Залишились 6-річна донька і дружина: під Ізюмом загинув доброволець з Кривого Рогу Михайло Коверняга

У 18 років Михайло пройшов строкову службу в армії. Вищу освіту Михайло здобував в Інституті пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

Після армії Михайло визначився зі справою життя — захотів бути пожежником, а згодом і рятувальником. У 2011 році чоловік переїхав у Київ, де завжди мріяв жити, й почав працювати у Державній службі України з надзвичайних ситуацій. 

У 2013 році Михайло познайомився з майбутньою дружиною Марією. Тоді він підпрацьовував у Києві кур'єром, й вони спілкувались по роботі.

28 лютого 2015 року Михайло і Марія одружилися. У шлюбі вони прожили 7 років, у них народилась донька Поліна. Декілька років сім'я жила у Києві, у Кривий Ріг повернулись у 2017. Згодом родина повернулася у столицю. З 2019 року Михайло жив там, а дружина і донька тимчасово лишилися на Криворіжжі.

До 2018 року Михайло працював у Мобільному рятувальному центрі Державної служби з надзвичайних ситуацій України. Він був рятувальником міжнародного рівня. 

Михайло захоплювався машинами, любив подорожувати. У Києві грав в пейнтбол. Сім'єю любили їздити на море, особливо в Одесу. Там було у Михайла й Марії і було перше побачення, а потім там відпочивали з дитиною.

Що я скажу своїй дитині: що чекав під кордоном, що усе закінчиться? Як я дивитимусь їй в очі? 

Війна застала Михайла у Києві, Марію і Поліну — у Кривому Розі. Дружина згадує, як 24 лютого зателефонував і сказав: я йду воювати.Що я скажу Поліні, коли вона виросте? Що чекав під кордоном, поки все закінчиться? Як я дивитимусь їй в очі? 

27 лютого рядовий Коверняга вже був під Житомиром,  служив у десантній 95 десантно-штурмовій бригаді.Після Житомиру був під Донецьком, а згодом — під Ізюмом на Харківщині. . 

Ніколи телефоном нічого не казав. Все добре, все в порядку. Дитині щось розповідав. Мамі ж своїй казав, що фактично у пеклі. 8 квітня він телефонував останній раз, але я не встигла взяти слухавку. 
Вночі з 8 на 9 квітня Михайло Коверняга загинув разом із побратимом у селі Довгеньке на Харківщині. Чоловіку було 36 років.

Комунікабельний, відкритий чоловік, — говорить про нього Марія. — Не любив, коли брешуть, й сам ніколи не брехав. Донька пішла у нього. Він нічого не боявся. Багато знайомих було, бо був відкритою людиною, і мав трьох  найближчих друзів. Михайло мріяв, щоб ми жили у центрі Києва, хотів купити "круту" машину, і щоб у Поліни було усе найкраще. Ми збирались влітку цього року відпочити в Одесі, а восени віддати малу у школу. Вони з Поліною були найліпшими друзями. Я змогла сказати їй лише через місяць. Вона тримається. Але іноді може просто заплакати. Ми сумуємо за ним. 

Родина Михайла Коверняги отримала його орден "За заслуги перед містом" III ступеню.