Як у 1990-х змінювалося ставлення до жінок у Кривому Розі

Звісно, згадуються в статтях і чиновниці, і продавчині, і вчительки, і представниці інших професій, але то побіжні згадки. Оглянемо деякі публікації, де зафіксоване уявлення про жінок та жіночі ролі в 1990-х у Кривому Розі. Для цього скористаємося оцифрованим архівом газети “Криворожские ведомости” за 1991-1993 роки, створений за ініціативи журналістки Ольги Гончар редакцією онлайн-медіа “Перший Криворізький”.

Стереотипи…
Криміногенна обстановка в Кривому Розі в 1990-х була дуже напружена: на вулицях з людей зривали шапки, часто відбувалися розбійні напади та спроби зґвалтувань. Новостворена незалежна газета “Криворожские ведомости” у першому випуску почала публікувати цикл заміток про те, як жінка може дати відсіч, якщо на неї хтось нападе.

“На жаль, далеко не найкращим представникам «сильної статі» нерідко здається, що жінка практично беззахисна перед зазіханням на її честь, майно, здоров'я та саме життя. Але жінка середніх фізичних даних здатна успішно протистояти хуліганському нападу. Ось кілька практичних порад, які можуть допомогти прекрасній статі постояти за себе в критичну хвилину, коли немає можливості втекти від переслідувача або закликати когось на допомогу”, — писали в газеті. Якщо не рахувати формулювання про “прекрасну стать” (яке натепер нарешті зазнає критики через протиставлення “потворної статі”), такий газетний “порадник із безпеки” був корисним і прогресивним явищем.

На жаль, упродовж 1991-1993 років у “Криворожских ведомостях” зустрічаємо переважно статті зі стереотипно негативними згадками про навколокримінальну “діяльність” жінок. З газетних сторінок вони постають або цинічними агресорками — валютними проститутками, рекетирками, сутенерками, матерями, що кидають власних дітей тощо, або безпорадними жертвами зґвалтувань, після чого їхні долі залишаються зламаними. Ми можемо це пояснити, з одного боку, тодішньою модою на “полуничку” — сумнівні теми інтимного плану, про які за радянських часів говорити було заборонено. Із іншого, у загальній суспільній атмосфері недовіри та напруги 1990-х жінки були тавровані негативом нарівні з чоловіками, і лише поступове зниження рівня злочинності змінило і цю ситуацію.

Інший “букет” стереотипних уявлень про роль і місце жінки знаходимо в так званих “жартівливих” передноворічних порадах чоловікам і жінкам. Вони опубліковані в “Криворожских ведомостях” №52 за 1993 рік. 

Чоловіки тут представлені як такі, що сидять і дивляться телевізор (3 поради з 9 опублікованих торкаються саме чоловічого відпочинку перед телевізором), прогулюються в парку, слухають улюблену музику. Натомість жінки подані як “чарівні кухарки”, що готують і подають їжу (9 порад із 15 стосуються саме цього), зарозумілі та заздрісні, “найслабші” і водночас такі, яким усе “під силу”. Можна тільки порадіти, що часи приховування пасивної агресії за так званими жартами залишаються позаду. Зараз такий “гумор” вважається дискримінаційним і сексистським.

… і подолання стереотипів

Редакція “Криворожских ведомостей” не раз публікувала розгорнуті статті жінок, які мали загострене почуття справедливості і боролися за правду, при цьому зазнаючи утисків з боку влади. Писали про мікробіологиню Валентину Оленик, яка домагалася покарання для тих, хто почали додавати штучні жири в молокопродукти. Писали про Марію Соколенко, яка, помітивши фінансові махінації в керівництві Криворізького бюро подорожей, спробувала їх припинити. Ці та інші жінки зазнали поразки в своїй боротьбі, а державна машина, проти якої вони виступили, зламала їхні життя. Але саме ці жінки стали прикладами боротьби і незламності, про які досі відомо незаслужено мало.

 “Стараюся завжди залишатися жінкою”, — така цитата завідувачки одного з банків Кривого Рогу Тетяни Любчинської винесена в заголовок інтерв’ю з нею. 

Розмова з пані Тетяною опублікована в червні 1993 року, і це інтерв’ю “Криворожским ведомостям” можна розбирати на приклади сексистських висловлювань журналіста і достойних відповідей спікерки.

“Тетяно Адамівно, ви, жінка — і керуюча банком?” — уже зі старту запитує кореспондент, видаючи цим і власну, і властиву суспільству в той час недовіру до ділових якостей жінок. У відповіді на це запитання Тетяна Любчинська розповідає, як навчалася, як захопилася банківською справою і як відбулося призначення на посаду керуючого банком. При цьому спікерка зазначає, що “жінка в бізнесі — явище для нас поки що нове, і це вже викликає прихильність співбесідника”, адже “жінки від природи значно дипломатичніші” за чоловіків.

