Як у Кривому Розі приватизовували магазини, фотоательє і промислові підприємства

Як і за скільки приватизовували об’єкти комунальної та загальнодержавної власності в Кривому Розі, дізнаємося зі сторінок незалежної преси того часу — газети “Криворожские ведомости”. Архів цього ЗМІ з ініціативи журналістки Ольги Гончар редакція онлайн-медіа “Перший Криворізький” оцифрувала і виклала у відкритий доступ.

Приватизація “Криворіжсталі”
15 червня 1993 року вийшов Указ президента України “Про корпоратизацію підприємств”, яким було відкрито дорогу до приватизації зокрема і великих промпідприємств. Яскравим прикладом щасливого розвитку подій була “Криворіжсталь”. 
Хоч як це дивно, але вичерпну історію перетворення Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату “Криворіжсталь” на нинішнє Публічне акціонерне товариство “АрселорМіттал Кривий Ріг” нам вдалося знайти лише… у статуті цього підприємства. Згідно з інформацією звідти, початок процесу приватизації “Криворіжсталі” поклав Указ Президента України від 15 червня 1993 року №210/93 “Про корпоратизацію підприємств”.

Саме цей указ мала на увазі редакція “Криворожских ведомостей”, коли в інтерв’ю з тодішнім начальником відділу приватизації та комерціалізації міськвиконкому Криворізької міськради Миколою Бугрименком ремаркою зазначила, що Фонд держмайна оголосив про приватизацію “Криворіжсталі”.

На повну корпоратизація “Криворіжсталі” розпочалася в 1999 році. А в перевиборчому 2004 році комбінат скандально приватизував “Інвестиційно-металургійний союз” за 4270 млн грн, або близько 800 млн доларів. 
Уже за рік цю оборудку було скасовано, комбінат виставлено на повторну приватизацію, і тоді його купив Лакшмі Міттал за 24,2 млрд грн, або $4,85 млрд за валютним курсом того часу. 
Але повернемося в літо 1993 року, коли, відразу після указу про корпоратизацію, розпочалися підготовчі процеси до приватизації великих підприємств. Їхнє керівництво прагнуло їх контролювати. 
У червні 1993 року “Криворожские ведомости” писали: 
“Нинішню штормову хвилю страйків розпочато в Донецьку на шахті ім.Засядька. Це перша шахта України, яка хотіла перейти на оренду з викупом без залучення приватизаційних сертифікатів зі сторони. Оренду їй дозволили – без викупу. І ось – страйк. Можна сказати, що той, хто заборонив оренду з викупом, яка реалізується створенням закритих акціонерних товариств, той і спровокував страйк. Господарі не страйкують!”.

Приватизаційні процеси почалися і на шахтах, і на заводах і фабриках. У Кривому Розі в травні 1993 року депутати міськради затвердили міську програму приватизації. На аукціон зрештою було виставлено далеко не всі підприємства зі списку, затвердженого на сесії міськради.
Кому магазини на “червоній лінії”?
Начальник відділу приватизації та комерціалізації міськвиконкому Микола Бугрименко в інтерв’ю у вересні 1993 року говорив: “Уже оголошено до приватизації низку об'єктів загальнодержавної власності нашого міста. Наприклад, швейна фабрика на РУ ім. Леніна. Там поки що не визначилися з формою, але, мабуть, буде оголошено некомерційний конкурс”. 

І ще чиновник додав свою оцінку, що процес приватизації в Україні протікає нормально, бо, цитата, “у деяких містах Росії, де розпочали приватизацію дещо раніше, комунальне майно приватизоване на 70-90%, і тепер дійшла черга до міського транспорту”.
Наприкінці літа 1993 року “Криворожские ведомости” опублікували перелік перших об’єктів комунальної власності Кривого Рогу, які підлягали приватизації. 
Сюди внесено підприємства, що мають балансову вартість до 20 млн. крб, бо на той час проводилася приватизація лише основних фондів. А приміщення, земля тощо мали стати наступним етапом. Також було обмежено приватизацію об'єктів у центрі міста. 
“Усе, що сьогодні робиться із приватизацією — це створення видимості роботи. Насправді ніхто нічого не робить і не хоче робити. 
Те, що представлено нам зараз до приватизації, — все це нікому не потрібна дрібниця. Тому нам її і віддають безболісно. Весь час тягнуть, доти, поки хоч трохи солідне підприємство не стане збитковим або розориться”, —  коментував газеті ситуацію В. Ільченко, один із підприємців у сфері проведення приватизації об'єктів комунальної власності

