий час у штаті тамтешньої лікарні перебувала «господарча група», де працював конюх із так званою бідкою (легким двоколісним екіпажем, — Авт.) і конем, що використовувались для виїзду дільничного лікаря до хворих. Одного разу на виклик приїхав лікар на «бідці» та почав оглядати хворого. Конюх між ділом брався нахвалювати кому-небудь із родичів хворого виноград на ділянці, а потім питав: «А вино робите?» Йому наливали… Через кілька відвідувань конюх передавав віжки лікарю, який завершував виїзд, а сам їхав пасажиром, відпочивав. У кінці рейсу було потрібно поставити транспортний засіб у стайню, допомогти вийти з «бідки» конюху, який після відпочинку починав «обслуговувати» коня.

А от перша спроба пересадити дільничних лікарів на автівку закінчилася скандалом. 10-й міській лікарні виділили легковик «Москвич». Тодішній головний лікар із водієм «обмили» нову техніку, проїхались вулицями МОДРу і вирішили, що цього мало — поїхали на Соцмісто. По дорозі влетіли в люк, автівка заглохла… Водій кудись пішов, а головний лікар залишився в салоні, тому що спав. Хтось викликав міліцію. На запитання інспектора «Ви головний лікар?» пасажир відповідав фразою «Я її імператор». Наступного дня керівником 10-ї міської лікарні було призначено іншу особу.

Що лікарі того часу радили для збереження здоров’я

Щоб зменшити ризик захворювання містян на певні недуги, проводились обов’язкові щеплення. Так, 25 березня 1946 року було затверджено рішення про обов’язкове щеплення мешканців міста від віспи. Щеплення робили найбільш уразливим соціальним групам, пенсіонерам і дітлахам.

У газетах того періоду можна також натрапити на такого характеру поради лікарів щодо запобігання різним хворобам:

20 липня 1947 року, газета «Червоний гірник»

Піклування про найменших мешканців міста і оздоровлення гірників

Для збереження життя хворих новонароджених у місті створювались спеціальні молочно-харчові кухні. Так, на початку вересня 1947 року на одному з шахтоуправлінь був відкритий такий заклад, розрахований на 500 немовлят. На молочних кухнях готували спеціальну їжу для хворих дітей. Усього ж у районі працювали три таких кухні, які обслуговували 1 300 маленьких криворіжців.

Для підтримки й лікування металургів на території Криворіжжя будувались санаторії. Наприклад, на шахтоуправлінні «Більшовик» у січні 1946 року відкрито оздоровчий санаторій, де повинні були лікуватися гірники з усіх шахтоуправлінь Криворіжжя, але відпочивальники скаржились на жахливий ремонт у кімнатах, нестачу меблів і погане харчування.

 

Медичний пункт заводу Комуніст 1947 рік. Фото із фондів криворізького історико-краєзнавчего музею.

Чистота вулиць — післявоєнна необхідність

Здоров’я городян залежить також і від чистоти навколишнього середовища. Особливої актуальності ця теза набула в повоєнний період, коли міські вулиці, де проходили жорстокі бої, мали значні руйнування. З метою покращення санітарного стану з 1 квітня по 1 травня 1945 року в Кривому Розі проходив місячник очищення від бруду районів міста. Передбачались наведення ладу на вулицях, вибілювання фасадів, дерев і ремонт будівель. До роботи залучались керівники підприємств, організацій і установ, керуючі та коменданти будинків, орендарі та домовласники, а також усі містяни, які мали змогу приєднатись.

Горздрав - поліклініка на вулиці Пушкінській. Фото із фондів криворізького історико-краєзнавчего музею. 

Проблема протезування містян і військових

Війна внесла свої корективи в життя людей, найперше змінила їхній фізичний стан. Нагальною проблемою для влади стало задоволення потреб людей з інвалідністю. У місті працювала протезна майстерня, що виконувала замовлення учасників війни та містян, які потребували її послуг. Відвідувачі скаржились на відсутність стільців і лав. Великі черги свідчили про неякісне обслуговування, а тривалі строки виготовлення та низька якість кінцевого продукту не відповідали очікуваним результатам. Наприклад, протез ноги на замовлення інваліда війни був виготовлений із явними ознаками браку: його довжина виявилась на 7 сантиметрів меншою, ніж потрібно. Звичайно ж, таким протезом користуватися було неможливо. Майстерня виготовляла лише ту продукцію, для якої вистачало сировини.

Чи вдалось усе виправити

Незадовільна робота медичних закладів продовжувалась і в 50-ті роки. Більшість медпунктів Криворіжжя перебували в непридатному стані. Наприклад, жителі Карачунів у 1955 році скаржились на антисанітарію, бруд та аварійний стан медпункту. Ситуація не покращилась і з медичним персоналом, проблема нестачі лікарів нікуди не зникла. Зухвале ставлення деяких медпрацівників до хворих і низький рівень медичної компетентності обурювали містян, а іноді неправильно встановлений діагноз і байдужість спричиняли летальні випадки.

Ця публікація здійснена за підтримки фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Оновлено 29.05.2024

Матеріал написано у межах проєкту, який покликаний підтримати ініціативу молодих авторів та авторок вивчати історію Кривого Рогу та його околиць. Редакція закликає читачів та читачок приєднуватись до обговорення викладених у матеріалах відомостей та доповнювати їх, щоб разом відновлювати історичні факти, які були недостатньо оприявнені до сьогодні.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Експозиція «Криворіжжя під час Другої Світової війни» у історико-краєзнавчому музеї

Кривий Ріг в окупації, осінь 1941року

Будівля колишнього військомату на вулиці Глінки

Діти Другої світової війни

Вокзал Довгинцеве під час війни

Відео на тему

Нікопольсько-Криворізька операція, 4 серія: Визволення

Нікопольсько-Криворізька операція, 1-я серія: "Окупанти"

Концтабори і вбивства євреїв під час окупації | 1kr.ua

Як виглядав Кривий Ріг під час окупації

Німецька хроніка під час Другої світової війни

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

«Молодь, вставай!»: історія підпільників 15-ї школи Кривого Рогу

У Металургійному районі Кривого Рогу, де переплітаються здобуття освіти та атмосфера сміливих вчинків, розкривається історія 15-ї школи. Майже 100 років тому учні цієї школи — група молодих підпільників — трагічно загинули.

Як виглядав район Соцміста Кривого Рогу у різні роки

Соцмісто (соціальне містечко — социк) — історичний криворізький район, розташований у центрі сучасного Металургійного району міста

Історія селища міського типу Радушне

Радушне — селище міського типу за 15 кілометрів від Кривого Рогу, межує з південно-східною частиною міста. Ми часто чуємо, як місцеві називають цей населений пункт Радушна — від назви залізничної станції у селищі