«Дзвін» № 14, неділя, 2 листопада 1941 рік. ОТАМАН СТЕПОВИЙ

Монумент отаману Костянтину Пестушку (Степовому) у Ганнівці — пам’ять про одного з керівників антибільшовицького повстанського руху на Криворіжжі у 1920-х роках.

...1920 рік. Червона чума пожирала Україну. З катами ще героїчно боролася армія Симона Петлюри. По селах України стихійно виникали повстанські загони і йшли, зливалися з армією свого батька.

Не один такий загін родився і в нашому краю, на Криворіжжі. То були лицарі, що несли життя своє на олтар України, що воліли краще вмерти, ніж бачити свою неньку сплюндрованою. Їхнє діло не вмре, і ім'я їхнє продзвенить в поколіннях піснями, казками і думами.

...Ганнівка. 1920 рік. Большевицька чума страшною болячкою скувала село. З дворів забирали коней, худобу, останній хліб. Та ось влетіла в село надто лиха звістка: – «Мобілізація до червоної армії». Гнів, що полуменів у грудях кожного, вирвався:

– Не підемо! Воюватимемо, але не за червоних, а проти них! Гнів та жадоба помсти за руїну, за поневолення – породили загін, що літав від села до села, зростаючи кожого разу на сотні й тисячі нових соколів. Отаманом загону обрали Костя Пестушко, що перший покликав земляків до зброї проти червоної напасти.

Підемо в степи, піднімемо села, переможемо, або загинемо! – поклялися лицарі і назвали свого отамана Степовий.

Загін зібрав під своїм прапором кілька тисяч звитяжних лицарів і злився з армією Симона Петлюри. Славний то був загін! Пам'ятають його степи Єлисаветградщини, на яких він поклав безліч московсько-большовицьких голів; пам'ятає Кременчук, Петрова, Лікарівка. Ім'я отамана Степового наводило жах на червоних комісарів, і вони, будучи не в силі здолати великого месника, катували його батьків та земляків.

Із Харкова викликали полки по-звірячому лютих чекістів, але не встигали вони доїхати до вказаного їм місця, як сам Степовий налітав і знищував їх.

То були героїчні та легендарні перемоги. Але йшла зима. Сили загону виснажувались. Кільцем оточували червоні бандити Степово го та його побратимів.

–Не складемо зброї! – говорив отаман.

–Розсипемось по домівках, причаїмось на якийсь час, зберемо більше сил та зброї – і вдаримо по ворогові, щоб не встав більше.

Отаман та його побратими пішли по селах, понесли клич до бою. Сміливо йшли післанці Степового, і скрізь їх благословляли матері й батьки. Кривава «Чека» розкинула свої сіті, виловлювала післанців отамана. В Ганнівці піймали Романенка. Катували люто, вимагаючи вказати, де отаман. Нічого не сказав козак. Його повели на розстріл серед білого дня: За ним безстрашно йшли матері, діди й дівчата. «Ще не вмерла України» – співав Романенко умираючи. – Не вмре! – відповідали йому жінки. Влетів у Ганнівку отаман, щоб помститися за побратима, що нераз привозив йому накази від батька Петлюри. Вночі отаман ходив від хати до хати, зустрічаючи там відкриті обійми земляків. Але ворог лютішав.

...Хату, де затримався отаман, оточила ціла зграя чекістів-собак. Смерть свою зустрів Степовий, як подобае лицареві: він поліг, положивши навколо себе своїх ворогів.

Тіло його привезли до Кривого Рогу, бо комісар на власні очі хотів пересвідчитись, що то справді загинув Степовий. Земляки відвезли труп до Ганнівки, поховали таємно. Але промайнув тиждень, і до Ганнівки, як хижі круки, прилетіли агенти ЧК зі страшним наказом: відкопати Степового. Сам нарком приїхав з Харкова і воліє пересвідчитися на власні очі, шо то Степового забито? – що його не обдурено.

Мов шакали, розривали могилу чекісти, витягали з неї благородне тіло лицаря, наганами гнали в шию селян, щоб везти до міста труп. Тут нарком стягав з нього одіж, радів, що ці могутні груди, ці руки мускулясті лежали вже спокійні й нерухомі...

Викрали земляки тіло Степового і поховали отамана на Синіх горах, насипавши йому високу могилу, а на тій могилі поставили хрест. На все село видно могилу з гір, а хрест той зелений, мов символ вічної боротьби, щодня перед очима у ганнівчан.

...Зеленіє могила отамана Степового. Гримить слава про славного лицаря широкими степами України. Підіймає до остаточної боротьби і перемоги над супостатом. Вітри линуть і мов співають: – Слава Україні! Слава її героям!

– О. Бабенко –.

Монумент Костянтину Юрійовичу Пестушку у селі Ганнівка

Джерело фото та підпис до нього: Станислав Пикуль для фейсбук-спільноти «Криворізька старовина»