Великий магазин під номером 80, на проспекті Миру, 7, той, що на зупинці «Гараж» у наріжному будинку. Тодішній в.о. начальника управління комунальної власності міськвиконкому Микола Бугрименко прокоментував “Криворожским ведомостям” його приватизацію так: 
“Хто тільки не був його орендарем останнім часом — ніхто не міг упоратися з отриманою спадщиною. Адже щоб привести там все в порядок потрібно 10-12 млн. за нинішніми цінами. Тепер, здається, він отримав свого господаря — дуже могутню комерційну фірму, яка за право оренди вже виплатила 2 млн доларів”. 
У червні 1993 року на приватизацію було виставлено об’єкт незавершеного будівництва — торговельний центр “Зарічний”. Його зведення почали в 1988 році. Умовою конкурсу було передбачено введення торговельного центру в експлуатацію через рік після купівлі об’єкта. 

Обов’язково в торговельному центрі мала бути майстерня з ремонту взуття на одне робоче місце, перукарня, ощадкаса, відділення зв’язку, продуктова крамниця і роздатковий пункт дитячого харчування. 
Десятки і сотні мільйонів мали піти до міського бюджету від приватизації торговельних об’єктів. Виставлявся на приватизацію колишній ресторан “Оксамит” на Трампарку. Вартість цього лоту була 55 мільйонів карбованців. 
Біля зупинки “Перша дільниця”, виставили на приватизацію кафе “Морозко” — окремо розташовану будівлю площею понад 100 кв. м, Вартість лоту рекордна — 115 млн карбованців, при цьому кафе з режимом роботи та кількістю робочих місць мало зберегтися протягом 5 років. Утім, що сталося далі - дізнатися годі, цієї будівлі давно вже нема.
На аукціоні мало бути продано магазин промтоварів “Фаворит” по вул. Жовтневій, 32, площа 86 кв. м, вартість лоту (крб) — 5 млн. За ту саму ціну мав піти з молотка комісійний магазин “Сузір’я Водолія” на вул. Курчатова, 16. За 25 мільйонів виставляли на приватизацію універсальний магазин “Мрія” на пр. Перемоги, 11 площею 725 кв. м. 
Дивно, але на цьому аукціоні продавали й автобус “Кубань” ГАЗ-52 1987 року випуску: при балансовій вартості 108 322 карбованців його виставляли за 20 млн карбованців — виходить, лише трохи дешевше, ніж величезний універсам.

Неабиякі пристрасті розпалилися щодо будівлі фотоательє №16 на нинішній вул. Гетьманській, тоді Іллічівській, 74. Приміщення площею трохи більше 300 кв. м, виставили на аукціон зі стартовою ціною 12 млн з умовами збереження спеціалізації впродовж 5 років, кількості робочих місць і режиму роботи. Аукціон було призначено на 29 жовтня, але він так і не відбувся, за інформацією “Криворожских ведомостей” через те, що комусь дуже не хотілося віддавати саме цю будівлю фотоательє.

У листопаді 1993 року “Криворожские ведомости” повідомили, чому “Фотографію №16” таки зняли з аукціону. Виявилося, що одна з комерційних структур, яка була на той час чи не монополістом щодо миттєвих фотографій, відчула конкурентну загрозу. 
“Причому, безперечно, на користь останніх: вартість одного знімка обходилася б майже на 3 тис. крб дешевше. Ось це, та ще прагнення спільно з деякими іншими структурами відкрити валютний магазин, і викликало паніку монополістів”. 
Якщо навколо приватизації фотоательє, кафе і магазинів вирували скандали явні, щодо промислових підприємств змагалися приховані процеси, то житлова приватизація рухалася сяк-так. 
Станом на листопад 1993 року було приватизовано лише близько 16 тисяч квартир — це приблизно 10% від усього житлового фонду міста. Чому? Бо тоді ще не було затверджено податок на нерухомість, який, як очікували люди, мав скласти значно меншу суму, ніж тодішня плата за квартиру. 
“Досвід приватизації та створення ринкової економіки в Центральній та Східній Європі показує, що приватизація не може проводитись у період спаду та кризи, у всіх країнах вона проводилася в період настання відносної стабілізації. 
Для успішної приватизації необхідно створити по всій території країни органи приватизації, підготувати кадри тощо”, — писали в “Криворожских ведомостях”.
Які історії про приватизацію в Кривому Розі знаєте ви? Які приклади ви б навели як позитивні, а які — як ганебні? Пишіть у коментарях.