Мав безліч друзів, був завзятим футбольним фанатом. Під Чугуєвом загинув криворіжець Руслан Майданник

Руслан Майданник навчався у школі №94 Довгинцівського району Кривого Рогу, там закінчив 11 класів.

Коли йому було 12 років,  пішов у міський клуб "Юний авіатор", зробив 51 стрибок з парашутом. У клубі займався до 22 років. 

 
Хлопець прагнув стати майстром парашутного спорту. Тренувався у Скадовську й Чернігові. Мріяв працювати поліцейським, потім хотів бути вчителем фізкультури. 

 
Після 11 класу Руслан Майданник вступив у Криворізький коледж Національного авіаційного університету, проте через кілька місяців кинув навчання. Працював в мікрорайоні Дружба охоронцем в одному з супермаркетів. Після підвищення кваліфікації у 2017 році працював в Одесі адміністратором залу мережі супермаркетів. 
Згодом звільнився звідти й пішов у 46 криворізьке училище вчитися на електрозварювальника. Згодом хлопець поїхав на заробітки в Польщу, але там йому не сподобалось, і він швидко повернувся в Україну. 
Тоді він допомагав матері й вітчиму з домашнім бізнесом. У 2021 році дядько Руслана, військовий Микола Ткачов, запропонував йому службу в лавах Збройних сил України. 
Разом служили, разом загинули 
 
Дядько Микола Ткачов був для Руслана як батько: ходив з ним у школу, брав відповідальність за обидвох племінників. Микола Ткачов служив в зоні проведення антитерористичної операції, а потім підписав контракт із 92 Окремою механізованою бригадою. 

 
Восени 2021 року Микола Ткачов повернувся у Кривий Ріг набирати групу військових. Руслан захотів служити. Після навчання в Десні його прикомандирували  у 92 ОмБР, що дислокується у селі Клугино-Башкирівка, Чугуївський район, Харківська область. 
 В армії йому подобалось. "Важко, але зрозуміло", говорив хлопець. Руслан і Микола в армії нікому не розповідали, що вони родичі, а побратими завжди жартували щодо цього, бо чоловіки були схожі, як дві краплі води: ходять однаково, дивляться однаково, говорять однаково. Всі думали, що Руслан син Миколи. 
Дядько з племінником до повномасштабної війни служили під Чугуєвом Харківської області. З початку повномасштабного вторгнення боронили кордони України з боку Білорусі. 

 
Мати Руслана згадує про сина: 
 

Руслан був дуже активним, харизматичним. Його дуже любили дівчата, він був душею компанії. У нього було багато кумів і похресників, його друзі не полишають мене ще й досі. Він був неймовірним вболівальником, ФК "Кривбас" був його життям. Руслан об'їздив всю Україну автостопом, коли були футбольні матчі. Він був барабанщиком. У квартирі 12 квадратів постійно репетирував, не розлучався з ним. "Ультраси" були нерозлучні. Після його загибелі "ультраси" встановили по місту борди на його честь. Я їм вдячна, що вони були з Русланом за життя і не полишили його після загибелі. На початку 2022 року поїхав на північ України служити, була зима, холодно, а він сміявся: мамо, не переживай, ми по гриби приїхали. 

 
24 червня 2022 року Руслан Майданник і Микола Ткачов загинули пліч-о-пліч під час ворожого обстрілу. Обох поховали у Кривому Розі, на Алеї Слави. 

 
Представники футбольного клубу "Кривбас" на своїй сторінці у Facebook написали:

На полі бою з ворогом загинув не просто представник червоно-білого руху, а наш друг та брат. Руслан Майданник  представник «Тільки Кривбас».

Людина з першого складу нашої банди, душа компанії, безліч спільних виїздів, графіті, банери, бійки, велосипеди, турніри, поїзди, тату, електрички, прапори, сектор, спогади та ще раз спогади…

Війна забирає найкращих, але ми впевнені, що ти й тепер з нами, місце на секторі завжди буде тобі!

Футбольний фанат Дмитро Недавній подружився з Русланом Майданником у 2011 році, коли вони разом їхали на футбол в Александрію. Там був футбольний матч "Кривбасу". Протягом 10 років разом вони об'їздили багато країн, обидва захоплювались спортом. Руслан і Дмитро разом малювали футбольні графіті, брали участь в активностях "Ультрасу" — організована група із вболівальників для підтримки футбольних команд. 
Руслан, поки ми були знайомі, дуже захопився грою на барабані, — говорить товариш Руслана Дмитро. — Вибивав барабан на матчах улюбленого "Кривбасу". Поки він із дядьком був на Харківщині, ми часто зідзвонювались. Вони були на першій лінії, було дуже важко. Ми, ультраси, постійно допомагали їм і надсилали посилки хлопцям. Руслан завжди виходив сухим з води, але не цього разу…