Як з'явився театр Шевченка

Будівництво почалося у 1946 році, і дуже затягнулося через проблеми з документацією, нестачу коштів і робочих. Зовнішні стіни будівлі були збудовані у 1950 році. Архітектором будівлі тоді став Володимир Зуєв. Внаслідок тяганини із будуванням приміщення обласна преса навіть опублікувала фельєтон (сатиричну статтю, - авт.) щодо таких темпів будівництва, де дісталося архітектору, який приїздив на будівництво не частіше 1 разу на рік. 

Відкриття театру відбулося, за традиціями того часу, перед 1 травня 1951 року. Окрім театральних вистав та концертів у приміщенні театру проводилися зібрання активу комуністичної партії.

Фото зроблено у день відкриття театру, 1 травня 1951 року
Фото із «Історичного путівника проспектом Поштовим»

Фото з krmisto.gov.ua:

Поруч із театром став формуватися архітектурний ансамбль Театральної площі. Праворуч біля будівлі була встановлена паркова скульптура «Молодість», що зображала хлопця і дівчину. Прямо навпроти у 1954 році встановили пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку, що і нині знаходиться на тому ж місці. У травні 1963 року тут посаджено 2 верби, які були привезені із Казахстану (форт Шевченка): саджанці взяті від дерева, що посадив поет.
      
Скульптура «Молодість»;   Вид на праву частину театральної площі, 1953 рік

Фото із «Історичного путівника проспектом Поштовим»

Відкриття театру відбулося 05. ХІ. 1931 року в приміщенні колишнього театру «Колізей», збудованого баронесою Ефруа ще до 1917 року. («Деловой и коммерческий Кривой Рог, 1913г.»)
За радянські часи його було перейменовано в «Палац праці».

Прем’єрною виставою стала «Справа честі» за п’єсою Івана Микитенка. Одним із засновників театру та його режисером став Г.М. Лаврик, який до цього працював на тій же посаді в театрі
М. Заньковецької (місто Київ).

Про цю новину широко повідомила міська преса (журнал «Кривбас» за жовтень 1931 року, газета «Червоний гірник» за 06.ХІ.1931 року та інші). Так почався довгий шлях перевтілення Криворізького театру, який одержав свою першу назву «Кривбас».

У 1936 році художнім керівником, а потім і головним режисером стає Костянтин Якович Копацький.

Досвідченість та талант головного режисера Костянтина Яковича Копацького сприяли становленню стабільного колективу, підвищенню його професійності: «Справжній творчій авторитет і художню міцність приніс К. Копацький. Режисерська майстерність, організаторський талант підняли театр ще на одну вищу щабель творчості».

Трупа стає все більш стаціонарною, мешкає по вул.К.Маркса у місті Кривий Ріг, але все ще залишається Дніпропетровським пересувним театром ім. Жовтневої революції.
У репертуар увійшли нові вистави: «Назар Стодоля» Т. Шевченка;- «Сорочинський ярмарок»;- «Генеральний консул»;- «Загибель ескадри» В. Вишневського;- «Євгенія Гранде» О. Бальзака;- «Вороги», «Єгор Буличов та інші» М. Горького;- «Украдене щастя» І. Франка;- «Живий труп» Л. Толстой; - «Нора» Г. Ібсена

У 1939 році в Києві проходить ІІ республіканський огляд колгоспно-радгоспних театрів. Дніпропетровську область на ньому представляв театр ім. Жовтневої революції, який показав виставу за п’єсою М. Горького «Останні». Це був великий успіх Криворізьких акторів, вистава була відзначена премією (журнал «Театр» № 5 1939р.) Газета «Колгоспник України» за 12 липня 1939 року писала: «Вистава Дніпропетровського колгоспного театру ім. Жовтневої революції «Останні» М. Горького показав, що перед нами, безумовно, зростаючий, міцніючий театральний колектив».

А трупа театру продовжувала свої гастролі по області: Софіївський, Томаковський, Верхньодніпровський, Ново-Московський, Нікопольський райони. Гастролі знайшли гарні відгуки у місцевих газетах: «Соціалістичний штурм» - орган Софіївського РК КП (О)У за червень 1938р., «Сигнал» - орган шахтоуправління ім. Орджонікідзе за січень 1940 року писав: «За своє відносно невелике існування цей театр виріс і сформувався як найкращий пересувний театр України».