Літературна творчість студентства КІПО/КПІ у 1930–1941 рр.

Літературні гуртки в педагогічних вишах на початку 1930-х років користувалися великою популярністю серед студентства. Через певні об’єктивні та суб’єктивні причини дозвілля тогочасної молоді було досить одноманітним, і тому поринання у творчість, у даному випадку — літературну, давало можливість часткового вивільнення власного «я», що так жорстко регламентувалося дійсністю. Окремі дослідники визнавали засідання літературних студій та гуртків, на яких переважно відбувалися читання та обговорення літературних творів, специфічною категорією споживання культурних цінностей. Її можна було розглядати як культурне дозвілля, що водночас має риси дозвілля інтерактивного [5, с. 252].

Державні ідеологічні структури вбачали у такому способі заповнення вільного часу — як літературну творчість у цілому, так і участь у відповідному гуртку зокрема — елементи політичного впливу та виховання. На це ті ж ідеологічні структури орієнтували і дирекцію вишів, яка мала пильнувати достатню кількість «політично грамотних» гуртківців, котрі мали спрямовувати творчість співгуртківців «у правильне русло».

Та якими б не були явні та приховані чинники створення при педвишах літгуртків — як форми культурного дозвілля, майданчика для творчості чи пропагандистського засобу, — студенти прагнули до них долучитися.

Метою даної розвідки є висвітлення діяльності літературного гуртка Криворізького інституту профосвіти (згодом — Криворізького педінституту) у перше десятиліття функціонування навчального закладу.

Інформація про створення такого творчого студентського об’єднання при Криворізькому ІПО була оприлюднена у місцевій газеті «Червоний гірник» наприкінці листопада 1930 року [7]. Підтвердження його існування знаходимо і у спогадах діяльних учасників літгуртка різних років та фотоматеріалах, що зберігаються у фондах музею історії навчального закладу. Там же знаходимо ім’я та відомості про керівника літгуртка — «досвідченого фахівця-літератора Миронця...» [9].

Іван Дмитрович Миронець (1900–1937) — літературознавець, педагог і водночас людина трагічної долі. Його чекало майбутнє талановитого науковця та літературного критика. За нетривалий час (1928–1929), коли він працював науковим співробітником у Київському відділенні Інституту Т. Шевченка, побачили світ його наукові статті про Т. Шевченка, М. Коцюбинського, А. Тесленка, О. Шишацького-Ілліча, О. Плюща та ін., рецензії на твори В. Стефаника, О. Слісаренка, А. Крушельницького; вийшла з друку його книжка «Творчість В. Стефаника».

У 1931 році І. Миронця звинуватили в «антимарксистських збоченнях», що змусило його виїхати з Києва, змінюючи міста та навчальні заклади. Згодом він опинився на викладацькій роботі у Криворізькому педінституті. У 1935 році І. Д. Миронець переїхав до Миколаєва та розпочав свою наукову й викладацьку діяльність у Миколаївському педінституті.

«Маючи гарну фахову підготовку, будучи авторитетним науковцем, здібним педагогом і лектором, він швидко здобув популярність і повагу колег, студентів та інтелігенції міста» [1, с. 64–65]. Тут і дійшла логічного завершення чорна справа його багаторічного переслідування, коли у жовтні 1937 року він був заарештований у сфабрикованій справі «як активний учасник контрреволюційної терористичної організації», а три місяці потому, за вироком «трійки» органів НКВС по Миколаївській області, був розстріляний. Реабілітовано його було вже у 1967 році.

На момент керівництва І. Д. Миронцем літгуртком при КПІ до його складу входили: Векла Шелест, Берта Еліна, Клава Коваленко, Семен Сироїжко, Яків Глущенко, Тіна Копійка, Шура Сироїжко, Микола Решетняк, Ольга Каніболоцька, Поліна Будяк, Терентій Рудь.

Відомим є факт, що у середині 1931 року літературний гурток місцевого педінституту був на обліку у Криворізькій філії Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП) [2, с. 312]. Гуртківці студіювали твори як класиків, так і тогочасних авторів, готували й виголошували доповіді. Після доповідей влаштовували диспути.

Віднайдено, що у Криворізькому педінституті у 1934–1935 н. р. після прочитання творів М. Островського, М. Шолохова, Ю. Шовкопляса було зорганізовано п’ять диспутів, проведених у клубах міста, а також у Будинку Червоної армії. На подібних заходах, окрім студентства, були присутні й місцеві жителі [3, с. 156].

Літературний гурток був також майданчиком для презентації студентами власних творів. Охоче надавала місце на своїх шпальтах творам окремих початківців місцева газета «Червоний гірник». Мало не щодня друкувалися вірші, оповідання, нариси... [8, с. 17]. Так, в одному із довоєнних номерів «ЧГ» був надрукований вірш «Криворіжжя» за авторством Романа Нагнибіди, який у червні 1940 року подав документи до вступу на філологічне відділення Криворізького учительського інституту. Про його творчість тепло відгукувався добре відомий широкому загалу поет-гуморист Павло Глазовий:

«Ще зі студентських часів (а перші курси наш видатний земляк навчався саме в Криворізькому педагогічному — прим. авт.) мені міцно запам’яталося ім’я молодого криворіжця, світлого поета-лірика Романа Нагнибіди, який загинув на війні. Хтось із родичів давав на день чи два його рукописні збірочки-автографи. Там була справжня поезія» [6, с. 245].

