Що таке антирелігійний терор

На Криворіжжі розпочався у 1920-х і був наслідком тотальної атеїстичної пропаганди і антигуманної суті більшовицького режиму. Головними обʼєктами терору були Російська православна церква (РПЦ), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), протестантські релігійні обʼєднання, юдейські спільноти. Головними формами стали репресії, увʼязнення, розстріли духівництва та вірних, руйнація та закриття храмів з конфіскацією майна, обмеження культових відправ та обрядів, заборона видавничої діяльності, вилучення книг та літератури.

Психологічний терор йшов по лінії розгортання широкомасштабної антирелігійної пропаганди, зневага до почуттів віруючих. Початком систематичного наступу держави на церкву вважається 1919 рік, коли було заборонено релігійні обряди за межами "культових споруд" та позбавлено релігійні громади прав юридичної особи у серпні 1920. 3 26 березня 1921 року священнослужителям заборонено надавати роботу у провідних відділах органів радянської влади. Через місяць їх позбавили права на земельний наділ, крім присадибного. Умовою виділення землі було зречення сану або відмова від «паразитичного існування». В оселях священиків КНСі колгоспи почали самовільно створювати дитячі притулки, школи, тощо. У травні 1921 зі шкіл було вилучено всю літературу духовного змісту.

У кінці року місцевий відділ НК згідно з отриманими директивами розпочав вербування інформаторів у середовищі кліру і поглиблювати розкол між конфесіями. Вищі органи влади дозволили реквізувати будинки священиків з виселенням. У березні 1922 року розпочалася кампанія вилучення цінностей з храмів під приводом боротьби з голодом, яка пройшла у 3 етапи. Комсомольські організації під керівництвом парткомів стали проводити "комсомольське Різдво" і "Пасху" у формі, що ображала почуття віруючих: спалювали опудала священиків, співали пісні відповідного змісту, танцювали біля храмів тощо.

Дозволи на проведення зборів і зʼїздів видавалися лише обновлецькому ухівництву, яке негласно підтримувала влада як противагу тихонівцям. Здійснення релігійних обрядів з 1923 священикам дозволялося лише після відповідної довідки з ЗАГСу. Розпочато практику зачинення церков під різними надуманими причинами. Так, у травні 1923 під приводом контрреволюційної діяльності ("петлюрівщини") Віктора Ніценка закрито церкву Олександра Невського (Долгінцево). Пастиря згодом розстріляли у Катеринославській ЧК. Священикам, які зреклися сану або йшли на співпрацю, влада почала надавати різного роду допомогу (житло, робота, харчі тощо). Тих же, хто продовжував службу обклали підвищеними податками, занісши їх до розряду "осіб вільних професій". Серпень 1923 року ознаменувався арештом і висланням першого Криворізького єпископа Онуфрія (Гагалюка). З 1924 року віруючим заборонено займати посади голів сільрад — боялися що вони можуть використати службове положення для своїх громад.

Криворізькому ліквідкому наказано встановити постійний нагляд і проводити "роботу по розчленуванню церкви і поступовому її винищенню". Згідно з секретною телеграмою розпочалося "обстеження тихонівських церков" на предмет скасування договорів оренди на храми. Одночасно громадам заборонено закінчувати добудову храмів, розпочинати нове будівництво, відкривати раніше зачинені храми.Під різними приводами відхилялися клопотання віруючих про проведення хресних ходів та встановлення памʼятних хрестів. Дозволено закривати храми при гострій потребі держави або громадських організацій у приміщеннях. Це згодом відчинило двері для повного свавілля чиновників на місцях.

Восени 1924 влада з метою розколу УАПЦ сприяла створенню нового обʼєднання "Діяльно Христова Церква" (ДХЦ). У кінці року заборонено орендувати житлові приміщення з метою створення молитовних будинків. Протягом року по 2 рази проводили перереєстрацію священнослужителів і громад, що вимагало коштів, часу і збору великої кількості різноманітних документів. 3 кожним роком дана процедура ускладнювалася.

Діти священиків, як нетрудового населення, з 1925 почали приймати до шкіл в останню чергу. Для відсторонення священиків від парафій почали використовувати анонімні заяви про їх аморальність (от. Яків Мосеєв, село Лозуватка). У середині червня 1925 року за підтримкою влади і ДПУ 25 % приходів Криворізького округу відійшло до нового штучного утворення - Собор Єпископів України. У кінці 1925 впроваджено "типовий устав релігійних громад", згідно з яким їм заборонено створювати, організовувати збори і гуртки, проводити роботу серед жінок, молоді й дітей.

Всіляко розпалювалася ворожнеча між прихильниками різних напрямків Православʼя. Так, 1 липня 1926 у селі Софієгейківка (нині Валове) відбулася бійка між обновленнями і тихонівцями, спровокована владою. Багатьох священнослужителів за допомогою адміністративного тиску примусили публічно зректися релігії з оголошенням про це у газеті "Червоний Гірник" (з 1924 по 1931 - 52 особи).

3 кінці 1927 року введено облік пересувань служителів церкви. Почастішали грабунки храмів, при цьому зловмисників жодного разу не знайшли. З 1928 міськрада заборонила будь-яку торгівлю на Пасху. Наступного року скасовано всі вихідні у великі релігійні свята крім Різдва. У квітні 1929 знято памʼятник Богородиці у парку Гданцівки.  Почато кампанію збору підписів за закриття храмів у місті.
Інспіровано велику кількість листів від жителів до органів влади з вимогою зняття дзвонів і відправки їх на переплавку. У пресі вперше зʼявляються заяви школярів про зречення віруючих батьків. Для всього 1929 характерним є перехід від пропаганди до дії, тобто екстремізму.

Кампанії по перетворенню храмів на клуби, культурні заклади тривали безперервно. Влада мовчазно потурала фактам самовільного зачинення церков - нікого за це не притягували до відповідальності, хоча грубо порушувалося законодавство. Тільки з жовтня  1929 по жовтень 1930 в окрузі самовільно зачинили 6 храмів.

Джерело: Історична енциклопедія Криворіжжя : Т. 2 / О.О. Мельник; С. В. Балабанов. Кривий Ріг. В-ВО «СТПРЕС», 2009.