Все життя був правдолюбом: під Волновахою загинув криворіжець Олександр Ткачук

Олександр Іванович Ткачук народився 10 червня 1985 року. До 9-го класу він навчався у 41 школі, жив у Саксаганському районі на вулиці Співдружності, 47. Його старший брат Віталій, який розповів нам про життя Олександра, згадує: коли брат був маленьким, мріяв піти працювати на підприємство і командувати старшим братом. 

Навчання, робота й інтереси

У 2000-2004 роках Олександр навчався у Гірничому технікумі криворізького технічного університету за спеціальністю "Технології підземної розробки корисних копалин", професія: технік-технолог. Після навчання з 2003 року працював на шахті "Покровська" (КЗРК) гірничим майстром. Майстром став  одразу після короткострокової практики. На шахті чоловік працював разом зі старшим братом Віталієм. 

Чоловік згадує: брат був професіоналом і впертим правдолюбом. Якщо бачив, що умови праці не такі, які мали би бути,  не допускав людей до роботи, тому  часто сварився з керівництвом, через що і звільнився.

Захопленням Олександра були комп'ютерні ігри. Певний час він працював мережевим адміністратором і курував ігрові чемпіонати. Більшість вільного часу проводив за комп'ютером, намагався створювати власні програми.

Служба

Роботі на шахті Олександр Ткачук присвятив 17 років життя. 31 липня 2021 року він підписав контракт і почав служити в ЗСУ. Його брат Віталій говорить: Олександр міг поїхати на заробітки в іншу країну, як робило багато їхніх знайомих, але Ткачук обрав саме службу в армії.

Олександр Ткачук був розвідником у 53 бригаді. На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну був на посту у Дмитрівці на Донеччині. Там армійці намагались стримувати прорив окупантів у глибину області.Після війни Олександр збирався повернутися працювати на шахту, купити квартиру, автомобіль.

Такого "дощу" з "Градом" я ще ніколи не бачив: загибель

У березні 2022 року під Волновахою, куди перекинули підрозділ Олександра, точились жорсткі бої: Волноваха переходила під контроль то армії РФ, то армії України. Втрати у підрозділі Олександра, за словами брата Віталія, були великими: часто вони лишались без командування, бо командири гинули. Вогнева перевага була у росіян.

Останній раз, коли Олександр подзвонив брату, сказав, що стало дуже важко. 
Такого "дощу" з "Градом" ще не було, — сказав Олександр. 
 
 6 березня 2022 окупанти обстріляли з артилерії позиції українських Збройних Сил під Волновахою. Олександр і декілька його побратимів загинули.

Шматок серця відколовся

Тіло загиблого Героя поки що не знайшли. Його брат Віталій говорить, що через телеграм-канали йому вдалось зв'язатись з тими, хто воює на стороні самопроголошеної ДНР, які були на місці загибелі Олександра. Вони стверджують, що поховали українського воїна у братській могилі. 

Поховати Олександра Ткачука наразі не вдалось. У серпні 2022 року у Кривому Розі його маміі передали нагороду загиблого сина — орден "За мужність" III ступеня (посмертно). 

У Олександра вдома лишились мама, брат, сестра, 14-рочна донечка і колишня дружина. Дружина і мама, каже брат Героя, ще не оговтались від втрати. Донька Олександра вчиться у школі, бере участь в олімпіадах і займається йогою. Всі за ним дуже сумують.

Мій єдиний брат, моя кров, — каже Віталій. — Його дуже не вистачає. Шматок серця відламався. Хочеться вірити, що він ще десь є. Вольовий, самостійний, трохи відчайдушний...