Серед публікацій початківців на сторінках місцевої газети виділялися й твори Панаса Ногіна. «Були в них і копри, але був і шахтар — працьовитий, мудрий, благородний, гострий на слово. Зумовлювалося це не тільки здібностями, а й тим, що мав він певний життєвий досвід: відслужив в армії, деякий час працював на шахті. До цього ще слід додати, що Панас, я б сказав, обожнював гірників. Говорив про них захоплено: "Це ж люди! І тілом, і душею — богатирі!"». Талановитий літератор у 1938–1940 рр. навчався на мовно-літературному факультеті Криворізького учительського інституту.

Дирекція інституту всіляко заохочувала творчість студентів та намагалася створити відповідні умови: виділила кімнату — простору, світлу, з великим письмовим столом.

«Пишіть, хлопці, працюйте!.. З легкої руки Ногіна нашу кімнату вже інакше й не називали — "Поетичний ковчег". Це не тільки поезія, хоча вона й домінувала. Це й палкі суперечки про сенс життя, ідеали, кохання. Ми були, певне, менш ерудованими, а точніше — менш інформованими, дещо наївними й прямолінійними, зате щирості, категоричності в переконаннях нам не бракувало. Вечори в нашому "ковчезі", я б сказав, були певною школою становлення особистості...»

Автор спогадів — криворізький поет Василь Шамрай — навчався у КПІ одночасно з П. С. Ногіним. На час вступу до вишу, як він сам визнавав, «уже причастився поезією». Із вдячністю згадував свого літературного наставника, «з благословення» якого був надрукований його перший вірш. Про Василя Шаблія писав: «Він учив терпеливо й тактовно». Теплі спогади залишилися й про однокурсників, які шанобливо ставилися до творчості початківців:

«Хлопці з нашої кімнати кохалися в поезії. Багато читали, дискутували... Нашими кумирами були, звичайно ж, Тичина, Рильський, Сосюра, Чумак, Багрицький... Читали і свої вірші. Сприймали їх товариші, як і вірші відомих поетів. Дистанцію майстерності вони, звичайно, відчували, але щирість і присутність живих творців компенсували це.

Запам’ятався серед однокурсників Микола Могиєнський, який був частим гостем на вечорах поезії, що доповнювалися піснями. Мав Микола чудовий голос, добре серце, розумну голову. Заспівував. Яких тільки пісень не переспіваємо за вечір!» [8, с. 17].

Достеменно невідомо, чи був присутнім на тих вечорах «Поетичного ковчега» майбутній видатний український поет, член Спілки письменників Іван Хоменко, але відомим є той факт, що саме тоді, у 1938–1940 рр., він навчався у педагогічному (скоріше — учительському, з огляду на термін навчання — прим. авт.) інституті й одночасно працював актором у Криворізькому драматичному театрі.

Твори літераторів зі студентського кола КПІ, окрім публікацій на сторінках «Червоного гірника», друкувалися й у літературному альманасі «Кривбас». У номері за 1932 рік натрапляємо на прозу Ів. Горбашівського «На південь», про якого сучасні дослідники літературного життя Криворіжжя писатимуть як про «талановитого нарисовця» [6, с. 336], чия доля до сьогодні залишається невідомою. Автор представлений читачеві як «член ЛКСМУ, студент інпрофосу, з колгоспників». Не менш цікавою є візитівка автора вірша «До комуни» — Гр. Бугаєнка: «літпризовник, робітник, студент інпрофосу» [4, с. 125].

По-різному склалися долі молодих літераторів зі студентського кола довоєнної доби (1930–1941 рр.) Криворізького педагогічного інституту: хтось залишився у статусі аматора, для інших — Івана Хоменка, Панаса Ногіна, Дмитра Ткача — літераторство стало професійною справою всього життя.

Доцільність продовження пошуків відомостей щодо уподобань студентів, які об’єднували їх у ті чи інші гуртки в стінах КІПО/КПІ першого десятиліття функціонування навчального закладу, зумовлена можливістю створити більш широке уявлення про їхні інтереси та прагнення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Береза Ю. Миронець Іван Дмитрович. Українська біографістика. Вип. 3. С. 64–65.

2. Мельник О., Балабанов С. Історична енциклопедія Криворіжжя. Т. 1. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007.

3. Комарніцький О. Студентство педагогічних навчальних закладів радянської України в умовах формування тоталітарної системи (20–30-ті рр. ХХ ст.): дис. д-ра іст. наук за спец. 07.00.01 «Історія України». Кам’янець-Подільський, 2017.

4. Кривбас. 1931. № 2 (жовтень). С. 125.

5. Лук’яненко О. В. Історико-культурологічний вимір повсякдення колективів педагогічних вишів радянської України 1920-х — першої половини 1960-х років: дис. д-ра іст. наук за спец. 07.00.01 «Історія України». Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка (м. Полтава), Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького (м. Черкаси), 2018. 618 с.

6. На землі на рідній... / упоряд. Г. Гусейнов. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2000. С. 245.

7. Червоний гірник. 1930. 23 листопада.

8. Шамрай В. Слово про Панаса Ногіна. Кур’єр Кривбасу. 1995. № 31. С. 17.

9. Янченко Ю. Світлий образ Учителя. Червоний гірник. 1998. 14 квітня. С. 3.

Джерело: Вікторія ФІНІЧЕВА, співробітниця музею історії навчального закладу; Криворізький державний педагогічний університет. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІ-ті Історико-краєзнавчі читання ТОМ 2: до 95-ти річчя КДПУ (Кривий Ріг, 24 квітня 2025 рік)