Марія Пунтус
Журналістка, авторка
Матеріали автора
Олександр Іванович Ткачук народився 10 червня 1985 року. До 9-го класу він навчався у 41 школі, жив у Саксаганському районі на вулиці Співдружності, 47. Його старший брат Віталій, який розповів нам про життя Олександра, згадує: коли брат був маленьким, мріяв піти працювати на підприємство і командувати старшим братом.
Навчання, робота й інтереси
У 2000-2004 роках Олександр навчався у Гірничому технікумі криворізького технічного університету за спеціальністю "Технології підземної розробки корисних копалин", професія: технік-технолог. Після навчання з 2003 року працював на шахті "Покровська" (КЗРК) гірничим майстром. Майстром став одразу після короткострокової практики. На шахті чоловік працював разом зі старшим братом Віталієм.
Чоловік згадує: брат був професіоналом і впертим правдолюбом. Якщо бачив, що умови праці не такі, які мали би бути, не допускав людей до роботи, тому часто сварився з керівництвом, через що і звільнився.
Захопленням Олександра були комп'ютерні ігри. Певний час він працював мережевим адміністратором і курував ігрові чемпіонати. Більшість вільного часу проводив за комп'ютером, намагався створювати власні програми.
Служба
Роботі на шахті Олександр Ткачук присвятив 17 років життя. 31 липня 2021 року він підписав контракт і почав служити в ЗСУ. Його брат Віталій говорить: Олександр міг поїхати на заробітки в іншу країну, як робило багато їхніх знайомих, але Ткачук обрав саме службу в армії.
Олександр Ткачук був розвідником у 53 бригаді. На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну був на посту у Дмитрівці на Донеччині. Там армійці намагались стримувати прорив окупантів у глибину області.Після війни Олександр збирався повернутися працювати на шахту, купити квартиру, автомобіль.
Такого "дощу" з "Градом" я ще ніколи не бачив: загибель
У березні 2022 року під Волновахою, куди перекинули підрозділ Олександра, точились жорсткі бої: Волноваха переходила під контроль то армії РФ, то армії України. Втрати у підрозділі Олександра, за словами брата Віталія, були великими: часто вони лишались без командування, бо командири гинули. Вогнева перевага була у росіян.
Останній раз, коли Олександр подзвонив брату, сказав, що стало дуже важко.
Такого "дощу" з "Градом" ще не було, — сказав Олександр.
6 березня 2022 окупанти обстріляли з артилерії позиції українських Збройних Сил під Волновахою. Олександр і декілька його побратимів загинули.
Шматок серця відколовся
Тіло загиблого Героя поки що не знайшли. Його брат Віталій говорить, що через телеграм-канали йому вдалось зв'язатись з тими, хто воює на стороні самопроголошеної ДНР, які були на місці загибелі Олександра. Вони стверджують, що поховали українського воїна у братській могилі.
Поховати Олександра Ткачука наразі не вдалось. У серпні 2022 року у Кривому Розі його маміі передали нагороду загиблого сина — орден "За мужність" III ступеня (посмертно).
У Олександра вдома лишились мама, брат, сестра, 14-рочна донечка і колишня дружина. Дружина і мама, каже брат Героя, ще не оговтались від втрати. Донька Олександра вчиться у школі, бере участь в олімпіадах і займається йогою. Всі за ним дуже сумують.
Мій єдиний брат, моя кров, — каже Віталій. — Його дуже не вистачає. Шматок серця відламався. Хочеться вірити, що він ще десь є. Вольовий, самостійний, трохи відчайдушний...
Пов’язані матеріали
Комментування доступне тільки для авторизованих користувачів
Увійти до облікового запису
на порталі
Пам’ятайте, що ввічливість — одна з ознак розумної людини.
Поважайте
інших
користувачів та дотримуйтесь Правил
порталу.
Також користуючись сайтом Ви погоджуєтесь із Політикою Конфіденціальності.
Необхідно заповнити
Усе гаразд, everybody! Просто попереджаємо, що 1kr.ua використовує файли cookies.
Це для аналізу та налаштування реклами. Дякуємо, що з нами!