«Таких людей, як наш син, одиниці»: загинув криворіжець Владислав Пожаребко

Освіту здобував у Дніпропетровському університеті економіки і права імені Альфреда Нобеля. Працював разом із батьком над родинним бізнесом. Самостійно навчався комп’ютерних технологій. Владислав займався тенісом, брав участь у змаганнях і мав нагороди, також грав у футбол. Він завжди мріяв стати професійним військовим. Отримавши відмову у вступі до військової академії через стан здоров’я, Владислав не відмовився від своєї мети.

Після повномасштабного вторгнення він разом із батьком багато займався волонтерством. Потім батько вирішив піти до лав ЗСУ, а син лишився вести бізнес і знову спробував вступити у військову академію. Пройшов усі тести у військовій частині 3011, але після двох місяців обстежень через хронічні захворювання отримав відмову. Він був непридатним до служби і мав усі можливості виїхати за кордон і жити далі. Але його позиція була однозначна: «Не хочу бути схожим на тих, хто ховається. Хочу бути схожим на тебе, тату». У результаті Владислав пішов на війну добровольцем. Після навчання його відправили в Курахове, потім перекинули в Новомихайлівку, пізніше — у Старомайорське. Захисник служив у складі 128-ї бригади 231-го окремого батальйону тероборони, у першій роті другого взводу першого стрілецького відділення. Був стрільцем — помічником гранатометника військової частини А7406, мав позивний «Грут». У захисника було 8 виходів на «нуль». За півтора місяця він показав себе як справжній чоловік і захисник. Побратими казали, що він нічого не боявся.

Захисник загинув 6 жовтня 2023 року в селі Старомайорське Волноваського району Донецької області внаслідок мінометного обстрілу. 11 жовтня 2023 року Владислава Пожаребка поховали в Секторі почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу. У загиблого залишились мати Олена й батько Едуард, який воює нині на Донецькому напрямку в складі 13-ї бригади наступу «Хартія».

Нагороджений почесним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня, від частини — «За Мужність» III ступеня. Поданий на орден Данила Галицького. Криворіжці створили петицію про присвоєння Владиславу Пожаребку звання Героя України, й вона набрала необхідну кількість голосів. Меморіальні дошки на його честь встановлені на школі №41 і на будинку №2 на бульварі Маршала Василевського.

Едуард, батько загиблого Героя:

Позивний “Грут” перейшов до мене від сина. Що я можу сказати про нашого Героя? Ми втратили найдорожче в житті! Єдиний Син… Усі надії — це Він. Усе життя — це Він.

Таких людей, як наш син, одиниці. Це справжній патріот. Для нас війна не закінчиться ніколи. Ми його чекаємо. Мама пише йому в месенджері і розповідає, як справи, зранку і ввечері. Я о 9:00 знімаю шапку і прошу в нього вибачення.

Кращого та надійнішого Друга і Побратима в мене ніколи не було і не буде. Як можна описати словами ЖИТТЯ? Мій Любий Син — це Життя!