Будинок культури. Гданцівська історія

Як у післявоєнній Гданцівці зводили майбутній Будинок культури: від зміни місця будівництва до появи однієї з ключових громадських споруд селища.

Новину про виділення Криворізькому заводу гірничого машинобудування коштів на проєктування та будівництво Будинку культури радо зустріли як працівники заводу, так і мешканці Гданцівки. Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років Кривбас активно відбудовувався та розширював видобуток залізної руди. Водночас із промисловими об’єктами держава фінансувала спорудження культурних закладів.

Спочатку Будинок культури заводу «Комуніст» планували звести на березі Інгульця, у Комсомольському парку. Комсомольці навіть розчистили будівельний майданчик, а БУ-8 тресту «Кривбасбуд» звело портал, який зберігся біля центрального входу до парку «Гданцівський».

Проти такого розташування виступила архітекторка Нінель Лаврентіївна Мухачова, яка після закінчення Харківського архітектурного інституту в 1947 році приїхала до Кривого Рогу та працювала в інституті «Кривбаспроєкт». Вона брала участь у забудові головних вулиць Гданцівки, зокрема у спорудженні будинків № 1, 3, 5, 7, 9 і 11 на вул. М. Шимановського (тоді — Комуністичній).

Однією з причин перенесення Будинку культури була небезпека підтоплення. Мешканці добре пам’ятали повінь 1937 року, коли значна частина Гданцівки разом із Комсомольським парком опинилася під водою. Мухачова запропонувала розмістити Будинок культури в центрі селища, на перетині головних вулиць, і розробила новий генеральний план.

Для обговорення питання організували збори мешканців Гданцівки. Більшість підтримала пропозицію архітекторки про перенесення будівництва. Згодом із цим погодилося й керівництво заводу «Комуніст», а головний інженер П. П. Ляпота став активним прихильником нового варіанта.

На початку літа 1950 року на новому місці розпочали земляні роботи та риття великого котловану. Фундамент споруди був особливо міцним: за проєктом його підвальна частина одночасно мала виконувати функцію бомбосховища, яке займало практично всю площу під Будинком культури. Стіни та перекриття виконували з посиленого монолітного залізобетону.

До морозів будівельники завершили основні роботи нульового циклу та гідроізоляцію фундаменту. Завод «Комуніст» активно допомагав будівництву — виготовляв нестандартні металоконструкції, вікна, двері та інші столярні вироби.

Узимку на майданчик завозили будівельні матеріали. Шлакову цеглу доставляли із заводу на вул. Беринга, червону — із заводу на вул. Урицького. Було створено значний запас цегли, щоб із настанням весни без затримок розпочати зведення стін. Узимку також бетонували підлоги підвальних приміщень, використовуючи установки для прогрівання бетону.

Навесні кілька бригад мулярів розпочали спорудження несучих стін і залізобетонних колон. До кінця 1951 року основні конструкції, перекриття та дах були завершені. На початку 1952 року розпочалися сантехнічні й електромонтажні роботи.

Будівництво перебувало під постійною увагою директора заводу Я. Г. Нефьодова та головного інженера П. П. Ляпоти, які брали участь у виробничих нарадах і допомагали будівельникам. Так у центрі післявоєнної Гданцівки постав майбутній Будинок культури — одна з найпомітніших громадських споруд селища.

Джерело фото та підпис до нього: Георгий Ворона для фейсбук-спільноти «Криворізька старовина»