Євген Павлович Непокойчицький

Доля гірничого інженера Євгена Непокойчицького та його родини — історія професійного шляху, еміграції й родинних зв’язків, які зберігалися попри кордони та десятиліття розлуки.

Євген Павлович Непокойчицький — гірничий інженер, випускник Санкт-Петербурзького гірничого інституту 1896 року. Його життя було тісно пов’язане з Катеринославом, гірничою справою та родиною гірничого інженера Євгена Львовича Левицького.

За родинними переказами, Непокойчицький часто бував у домі Левицьких. Після особистої сімейної драми та смерті Євгена Левицького його вдова Констанція Антонівна Левицька стала дружиною Непокойчицького. Від першого шлюбу вона мала двох дітей — Ольгу (1896) та Георгія (1900). У шлюбі з Непокойчицьким народилися доньки Тамара (бл. 1908) та Галина (20 лютого 1913).

Метричні записи підтверджують народження Ольги Левицької 3 липня 1896 року та Георгія Левицького 4 січня 1900 року. У записі про народження Галини Непокойчицької 1913 року її батьками названі гірничий інженер Євген Павлович Непокойчицький і Констанція Антонівна, римо-католицького віросповідання.

Родина та еміграція

Під час революційних подій родина була розділена. Євген Павлович, Констанція Антонівна, Тамара та Галина залишили колишню Російську імперію й згодом оселилися в Болгарії, поблизу Софії. Непокойчицький перебував у складі Збройних сил Півдня Росії та Російської армії до евакуації Криму, після чого опинився в еміграції. У 1921–1923 роках був членом Союзу російських інженерів у Болгарії.

Старша донька Констанції Ольга Левицька, у шлюбі Блохіна, залишилася в Катеринославі з чоловіком Олександром Миколайовичем Блохіним, присяжним повіреним Харківської судової палати. У 1919 році в них народилася донька Світлана. Георгій Левицький згодом виїхав до США.

Родина Ольги пережила революційні події, Голодомор і складні 1930-ті роки. Родичі з Болгарії намагалися допомагати їм грошима, однак, за сімейним листуванням, перекази не завжди доходили. Лише у 1960-х роках сестрам вдалося зустрітися: Тамара приїхала до Ольги після десятиліть розлуки.

Листи з Болгарії

Збереглося родинне листування Непокойчицьких із Блохіними. У листі від 19 січня 1933 року із Софії Євген Павлович розповідав про роботу на Балканах, життя далеко від великих міст та навчання Тамари й Галини в університеті. Він сумував за рідними й висловлював надію, що колись зможе їх побачити.

В іншому листі Констанція Антонівна переживала через те, що надісланий дітям грошовий переказ не надійшов, просила їх берегти здоров’я і не переривати листування. Ці листи свідчать, що, попри кордони й багаторічну розлуку, родина підтримувала зв’язок.

Будинок Непокойчицьких у Катеринославі

З родиною пов’язують особняк на розі сучасних вулиць Шевченка та Гоголя у Дніпрі. За наведеними матеріалами, приблизно у 1911–1912 роках Євген Непокойчицький придбав будівлю на ім’я дружини Констанції Антонівни. У 1912–1913 роках тут почали споруджувати новий особняк із садом, невеликим фонтаном і басейном. У 1930-х роках будинок перебудували під комунальні квартири.

Історія родини Непокойчицьких показує долю інженерної інтелігенції Катеринослава початку ХХ століття, життя якої докорінно змінили революція, громадянська війна та еміграція. Особливу цінність становлять метричні записи, сімейні фотографії та листування, завдяки яким вдалося відновити історію родини через десятиліття розлуки.

Скорочений текст

Джерело фото та підпис до нього: Станислав Пикуль для фейсбук-спільноти «Криворізька старовина»