Був чудовим сім'янином, хотів побувати закордоном, — в Маріуполі загинув підполковник Нацгвардії Олександр Собчук

Олександр Собчук народився 21 січня 1980 року. Його дитинство пройшло на території Військового містечка-33, що в Довгинцівському районі. Хлопець навчався у школі №87. 

Сім'я військових і служба 

Олександр зростав у сім'ї військових, і батьки прагнули, щоб син також обрав цю професію. Тому після школи юнак навчався у Суворівському ліцеї, а згодом здобував вищу освіту у Харківському військовому університеті, отримав диплом у 2003 році. Пізніше отримав другу вищу освіту за спеціальністю "Фінанси". Після навчання і до 2008 року він служив в Умані, що на Черкащині, потім комісувався за станом здоров'я. Подальше життя вирішив пов'язати з банківською справою, працював інкасатором у банках Кривого Рогу з 2009 по 2014 рік. 

Родина, діти, захоплення футболом

У 2007 році Олександр прийшов в один з міських банків розмістити депозит. Там познайомився із Тетяною, працівницею банку. Вони одружились через пів року, а через 2 роки у них народилась перша дитина — син Андрій. Зараз хлопцю 13 років. У 2019 році у подружжі народилась донька Ірина, їй зараз 3. 

На 1 місці  була родина, любив спорт, — говорить дружина Олександра Тетяна. — Був у військовій частині найспортивнішою людиною. Він із іншими найгвардійцями робив свою команду з футболу у військовій частині 3011, грали на стадіоні "Гірник". У дитинстві він професійно займався плаванням. Потім Саша  доглядав за молодшим братом, не було можливості далі займатись плаванням. Чоловік мріяв поїхати за кордон: до Німеччини на "ОктоберФест", до Хорватії. 

Служба, війна, Маріуполь

У 2014 році Олександр знову вступив у лави Національної Гвардії України. Він був старшим офіцером відділу бойової та спеціальної підготовки,  кадровим офіцером частини № 3011. З 2014 року служив у Маріуполі, Волновасі, Вугледарі Донецької області. Усі ці 8 років він служив, захищаючи Україну. 

8 лютого 2022 року Олександр Собчук поїхав в Маріуполь на ротацію. Там він і зустрів повномасштабне вторгнення Росії в Україну. 

Коли я подзвонила і запитала, що нам тепер робити, він сказав дітей не пускати до школи, не панікувати, тримати документи при собі, — згадує дружина Тетяна. — Завжди казав, що все буде добре. Нічого не розказував. Питав частіше, як у вас справи. 2 березня  у нього зник інтернет, і він міг тільки дзвонити. Ще коли був зв'язок, просив надіслати йому відео з дітьми, сумував за ними. Але він так його і не подивився.

10 квітня Олександр зателефонував востаннє. Він загинув в Маріуполі, виконуючи бойове завдання. 6 липня його поховали на Центральному кладовищі. У Олександра залишились дружина і двоє дітей, мама і брат, який служить у військах протиповітряної оборони.

Мала постійно телефонує йому, цілує його фотографії, — говорить Тетяна, дружина Олександра. — Старший син не показує почуттів, але я знаю, що він дуже сумує за ним... Малий дуже хотів показати Саші свої грамоти. А зараз говорить: тата немає, і не треба тепер бути відмінником.