Топонімічний фольклор Криворіжжя: Марʼянівка

Український фольклор — відображення менталітету, побуту й звичаїв, розваг та забобонів наших пращурів крізь усну народну творчість. 

До усної народної творчості відносимо перекази, легенди, прислівʼя, приказки, загадки та казки, обряди, а ще суспільно-побутові, календарно-обрядові та родинно-побутові пісні тощо. 

Логічно припустити, що топонімічні легенди є найвідомішим жанром криворізького фольклору, адже чи не кожен криворіжець знає декілька версій походження назви міста. А от чи чули ви, як Водяний повʼязаний із Солоним озером, татари — з Карачунами, а індус — з Карнаваткою? Читайте про походження назв криворізьких місцевостей у добірці цікавих фактів.

Марʼянівка

Понад сто років тому, може, й більше, жив собі на мальовничому березі річки Інгулець пан Ходин. Мав він невеличкий маєток та єдину дочку-красуню Марʼяну, яку дуже й дуже любив. Чим він займався в ті роки, можна тільки гадати. Але добре відомо ще з тих часів, що був він людиною заможною, тому частенько їздив у своїх справах за кордон, аж до самої Франції, та дуже шанував Господа Бога. Тому власним коштом звів пан Ходин у цьому краї невеличку, але гарну церкву.

Дочка пана Ходина Марʼяна мала надзвичайну вроду. Кожен, хто її бачив, казав, що вона найвродливіша в усьому світі дівчина. Покохалася вона з хлопцем-красенем, за яким побивалися всі місцеві дівчата. Усе вже йшло у них до весілля, в якому їм пророкували довге та щасливе життя.

Та сталося непоправне лихо.

Одного дуже теплого літнього дня закохані пішли до річки Інгулець.

Сіли вони в човна та й відплили на кілька метрів від берега. І тут звідкіля не візьмись налетів страшний вітер-вихор, котрий підняв величезні хвилі й перекинув човна із закоханими. Ні Марʼяні, ні її коханому не вдалося врятуватися під час бурі.

Довго не міг пан Ходин змиритися з утратою любої дочки Марʼяни.

Журився й навіть смерть збирався собі заподіяти, але добрі люди ледве умовили того не робити.

Проте біль втрати так глибоко засів в очах пана Ходина, що всяк, хто насмілювався дивитися в них, враз бачив там глибоку тугу за єдиною дочкою...

А згодом хутір, де колись жила Марʼяна, стали звати Марʼянівкою.

Старі люди ще памʼятають, що в тамтешній невеличкій церковці стояв склеп, у якім Марʼяна і покоїлася.

Записано Володимиром Гончаром у 90-ті роки.

Джерело: У статті наведені матеріали з книжки Олександра Мельника та Олександра Степаненка «Історичний фольклор Криворіжжя», Кривий Ріг, 2001 рік. Легенди подаються у редагуванні за чинними мовними нормами без втрати змісту.