“Як щодо чоловічої половини? Чи не позначається на їхньому самолюбстві той факт, що ними керує жінка?” — поцікавився кореспондент, принагідно зафіксувавши ще один поширений стереотип. Тетяна Любчинська на це відповіла дуже достойно: “Два мої заступники — чоловіки. Але мій принцип спілкування з ними не наказ, а порада. Вважаю за краще співробітнику дати відчути себе за щось відповідальним. Мені здається, це не дає людині померти як ініціатору, постійно змушує працювати її мозок. У цьому, мабуть, і є мій принцип керівництва. Ну і, звісно, матеріальна зацікавленість”.

Кореспондент продовжив ставити керуючій банком стереотипні запитання, зокрема поцікавився у керівниці, чи вона щаслива, а також, зробивши комплімент її елегантному костюму, спитав, у кого вона вдягається. Спробуємо уявити інтерв’ю з керуючим банком-чоловіком — чи виникали б такі запитання до нього? У жодному іншому з численних інтерв’ю з чоловіками з різних сфер діяльності, опублікованих у “Криворожских ведомостях” у 1991-1993 роках, таких “чуттєвих” запитань не лунало.

“Ми будемо боротися не за особисту владу, а за сильну державу”, — ця цитата політикині Лариси Скорик стала заголовком репортажу про її візит до Кривого Рогу на початку листопада 1993 року. На той час пані Лариса була депутаткою Верховної Ради України та активно обстоювала націоналістичні принципи. 

У Кривому Розі тодішня “залізна леді парламенту” виступила з критикою економічного курсу колишнього прем'єр-міністра України Леонід Кучми, який “добився повного розвалу наявної системи поставок енергоносіїв, тож утворилася багато в чому штучно створена, заборгованість Росії, бо уряд України ніяк не зреагував на те, що Росія пішла на поділ свого боргу на власне державний борг та борги підприємств, які стали самостійними, за які російська держава не несе тепер жодної відповідальності”. 

Про штучно створену та підтримувану ситуацію залежності від Росії ми писали в одному з попередніх оглядів. На жаль, згодом своїми діями і висловлюваннями Лариса Скорик себе скомпрометувала, але на той час смілива критика залежності від Росії з уст жінки загалом в Україні та в Кривому Розі зокрема мала велике значення для посилення суб’єктності жінок. 

У листопаді 1993 року в рамках передвиборчих перегонів Кривий Ріг відвідала тодішня очільниця Конгресу українських націоналістів (КУН) Слава Стецько. У заголовку репортажу про її візит у “Криворожских ведомостях” кореспондент Володимир Стецюк підкреслив те, що саме жінки в той період були в авангарді політичних процесів.

Візит Слави Стецько був для Кривого Рогу особливо значущим, адже на той час вона була однією з найвідоміших постатей українського націоналістичного руху. Знана борчиня за незалежність України ще за часів німецької окупації, вона багато років провела в еміграції, а після відновлення незалежності в 1991 році повернулася в Україну. У Кривому Розі вона та інші представники КУНу зустрілися зі студентами педагогічного і тодішнього гірничорудного інститутів (тепер Криворізький національний університет), військовослужбовцями танкової частини, бізнесменами. 

"Ми розуміємо, яке значення в економіці та суспільному житті України має ваш регіон з його величезним потенціалом, — сказала пані Ярослава, — тому від нього багато в чому залежатиме і її майбутнє. Тож нам дуже цікаво познайомитися з вашим містом та його проблемами, життям та настроями криворіжців. Разом з тим ми хочемо і себе показати, що ми собою уявляємо, і, природно, сподіваємося знайти тут своїх прихильників. Згодом у Кривому Розі ми матимемо і свою організацію".

Пані Ярослава Стецько також ствердно відповіла на питання, чи планує балотуватися до Верховної Ради України. І справді ця політична діячка, журналістка, п’ята Голова Організації українських націоналістів революційної (ОУН(б)) і перша лідерка партії Конгрес українських націоналістів (КУН), Ярослава Стецько і балотувалася, і була обрана три скликання (2, 3 і 4-те) Верховної Ради України поспіль. Була найстарішим депутатом, через це відкривала засідання новообраної Верховної Ради. У 2003 році діячка пішла з життя. 

Яку роль відігравали жінки в стабілізації складної економічної та соціальної ситуації в Кривому Розі в 1990-х? Що про це пам’ятаєте ви та ваші рідні? Напишіть нам.