Топонімічний фольклор Криворіжжя: Вечірній Кут

Український фольклор — відображення менталітету, побуту й звичаїв, розваг та забобонів наших пращурів крізь усну народну творчість. 

До усної народної творчості відносимо перекази, легенди, прислівʼя, приказки, загадки та казки, обряди, а ще суспільно-побутові, календарно-обрядові та родинно-побутові пісні тощо. 

Логічно припустити, що топонімічні легенди є найвідомішим жанром криворізького фольклору, адже чи не кожен криворіжець знає декілька версій походження назви міста. А от чи чули ви, як Водяний повʼязаний із Солоним озером, татари — з Карачунами, а індус — з Карнаваткою? Читайте про походження назв криворізьких місцевостей у добірці цікавих фактів.

Вечірній Кут

Було це ще за часів Богдана Хмельницького. Вів гетьман свої війська українським степом на велику битву. Сонце нещадно палило, злий вітер-суховій не давав жодного порятунку.

— Хоч би річку де-небудь зустріти, —  шуміли козаки.

А ввечері їм шлях перегородила красуня повноводна Саксагань.

З лівого берега — пасовища неозорі. З правого — столітні дуби на скелястих берегах і невеличкий хуторок. А річка там омиває дивовижне місце з трьох боків, створюючи ніби райський куток.

— Тут і будемо ночувати, браття, — сказав великий гетьман.

Багаття під розкішними дубами козаки розпалили, кашу та куліш варять. Інші коней відпустили, а самі купатися –- пил із чубів змивати.

Коли повернулися, всі разом лягли спати. Сторожили їхній сон вартові, та ще далекі зорі їм допомагали. Зранку знову рушили запорожці в похід.

— Спасибі тобі, добрий вечірній куте, за козацький притулок, — сказав хтось із козаків чи селян-повстанців.

–- Дякую! Спасибі! –- підхопили всі.

Так, розповідають старі люди, і отримав відтоді хутірець у незвичайному місці на Криворіжжі свою назву –- Вечірній кут. (перекладено з російської мови)

Записано Я. Куницьким («Червоний гірник» 18.10.1970 року)

Джерело: У статті наведені матеріали з книжки Олександра Мельника та Олександра Степаненка «Історичний фольклор Криворіжжя», Кривий Ріг, 2001 рік. Легенди подаються у редагуванні за чинними мовними нормами без втрати змісту.