Топонімічний фольклор Криворіжжя: Карачуни (друга версія)

Український фольклор — відображення менталітету, побуту й звичаїв, розваг та забобонів наших пращурів крізь усну народну творчість. 

До усної народної творчості відносимо перекази, легенди, прислівʼя, приказки, загадки та казки, обряди, а ще суспільно-побутові, календарно-обрядові та родинно-побутові пісні тощо. 

Логічно припустити, що топонімічні легенди є найвідомішим жанром криворізького фольклору, адже чи не кожен криворіжець знає декілька версій походження назви міста. А от чи чули ви, як Водяний повʼязаний із Солоним озером, татари — з Карачунами, а індус — з Карнаваткою? Читайте про походження назв криворізьких місцевостей у добірці цікавих фактів.

Легенда про Спиридона Карачуна

Жив на світі колись дуже вродливий та красивий юнак, якого звали Спиридоном. Дівчата по ньому завжди сохли від свого відчайдушного кохання. Проте він не поспішав вибирати собі наречену, а тим більш із кимсь одружуватися. В ті давні часи жило на білому світі дуже багато відьом. І ось одна з тих самих дівчат, що так палко кохали юнака, також виявилася злою відьмою. Вона дуже розгнівалася на те, що Спиридон не сприймає, як належить, її кохання й вирішила зі злості зжити зі світу красеня хлопця.

Проте вірні друзі юнака вчасно попередили про страшну біду, яка над ним нависла, і він став дуже недовірливий та уважний до всього і всіх, що його оточували. А була якраз середина літа. Спиридон не спав уночі й тому бачив, як підступна дівчина-відьма якраз опівночі раптом перетворилася на чорну кішку. Коли ж вона зненацька кинулася на нього, вважаючи, що він спить, Спиридон міцно вхопив її й з усієї сили, яка тільки в нього була, вдарив нею об землю. Відьма майже відразу від того померла.

А рано-вранці люди, що гнали скотину на пасовисько, знайшли мертву дівчину. Згодом її поховали на кладовищі. Інші відьми вирішили жорстоко помститися за свою загиблу подругу й задумали вбити хлопця. Дізнавшись про те, Спиридон побіг до могили, де нещодавно поховали злу відьму, і заліз на деревʼяного хреста, що стояв на її могилі, щоб не змогла відьма встати зі своєї труни й вилізти із самої могили на світ Божий.

Побачивши таке, відьми побоялися доторкнутися до хреста, щоб самим не вмерти. Тоді вони вирішили підпалити хреста, щоб юнак згорів разом із ним. Так вони й зробили, вже скоро хрест запалав, як смолоскип.

Спиридон ось-ось міг згоріти, тому почав просити Бога: «Господи, вкороти день, щоб до вечора хрест не встиг згоріти...»

Тієї ж хвилини на дворі стало сутеніти, день й справді різко зменшився, а вогонь на хресті майже відразу погас.

Саме з того часу день став із середини літа щороку зменшуватися аж до середини грудня. Найкоротші дні року люди почали звати Карачуном. А в юнака Спиридона зʼявилося ще одне імʼя, відтепер звали його Спиридоном Карачуном. А місце, де він жив у ті давні часи, відтоді й кличуть у народі Карачунами.

Записано Василем Скрипкою у 80-ті роки.

Джерело: У статті наведені матеріали з книжки Олександра Мельника та Олександра Степаненка «Історичний фольклор Криворіжжя», Кривий Ріг, 2001 рік. Легенди подаються у редагуванні за чинними мовними нормами без втрати змісту.