Культура і дозвілля в Кривому Розі на фоні захмарних цін на харчі

Яке дозвілля пропонували криворіжцям і криворожанкам різні заклади культури і розваг, дізнаємося з оцифрованого архіву незалежної газети «Криворожские ведомости». З ініціативи журналістки Ольги Гончар його створила і виклала у вільний доступ редакція онлайн-медіа «Перший Криворізький».  

Живопис на склі — така виставка відкрилася в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї в лютому 1992 року. Свої роботи в цій досить рідкісній техніці «не без впливу космосу» представили Володимир та Олена Токарі.

«Освяти свою душу мистецтвом» — закликала реклама Палацу культури і техніки комбінату «Криворіжсталь» (тепер Палац культури Металургів) у жовтні 1992 року.

Таку назву мала серія вечорів духовного відродження, у рамках якої 30 жовтня планувався джаз-форум, 8 листопада — естрадно-циркове рев’ю за участі циркового колективу, ансамблю бального танцю та кабаре-денсу. 21 листопада на сцені Палацу культури ветеранський хор «Криворіжсталі» запрошував на «Українські співаночки», а 27 листопада хорова капела планувала провести вечір духовної музики і народної пісні. 
Така масштабна подія вражає і сьогодні, шкода, що не можна перенестися на 30 років назад і побувати на всіх цих заходах. На жаль, зараз такого масштабу події в Кривому Розі майже не проводяться.

Утім, вони і тоді були нечасті. «Останнім часом, схоже, видовища, якими нас колись не надто балували, приходять і до Кривого Рогу. Приклади є. Це і рок-поп-фестиваль, який нещодавно пройшов у місті, і джаз-фестиваль», — писали в №15 «Криворожских ведомостей» за 1993 рік.

Натомість у 1992 році на сторінках газети з’являється реклама нового виду «дозвілля» — казино. Відвідувачам пропонували вишуканий сервіс і зваблювали популярними для цих закладів іграми. Аж у 2020 році рекламу азартних ігор у пресі заборонили, але завдяки цьому оголошенню в газеті 30-річної давнини ми знаємо, що такі заклади в Кривому Розі активно розвивалися і рекламувалися.

У той самий час у місті точилася боротьба за збереження історичного обличчя Кривого Рогу. Фрагмент із публікації «Місце під «Сонечком» у №2 «Криворожских ведомостей» за 1992 рік надзвичайно інформативний у цьому сенсі, тому процитуємо його повністю:

«У зв'язку з реконструкцією історичної частини нашого міста громадськість, працівники культури стали на захист низки історичних будівель, частину з яких пропонували передати міському музею, молодіжному центру «Імпульс», молодим художникам та кооператорам. Скільки років міський музей та місцеві художники випрошують у міських влади оригінальну будівлю на вул. К. Маркса, 35 (нині проспект Поштовий; ідеться про будинок Федоренка. — Авт.) під картинну галерею, а археологи — будинок на вул. Сиволапа (нині Староярмаркова. — Авт.), 25 (нині будівля безхазяйна, руйнується та розтягується навколишніми жителями) – під музей міського побуту. Не дісталася будівля колишнього дитячого садка на вул. Першотравневій (у січні 2024 року вулиця змінила назву на Великого Кобзаря. — Авт.) та молодіжному центру «Імпульс». Усе це, якщо не буде знесено, швидше за все, потрапить до приватних рук, щойно в місті розпочнеться приватизація…»

Це «пророцтво» автора статті Володимира Стецюка здійснилося принаймні щодо будівлі з флігелем на тодішній Сиволапа, 25, а нині Староярмарковій: у 1993 році її було виставлено на аукціон із правом оренди на 25 років і зрештою приватизовано. Зараз там гарний високий паркан, що приховує від людських очей приватну територію. 

«Циганський барон» і «Сильва» — таким останнього тижня листопада 1992 року був репертуар Криворізького театру імені Тараса Шевченка. Щоправда, тоді театр називався вельми еклектично: Криворізький російський театр драми та музичної комедії імені Тараса Шевченка. Відомо, що «статус» російського йому присвоїли в 1966 році, а прибрали його з назви вже у 2010-х.

Саме тоді, напередодні новорічних свят, у «Криворожских ведомостях» з’явилася і реклама дитячих вистав до Нового року.

На звичайні вистави дитячий квиток коштував 5 крб, а на новорічні — 10 крб., і це, як запевняла реклама, ціни, «доступні для кожної родини». 

Морозного дня 20 листопада 1993 року одна зі страхових компаній відзначала в Кривому Розі своє 3-річчя, і з цієї нагоди влаштувала на стадіоні «Гірник» велике свято. Автородео від каскадера Віталія Бондаря, змагання людей з інвалідністю та виступи художньої самодіяльності — це те, чим розважали людей.

На значну частину перелічених культурних заходів люди могли потрапити безплатно. А в цей час злітали вгору ціни на харчі першої необхідності. Від 1 червня 1993 року ціна кілограма нерафінованого цукру в магазинах Кривого Рогу зросла з 90 до 450 крб. При цьому такий цукор був лімітований — його продавали криворіжцям і криворожанкам по списках.

Ціна хліба в цей період зросла до 120 крб за буханець. При цьому за ним треба було буквально «полювати»: «Порожні полиці хлібних відділів і «чергові» бабусі біля них, довжелезні «хвости» черг після привезення хлібопродуктів і пристрасті серед тих, кому не дісталося — усе це знову було останніми днями в криворізьких продмагах. Люди чекали підвищення ціни на хліб, прагнучи запастися принаймні сухарями з більш дешевого…»

1990-ті були для України загалом та Кривого Рогу зокрема часами надзвичайної скрути. Але нам вдалося вистояти та продовжити розвиток. За це варто подякувати всім, хто докладали до цього зусилля в різних сферах, і передусім тим, хто зараз на фронті боронить наше майбутнє у війні з Росією, та тим, хто поклали за це свої життя.