Олександр Собчук народився 21 січня 1980 року. Його дитинство пройшло на території Військового містечка-33, що в Довгинцівському районі. Хлопець навчався у школі №87.
Сім'я військових і служба
Олександр зростав у сім'ї військових, і батьки прагнули, щоб син також обрав цю професію. Тому після школи юнак навчався у Суворівському ліцеї, а згодом здобував вищу освіту у Харківському військовому університеті, отримав диплом у 2003 році. Пізніше отримав другу вищу освіту за спеціальністю "Фінанси". Після навчання і до 2008 року він служив в Умані, що на Черкащині, потім комісувався за станом здоров'я. Подальше життя вирішив пов'язати з банківською справою, працював інкасатором у банках Кривого Рогу з 2009 по 2014 рік.
Родина, діти, захоплення футболом
У 2007 році Олександр прийшов в один з міських банків розмістити депозит. Там познайомився із Тетяною, працівницею банку. Вони одружились через пів року, а через 2 роки у них народилась перша дитина — син Андрій. Зараз хлопцю 13 років. У 2019 році у подружжі народилась донька Ірина, їй зараз 3.
На 1 місці була родина, любив спорт, — говорить дружина Олександра Тетяна. — Був у військовій частині найспортивнішою людиною. Він із іншими найгвардійцями робив свою команду з футболу у військовій частині 3011, грали на стадіоні "Гірник". У дитинстві він професійно займався плаванням. Потім Саша доглядав за молодшим братом, не було можливості далі займатись плаванням. Чоловік мріяв поїхати за кордон: до Німеччини на "ОктоберФест", до Хорватії.
Служба, війна, Маріуполь
У 2014 році Олександр знову вступив у лави Національної Гвардії України. Він був старшим офіцером відділу бойової та спеціальної підготовки, кадровим офіцером частини № 3011. З 2014 року служив у Маріуполі, Волновасі, Вугледарі Донецької області. Усі ці 8 років він служив, захищаючи Україну.
8 лютого 2022 року Олександр Собчук поїхав в Маріуполь на ротацію. Там він і зустрів повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Коли я подзвонила і запитала, що нам тепер робити, він сказав дітей не пускати до школи, не панікувати, тримати документи при собі, — згадує дружина Тетяна. — Завжди казав, що все буде добре. Нічого не розказував. Питав частіше, як у вас справи. 2 березня у нього зник інтернет, і він міг тільки дзвонити. Ще коли був зв'язок, просив надіслати йому відео з дітьми, сумував за ними. Але він так його і не подивився.
10 квітня Олександр зателефонував востаннє. Він загинув в Маріуполі, виконуючи бойове завдання. 6 липня його поховали на Центральному кладовищі. У Олександра залишились дружина і двоє дітей, мама і брат, який служить у військах протиповітряної оборони.
Мала постійно телефонує йому, цілує його фотографії, — говорить Тетяна, дружина Олександра. — Старший син не показує почуттів, але я знаю, що він дуже сумує за ним... Малий дуже хотів показати Саші свої грамоти. А зараз говорить: тата немає, і не треба тепер бути відмінником.
Пов’язані матеріали
Схожі матеріали
Комментування доступне тільки для авторизованих користувачів
Увійти до облікового запису
на порталі
Пам’ятайте, що ввічливість — одна з ознак розумної людини.
Поважайте
інших
користувачів та дотримуйтесь Правил
порталу.
Також користуючись сайтом Ви погоджуєтесь із Політикою Конфіденціальності.
Необхідно заповнити
Усе гаразд, everybody! Просто попереджаємо, що 1kr.ua використовує файли cookies.
Це для аналізу та налаштування реклами. Дякуємо, що з нами!