Хотів працювати в СБУ і всиновити дитину: у битві за Авдіївку загинув криворіжець Микола Бондаренко

Доброволець-боєць Нацгвардії мріяв після війни працювати в Службі Безпеки України, хотів всиновити дитину, яка лишилась без батьків через війну. А ще хотів мати друга –  собаку породи джек-рассел-тер'єра – такого,  як пес-сапер Патрон.

Народився хлопець у Кривому Розі, все життя проживав у Покровському районі. У 2013 році закінчив школу-ліцей "Імпульс". Навчався у 35 ліцеї, а потім — у гірничому коледжі КНУ вивчав спеціальність "Відкрита розробка корисних копалин". Микола став гірничим техніком-технологом і пішов працювати у шахту "Артем-2". 

Коли Миколі було 20, він добровільно пішов на строкову службу  у військову частину 3021 Національної Гвардії України міста Дніпро. Пізніше Микола Бондаренко підписав контракт з цією частиною на 3 роки, там отримав звання старшого солдата. 

Після закінчення контрактної служби у 2021 році повернувся працювати на шахту, але невдовзі звільнився за власним бажанням: зрозумів, що це  не  справа його життя. 

У 2019 році криворіжець вступив на заочну форму навчання до Криворізького національного університету, мріяв здобути вищу освіту і працювати в СБУ Кривого Рогу.  
Миколу мобілізували 24 лютого 2022 року. Не мав бойового досвіду, проте здобував його на Донеччині. Служив у складі 25 бригади ЗСУ. 
За тиждень до загибелі писав матері, що вже під час війни його призначили командиром міномета. 
У червні 2022 року хлопець  повинен був отримати диплом КНУ про здобуття вищої освіти. Після війни хотів всиновити дитину, яка втратила батьків під час війни, і завести собаку породи джек-рассел-тер'єр. 

26 квітня він говорив з мамою Валентиною востаннє. Сказав, що з хлопцями збираються в бій. Тої ночі бій тривав понад три години – товариша Миколи поранило, а сам він загинув. 

Коли Микола перестав виходити на зв'язок, мама обдзвонювала командирів і побратимів. 27 квітня дізналася, що син загинув від смертельного поранення в голову у селі Верхнєторецьке під Авдіївкою (Донецька область).

Це просто біль, і все, — говорить Валентина Бондаренко, мама загиблого захисника. — Така дитина була! Ми з ним були найкращими друзями й партнерами — планували майбутнє разом.  Я, його батько, брат і друзі — ніяк не можемо змиритись, що Миколи нема. Не любив компанії, де п'ють, тиняються. Краще, говорив, вдома книжку з психології почитаю. За чашкою кави чи чаю ми годинами могли з ним говорити. Стільки мрій було, а все війна забрала…
 

Висловлюємо найщиріші співчуття родині і друзям загиблого захисника України Миколи Бондаренка. Якщо Ви хочете додати спогади про цього хлопця, пишіть на пошту [email protected] або в соцмережі "Першого Криворізького".